Рішення

від 10.10.2013 по справі 436/3119/12

САМАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 436/3119/12

Провадження № 2/206/16/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2013 року Самарський районний суд м. Дніпропетровська

в складі:

головуючий суддя: Маштак К.С.

при секретарі: Таран А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Магеллан» про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачі звернулися до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Магеллан» про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивачі посилаються на те, що вони є власниками будівель та споруд (цеху по виробництву туалетного паперу) по АДРЕСА_1, що встановлено рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19.12.2011 року по справі № 22ц-11850/11. ТОВ «Магеллан» намагаючись привласнити собі вищезазначене нерухоме майно, окрім того, що звертається до суду безпідставними позовами, захопив належне позивачам майно, виставивши охорону та не допускає позивачів на територію цеху, веде самовільні будівельні роботи, зносить споруди та інше. Оскільки відповідач позбавив позивачів можливості володіти та користуватися власним майном, позивачі вимушені звернутися до суду за захистом своїх прав на підставі ст. 391 ЦК України.

Позивачі просять усунути перешкоди у користуванні нерухомим майном, а саме зобов'язати ТОВ «Магеллан» звільнити нерухоме майно та прилеглу територію за адресою: АДРЕСА_1 та зобов'язати ТОВ «Магеллан» прибрати охорону за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 14-15).

В судовому засіданні представник позивачів позовні вимоги підтримала та просила задовольнити в повному обсязі посилаючись на обставини викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила відмовити в позові, подала письмові заперечення (т. 2 а.с. 151-155).

Вислухавши пояснення та доводи учасників процесу, допитавши позивача ОСОБА_1 в якості свідка, вивчивши та дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що як вбачається з рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2011 року по цивільній справі за позовом ТОВ «Магелан» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, КП «Бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровського району, треті особи: приватний нотаріус ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, скасування державної реєстрації права приватної власності та усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, у задоволенні позовних вимог позивачів відмовлено. В описовій частині даного рішення судом зазначено, що 26 квітня 2002 року ТОВ «Виробник» продало, а ОСОБА_4 та ОСОБА_1 купили цех по виробництву санітарно-побутового паперу, що знаходиться в АДРЕСА_1. Відповідно до п. 3 вказаного договору купівлі-продажу право власності на вищевказаний об'єкт виникає у покупців з моменту нотаріального посвідчення договору (т. 1 а.с. 4-5, 16-17).

Суд звертає увагу, що дане рішення не містить даних щодо визнання права власності позивачів у справі на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1.

Як вбачається з акту перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів, і правил під час виконання підготовчих і будівельних робіт, 12 січня 2012 року головним державним інспектором Дніпропетровського відділу контролю та державного нагляду ОСОБА_5 у присутності директора ТОВ «Магелан» Колесник С.В. та капітана міліції Розгон О.Г. проведена позапланова перевірка. За результатами перевірки встановлено: на момент перевірки на об'єкті виконуються будівельні роботи з реконструкції будівлі виробничого призначення без отримання дозволу на виконання будівельних робіт або зареєстрованої декларації про початок виконання будівельних робіт в інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, що є порушенням ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Даний акт не було підписано Колесник С.В. та зазначено, що він від підписання акту відмовився (т. 1 а.с. 18).

З договору купівлі-продажу від 26 квітня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом ДРНО ОСОБА_3 вбачається, що ТОВ «Виробник» (код ОКПО 30489467) в особі директора ОСОБА_8 продало, а ОСОБА_4, ОСОБА_1 купили цех по виробництву санітарно-побутового паперу з залізобетонних плит А, загальною площею 571,9 кв.м та слідуючі господарські будівлі та споруди: КПП дерев'яний Б, вбиральню металеву Г, ворота металеві 1, огорожу залізобетонні плити 2, зливну яму залізобетонні кільця з.я, очисні споруди бетоні 3, що знаходяться в АДРЕСА_1, розташовані на земельній ділянці площею 3000 кв.м. (т. 1 а.с. 36, 91, 92, т. 2 а.с. 48, 72, 73, 166).

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 38, 93, т. 2 а.с. 49).

03 жовтня 2008 року ОСОБА_2 подав до нотаріальної контори Красногвардійського району м. Дніпропетровська заяву про прийняття спадщини за законом після померлої його матері ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 40, 94, т. 2 а.с. 50).

З державного акту на право постійного користування землею виданого 22 жовтня 1999 року вбачається, що державний акт на право постійного користування землею видано Товариству з обмеженою відповідальністю «Виробник» Любимівською сільською радою народних депутатів Дніпропетровського району Дніпропетровської області у тому, що зазначеному землекористувачу надається у постійне користування 0,3 гектарів землі для будівництва цеху по виробництву целюлози, дерев'яної маси, паперу і картону (т. 1 а.с. 96).

З листа від 13.12.2010 року № 18-1213593 заступника начальника Головного управління статистики у Дніпропетровській області вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробник» (код 30189467) ліквідовано 27.11.2001 року (т. 1 а.с. 100, т. 2 а.с. 167).

З листа від 12.01.2011 року № 18-12/35 заступника начальника Головного управління статистики у Дніпропетровській області вбачається, що суб'єкт з найменуванням ТОВ «Виробник» під ідентифікаційним кодом 30489467 не значиться в ЄДРПОУ по Дніпропетровській області станом на 12 січня 2011 року (т. 1 а.с. 101).

Згідно витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ідентифікаційні коди: 30189467, 30489467 станом на 13.12.2010 року в реєстрі не знайдено (т. 1 а.с. 102, 103, т. 2 а.с. 165).

З листа КП Дніпропетровського району «Бюро технічної інвентаризації» вбачається, що за архівними даними БТІ, об'єкт нерухомого майна «Цех по виробництву санітарно-побутового паперу», розташованого в АДРЕСА_1, належав ТОВ «Виробник» (код ЄДРПОУ 30489467), згідно свідоцтва про право власності, виданого 08.04.2002 року Дніпропетровською райдержадміністрацією, зареєстрованого 08.04.2002 року за р. № 73-1 в КП «Новомосковське МБТІ». Право власності на даний об'єкт перейшло до ОСОБА_4, ОСОБА_1 в рівних частинах згідно договору купівлі-продажу посвідченого 26.04.2002 року (т. 1 а.с. 105).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 12 вересня 2001 року Відкрите акціонерне товариство «Долинський комбінат хлібопродуктів» (код 00951830) продало Приватному підприємству «Магеллан» (код 30260889) нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а також паперовиробниче обладнання, яким облаштоване дане нерухоме майно (т. 1 а.с. 106).

З акту приймання-передачі нерухомого майна та паперовиробничого обладнання вбачається, що ВАТ «Долинський комбінат хлібопродуктів» передав ПП «Магеллан» нерухоме майно, що знаходиться по АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 107).

Протоколом зборів засновників ТОВ «Виробник» від 22 січня 2001 року було вирішено у зв'язку з припинення фінансово-господарської діяльності ТОВ «Виробник» фірму закрити, створити ліквідаційну комісію, оформлення документів доручити директору фірми ОСОБА_8 (т. 1 а.с. 125).

24 січня 2001 року в четвертому номері газети «Популярна» було опубліковано оголошення, що ТОВ «Виробник», код 30189467 повідомляє про закриття. Претензії приймаються протягом 2 місяців (т. 1 а.с. 126).

Директором ТОВ «Виробник» ОСОБА_8 до виконкому Кіровської районної ради м. Дніпропетровська було подано заяву з проханням у зв'язку з ліквідацією ТОВ «Виробник» скасувати державну реєстрацію даного підприємства (т. 1 а.с. 127).

Відповідно до повідомлення про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності-юридичної особи 21.11.2001 року виконкомом Кіровської районної ради м. Дніпропетровська скасовано державну реєстрацію ТОВ «Виробник» (код 30189467).

Відповідно до листа від 16.11.2012 року № 10/21-253 Головного архітектурно-планувального управління Дніпропетровської міської ради вбачається, що згідно з переліком проспектів, вулиць, площ та інших найменувань міста Дніпропетровська державною мовою, затвердженого рішенням виконкому міської ради від 16.10.2006 року № 3734, на території міста Дніпропетровська існує вул. Ялинова (російською мовою - «АДРЕСА_1». Використання назви «АДРЕСА_1» є помилковим. За даними адресного реєстру міста адреса - АДРЕСА_1 жодному об'єкту на території міста не присвоювалась (т. 2 а.с. 156).

02 березня 2009 року реєстратором КП ДР «БТІ» прийнято рішення про відмову ОСОБА_2 в реєстрації права власності у зв'язку з тим, що ОСОБА_4 за життя та співвласником ОСОБА_1 не оформлено правовстановлюючий документ на даний об'єкт, а саме «Свідоцтво про право власності» взамін «Договору купівлі продажу від 26.04.2002 року», у зв'язку з виконаним самочинно переобладнанням цеху по виробництву санітарно-побутового паперу, що призвело до зміни цільового призначення приміщення « 9» (влаштовано котельну), самочинним будівництвом прибудови «А2», самочинно збудовано вартову «Д», склади «Е», «Ж», навіси «З», «И», «Л», «М», вбиральню «Н», огорожу № 4-6, 7. Рішення про узаконення самочинного будівництва та акт прийняття в експлуатацію відсутні. Земельна ділянка - держфонд. (т. 2 а.с. 157).

02 грудня 2011 року постановою Самарського районного суду м. Дніпропетровська, скасовано постанову ст. слідчого Самарського РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області Семиженович С.С. про порушення кримінальної справи від 09.11.2011 року відносно посадових осіб ТОВ «Магеллан» за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 190 КК України. Як вбачається з постанови суду, під час розгляду даної справи встановив, що належних доказів, які б підтверджували факт замаху посадовими особами ТОВ «Магеллан» на заволодіння чужим майном органами досудового слідства не надано та не зазначено, які саме неправомірні дії направлені на заволодіння чужим майном або правом на майно вчинили посадові особи ТОВ «Магеллан» (т. 2 а.с. 158-159).

Постанову Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 02 грудня 2011 року в частині скасування постанови слідчого залишено без змін ухвалою апеляційного суду від 29 грудня 2011 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (т. 2 а.с. 160-164).

З листа КП Дніпропетровського району «БТІ» № 602 від 07.11.2008 року вбачається, що самовільно збудованими є вартова «Д», склади «Е», «Ж», навіси «З», «И», «Л», прибудова «А2», вбиральня «Н», зроблене внутрішнє переобладнання зі зміною загальної площі та кілька приміщень зі зміною цільового призначення (т. 2 а.с. 168).

Вказані вище спірні правовідносини регулюються Конституцією України, ЦК УРСР Цивільним кодексом України та Земельним кодексом України, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Досліджуючи договір купівлі-продажу від 26 квітня 2002 року судом встановлено, що продаж майна здійснено юридичною особою ТОВ «Виробник» (код ОКПО 30489467), проте договір не містить відтиску печатки продавця. Договір купівлі-продажу від 26 квітня 2002 року з боку продавця підписано юридичною особою ТОВ «Виробник» (код ОКПО 30489467), якої на момент укладання договору не існувало, що підтверджується письмовими доказами, а саме Витягом з Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (т. 1 а.с. 102) та листом Головного управління статистики у Дніпропетровській області від 12.01.11 (т. 1 а.с. 101).

З матеріалів справи вбачається, що така юридична особа як ТОВ «Виробник» дійсно існувала, про те її код ЄДРПОУ є 30189467, що не відповідає коду зазначеному у договорі купівлі-продажу від 26 квітня 2002 року. Більш того, відповідно до листа Головного управління статистики у Дніпропетровській області від 13.12.10 (т. 1 а.с. 100) та повідомлення про скасування суб'єкта підприємницької діяльності юридичної особи (т. 1 а.с. 129) юридичну особу ТОВ «Виробник» (ЄДРПОУ 30189467) ліквідовано 27.11.2001 року. Отже, ТОВ «Виробник» (від імені якого договір купівлі-продажу від 26 квітня 2002 року підписала директор ТОВ «Виробник» ОСОБА_8) на момент укладення договору було ліквідовано.

Згідно П.4 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України слід застосовувати норми законодавства, що діяло на час виникнення спірних правовідносин, тобто на час укладення Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 26.04.2002 року.

Згідно зі ст. 4 ЦК УРСР цивільні права і обов'язки виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Так само, згідно ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 23 ЦК УРСР юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражі або в третейському суді.

Згідно зі ст. 26 ЦК УРСР юридична особа має цивільну правоздатність відповідно до встановлених цілей її діяльності. Правоздатність юридичної особи виникає з моменту затвердження її статуту або положення, а у випадках, коли вона повинна діяти на підставі загального положення про організації даного виду, - з моменту видання компетентним органом постанови про її утворення. Якщо статут підлягає реєстрації, правоздатність юридичної особи виникає в момент реєстрації.

Відповідно до ст. 37 ЦК УРСР юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання).

Суд відмічає, що з припиненням юридичної особи, припиняється й її цивільна правоздатність, тобто мати цивільні права та обов'язки.

Виходячи із приписів ч. 4 ст. 91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про припинення такої особи, тобто саме з моменту втрати юридичною особою цивільної правоздатності юридична особа є такою, що припинилася.

У юридичної особи правоздатність і дієздатність виникають одночасно від моменту її створення і припиняються також одночасно від дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її створення чи припинення відповідно.

За приписами ч. 2 ст. 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно зі ст. 41 ЦК УРСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.

Відповідно до вимог ст. 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Відповідно до ст. 151 ЦК УРСР зобов'язання виникають з договорів або інших підстав, зазначених у ст. 4 цього Кодексу.

Згідно ст. 224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 225 ЦК УРСР право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові.

Так само ч. 2 ст. 203 ЦК України передбачає, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Як встановлено судом, об'єкт нерухомого майна «Цех по виробництву санітарно-побутового паперу», розташованого в АДРЕСА_1, належав ТОВ «Виробник» (код ЄДРПОУ 30489467), згідно свідоцтва про право власності, виданого 08.04.2002 року Дніпропетровською райдержадміністрацією, зареєстрованого 08.04.2002 року за р. № 73-1 в КП «Новомосковське МБТІ». Проте, 21.11.2001 року виконкомом Кіровської районної ради м. Дніпропетровська скасовано державну реєстрацію ТОВ «Виробник» (код 30189467). Тобто майже через 5 місяців після ліквідації юридичної особи, було видано свідоцтво про право власності на спірний об'єкт нерухомості. Набуття майнових прав та особистих немайнових прав юридичною особою можливе лише після набуття статусу юридичної особи, а саме - після державної реєстрації юридичної особи, а не її ліквідації.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Тобто, виходячи з вищенаведених норм матеріального права договір купівлі-продажу від 26 квітня 2002 року є таким, що укладений стороною, яка не мала необхідний обсяг цивільної дієздатності, а тобто нікчемним.

Отже, жодних прав ні у ТОВ «Виробник» ні у його засновників (учасників) після його ліквідації на спірне майно не було, а тому відповідно його продаж був неможливим, що свідчить про безпідставність доводів позивачів про порушення їхніх прав як власників.

Відповідно до ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Також, посилання позивачів на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2011 року (т. 1 а.с. 4-5, 16-17), як на підставу набуття права власності на нерухоме майно є хибним, оскільки спростовується зазначеним рішенням та є лише вільним трактуванням рішення на свою користь. Між тим зазначеним рішенням лише встановлено наявність договору купівлі-продажу. Право власності на нерухоме майно може виникнути у особи на підставі рішення суду про визнання права власності. Однак позивачами зазначеного рішення суду надано не було, що свідчить про відсутність такого права.

Ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах не заборонених законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, в разі якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Що стосується самовільних будівель, прибудов та переобладнань зазначених в рішенні реєстратора (т. 2 а.с. 157) та довідці (т. 2 а.с. 168). Доказів, які б свідчили про реєстрацію права власності на нерухоме майно по АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 та отримання ОСОБА_1 свідоцтва про право власності в зв'язку з виконанням самочинного будівництва суду не надано.

Згідно ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо законом передбачено прийняття майна до експлуатації, то право власності виникає з моменту прийняття до експлуатації. Якщо право власності підлягає державній реєстрації, то право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦК України встановлює, що особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна не набуває на нього права власності.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

В позовній заяві та заявлених позовних вимогах не зазначено, щодо якого саме майна за адресою АДРЕСА_1 позивачі вимагають усунути перешкоди, опис нерухомого майна, перелік літер та площ будівель позивачі не наводять, однак матеріали справи підтверджують наявність самочинного будівництва та самочинного переобладнання приміщень по АДРЕСА_1 вказаних у договорі купівлі-продажу від 26.04.2002 року.

Доводи позивачів щодо їх не допуску на об'єкт та, що самовільне будівництво здійснено саме відповідачем у 2008 році ні чим об'єктивно не підтверджено, не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження даних обставин.

Позивачами не обґрунтовано та доказами не доведено, що відповідач чинить будь-які перешкоди позивачам у користуванні нерухомим майном, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, в т.ч. і шляхом здійснення охорони об'єкту. Дане твердження позивачів спростовується матеріалами дослідчої перевірки за заявами позивачів до правоохоронних органів, що відображено у постанові Самарського районного суду м. Дніпропетровськ від 02.12.2011 року (т. 2 а.с. 160).

Акт від 12.01.2012 року Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області, на який посилаються позивачі, як на доказ чинення перешкод у користуванні ними майном з боку відповідача та наявності охорони не містить жодної інформації стосовно зазначених позивачами обставин.

Відносно позивача ОСОБА_2, як спадкоємця після померлої матері ОСОБА_4 слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відповідно до вимог ст. 1299 ЦК України, (яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, спадкоємець зобов'язаний зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна (стаття 182 цього Кодексу). Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна.

Тобто, необхідність одержання свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно викликана тим, що на відміну від інших правомочностей, що переходять до спадкоємця у складі спадщини, право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця не з моменту прийняття спадщини із зворотною юридичною силою на час її відкриття (ч. 5 ст. 1268 ЦК), а з моменту реєстрації права спадкування нерухомого майна у державних органах (ст. 1299 ЦК). На кожен об'єкт нерухомого майна оформляється окреме свідоцтво про право на спадщину, яке за умови подальшої реєстрації права власності в БТІ перетворюється на правовстановлюючий документ.

Однак, позивач ОСОБА_2 не надав суду документи, на підтвердження отримання у нотаріуса свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно та його реєстрацію.

Що стосується позовних вимог позивачів в частині звільнення прилеглої території за адресою: АДРЕСА_1, то відмовляючи в позові суд виходив з наступного.

Так, відповідно до ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, право власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до п. 1 ст. 126 ЗК України державний акт є єдиним документом, що посвідчує право власності на земельну ділянку.

Відповідно до ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтею 158 ЗК України визначено, що земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Відповідно до ст. 193 ЗК України державний земельний кадастр це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює про цедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, кла сифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів. Державний земельний кадастр є основою для ведення кадастрів інших природних ресурсів.

Документом у земельно-кадастрових інформаційних відносинах визнається передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, або на іншому но сієві. Опис та індивідуалізація кожної земельної ділянки дозволяє виокремити одну земельну ділянку серед інших, здійс нити її якісну та економічну оцінку, присвоїти кожній земе льній ділянці кадастровий номер. До земельно-кадастрової документації належать кадастрові карти та плани (графічні й цифрові), схеми, гра фіки, текстові та інші матеріали, які містять зазначені відо мості.

Відповідно до ст. 373 ЦК України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 374 ЦК України, суб'єктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади. Права та обов'язки суб'єктів права власності на землю (земельну ділянку) встановлюються законом.

Позивачами не надано суду жодного належного доказу, щодо наявності у них права власності або користування земельною ділянкою (прилеглою територією) за адресою: АДРЕСА_1.

Стаття 391 ЦК України, на яку посилаються позивачі, передбачає, що право вимагати усунення перешкоду здійсненні права користування майном належить власнику вказаного майна.

Тобто, для здійснення захисту свого права у спосіб, який обрали позивачами, а саме: припинення дії, яка порушує право, п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України, необхідна наявність права, питання щодо захисту якого ставиться.

Таким чином, відповідно до вимог ч. 1 ст. 15. п. 3 ч. 2 ст. 16, ст. 391 ЦК України та вищевикладених обставин, позивачі не є особами, право яких може бути порушено у зв'язку з перешкодами у користуванні майном по АДРЕСА_1, що є предметом спору по даній справі.

Крім того, суд звертає увагу, що склад та обсяг майна зазначеного в договорі-купівлі продажу не відповідає фактичному кількісному складу майна на час розгляду справи. Між тим доказів здійснення будівництва саме позивачами або спадкодавцем суду надано не було.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно норм ст. 3 ЦПК України кожна особа вправі звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів, а в інтересах інших осіб, або державних чи суспільних інтересах лише у випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог та заперечень. Суд не приймає до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В силу ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом неодноразово роз'яснювалось сторонам положення ст.ст. 10, 11, 57-60 ЦПК України та наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій, а також те, що суд розглядає цивільні справи в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих доказів сторін та інших осіб, які беруть участь справі, при цьому суд приймає до розгляду тільки ті докази, які мають значення по справі.

В судовому засіданні вина відповідача в порушенні прав позивачів не доведена та не встановлено внаслідок яких дій відповідача було порушено права позивачів. Позивачами не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження обґрунтованості своїх позовних вимог.

Крім того, позивачами не надано суду жодних доказів щодо правових підстав належності їм на праві власності або праві користування земельною ділянкою та звернення до землевпорядних органів про відведення їм цієї відповідної земельної ділянки.

Суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивачів не обґрунтовані, свого підтвердження у судовому засіданні не знайшли, їхні доводи спростовуються письмовими матеріалами справи та встановленими судом обставинами в їх сукупності.

Статтею 212 ЦПК України, передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність

Виходячи з вищенаведених обставин справи, а також діючого матеріального закону, з урахуванням загальних засад цивільного судочинства відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Магеллан» про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, оскільки в задоволенні позовних вимог судом має бути відмовлено, судові витрати понесені позивачами не відшкодовуються.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 23, 26, 37, 41, 151, 224, ЦК УРСР, ст.ст. 11, 15, 16, 91, 104, 203, 215, 216, 228, 236, 328, 331, 349, 373-377, 391, 1297, 1299 ЦК України, ст.ст. 120, 152, 158 ЗК України, ст.ст. 3, 4-8, 10, 11, 18, 57-60, 61, 88, 208, 209, 212-215, 218 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Магеллан» про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном - відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Самарський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Маштак К.С.