Постанова

від 12.12.2013 по справі 23/423

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2013 року Справа № 23/423

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіШвеця В.О. (доповідач) суддівГоголь Т.Г., Фролової Г.М. розглянувши касаційну скаргуПриватного акціонерного товариства по розробці і виготовленню засобів механізації будівництва "Мехбуд" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 05.09.13 у справі№ 23/423 Господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Армада-Сталь" доПриватного акціонерного товариства по розробці і виготовленню засобів механізації будівництва "Мехбуд" прозобов'язання виконати умови договору та повернення майна

за участю представників сторін від:

позивача : не з'явилися, належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги,

відповідача : Кондюріна Я.О. (дов. від 19.07.13)

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Армада-Сталь" звернулося з позовом до Приватного акціонерного товариства по розробці і виготовленню засобів механізації будівництва "Мехбуд" про зобов'язання виконати умови укладеного договору зберігання від 01.08.07 та повернути належне позивачу майно, а саме сталь в рулонах у кількості 19 044 тон. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору зберігання від 01.08.07 в частині обов'язку з повернення переданого на зберігання майна. При цьому позивач посилався на приписи статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.11.11, ухваленим суддею Кирилюк Т.Ю., позов задоволено. Вмотивовуючи оскаржуване рішення, суд дійшов висновку про доведеність матеріалами справи порушення відповідачем умов договору зберігання в частині обов'язку повернення переданого на зберігання майна. При цьому суд керувався приписами статей 525, 526, 530, 936 Цивільного кодексу України, статей 173, 193 Господарського кодексу України.

Київський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Отрюх Б.В. - головуючий, Тищенко А.І., Михальська Ю.Б., постановою від 05.09.13 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Приватне акціонерне товариство по розробці і виготовленню засобів механізації будівництва "Мехбуд" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, у якій просить скасувати рішення та постанову у справі та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник вказує на неврахування судами обставин щодо відсутності доручення представника позивача на прийняття майна та первинних документів про вчинення господарської операції з такої передачі. При цьому скаржник посилається на порушення судами приписів статей 92, 241, 937 Цивільного кодексу України.

Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України не надходило.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення представника відповідача, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 01.08.07 між Приватним акціонерним товариством по розробці і виготовленню засобів механізації будівництва "Мехбуд" - зберігачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Армада Сталь" - поклажодавцем, укладено договір за умовами якого договору зберігач приймає на відповідальне зберігання ТМЦ в кількості та в асортименті вказаному в акті приймання-передачі. Відповідно до пункту 1.2. договору, право власності на майно до зберігача не переходить, воно не може бути задіяне в господарському обороті зберігача або бути передане ним третім особам. Згідно з пунктом 2.1.9. договору зберігач повертає майно поклажодавцю повністю у строк до 30.10.09, якщо поклажодавцем не заявлені вимоги щодо отримання майна раніше визначеного строку. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Армада-Сталь" до Приватного акціонерного товариства по розробці і виготовленню засобів механізації будівництва "Мехбуд" про зобов'язання відповідача повернути зі зберігання належне позивачу майно, а саме сталь в рулонах з покриттям 0,50 мм *1250 мм (9003) у кількості 19 044 тон. Взаємовідносини сторін за договором зберігання регулюються главою 66 Цивільного кодексу України, також, на них поширюються норми глави 63 цього ж Кодексу "Послуги. Загальні положення". Відповідно до статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона, зберігач, зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною, поклажодавцем, і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Згідно зі статтею 937 Цивільного кодексу України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. За приписами статті 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ упродовж строку, встановленого у договорі зберігання. Згідно зі статтею 942 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Статтею 948 цього ж Кодексу унормовано, що поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання. Приписами статті 949 Цивільного кодексу України визначено обов'язок зберігача повернути річ. Так, зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Статтею 953 названого Кодексу унормовано, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився. Таким чином, виходячи з вимог даного позову, предметом доказування при вирішенні цього спору є встановлення, зокрема, наявності між сторонами договірних відносин зі зберігання, факту передачі поклажодавцем майна на зберігання, приймання його зберігачем та не виконання відповідачем обов'язку з його повернення. Дослідивши усі обставини справи та надавши оцінку зібраним доказам судами попередніх інстанцій установлено, що на виконання умов договору від 01.08.07 відповідачеві на зберігання було передано сталь в рулонах з покриттям 0,50 мм*1250 мм (9003) у кількості 19 044 тон, що підтверджується актом прийому-передачі майна від 10.09.07, підписаним представниками сторін. Довід скаржника про те, що вказаний акт прийому-передачі майна від 10.09.07 не підтверджує факт отримання відповідачем на зберігання спірної сталі, визнається неспроможним з наступних підстав. За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно з приписами статті 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Належними визнаються докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування. Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до статті 43 названого Кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Тобто, при вирішенні господарських спорів суд забезпечує сторонам рівні умови для встановлення фактичних обставин справи і оцінює кожний доказ окремо, та усі докази в сукупності . Відповідно до частини 2 статті 111 7 названого Кодексу касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Як убачається з матеріалів справи, суди попередніх інстанцій надали оцінку наданому позивачем на підтвердження своїх вимог акту прийому-передачі майна від 10.09.07 та визнали його таким, що підтверджує факт передачі відповідачеві на зберігання спірного майна. Відповідно до приписів статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Виходячи з того, що обов'язок зберігача повернути річ зі зберігання передбачений нормами наведеного законодавства, та з огляду на установлений судами факт неповернення позивачеві спірного майна у строк визначений договором, висновок судів про наявність підстав для задоволення позовних вимог визнається правомірним. Посилання скаржника на відсутність довіреності на отримання товару, як-то визначено Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, форма якої затверджена наказом Міністерства фінансів України від 16.05.96 №99, не може бути підставою для скасування постанови у справі, враховуючи наявність підписаного сторонами договору зберігання та установленого судами факту передачі спірного майна на зберігання. Інші доводи скаржника також не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки вони не спростовують установлених судами обставин справи та ґрунтуються на незадоволені оцінкою зібраних у справі доказів, між тим виходячи з приписів статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України переоцінка доказів знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Таким чином, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції підстав для скасування постанови у справі та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства по розробці і виготовленню засобів механізації будівництва "Мехбуд" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.09.13 у справі № 23/423 Господарського суду міста Києва залишити без змін.

Головуючий суддя: В. Швець

Судді: Т. Гоголь

Г. Фролова