Ухвала

від 15.09.2014 по справі 33/316

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2014 року м. Київ К/9991/39368/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий:Нечитайло О.М. Судді:Пилипчук Н.Г. Цвіркун Ю.І., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Господарського суду м. Києва від 20.09.2011 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2012 р.

у справі № 33/316

за позовом Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Векта»

та Закритого акціонерного товариства «Меридіан»

про визнання недійсним договору та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ :

Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Векта» (далі - відповідач 1) та Закритого акціонерного товариства «Меридіан» (далі - відповідач 2) про визнання недійсним договору та стягнення коштів.

Постановою Господарського суду м. Києва від 20.09.2011 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2012 р., у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідач 1 на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу позивача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відповідач 2 письмових заперечень на касаційну скаргу позивача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

У квітні 2002 року відповідач 1 придбав у відповідача 2 товар на суму 50 364,00 грн., у тому числі ПДВ - 8 394,00 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи податковою накладною від 02.04.2002 р. №02/04-6, рахунком - фактурою від 02.04.2002 р. №02/04-1. Оплата придбаного товару здійснена відповідачем 1 платіжними дорученнями від 08.07.2002 р. №259 на суму 30 000,00 грн. та від 23.07.2002 р. №279 на суму 20 364,00 грн.

За висновками податкового органу, укладений між відповідачами договір є таким, що укладений з метою завідомо суперечною інтересам держави, з огляду на що позивач звернувся до суду із позовом про визнання його недійсним на підставі ст. 49 ЦК УРСР та стягнення коштів у дохід держави.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано не взято до уваги доводи податкового органу про те, що вказана угода, укладена з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, з тих підстав, що фінансово-господарська діяльність відповідача 2 здійснювалася з порушенням податкового законодавства, доказом чого є той факт, що у 2002 році у товариства обліковувалася заборгованість перед бюджетом з податку на додану вартість у сумі 572 337,11 грн.; установчі документи та свідоцтво про реєстрацію останнього в якості платника податку на додану вартість визнані недійсними рішенням Соломянського районного суду м. Києва від 29.05.2003 р. у справі №2-1334 з мотивів наявності ознак фіктивного підприємництва у діяльності цього товариства.

Так, наявність умислу не може бути підтверджена лише рішенням суду про визнання установчих документів однієї сторони договору недійсними, оскільки предметом дослідження у такій справі є, зокрема, відповідність установчих документів вимогам законодавства, чинного на момент вчинення спірних правовідносин, дотримання вимог законодавства при створенні підприємства, а не наявність протиправного умислу при укладенні конкретної угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності суб'єкта.

Сам факт визнання недійсними установчих документів підприємства не тягне за собою безумовних висновків про недійсність всіх угод, укладених підприємством з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначено про те, що на момент звернення позивача до суду з даним позовом ЦК УРСР, у редакції 1963 року, стаття 49 якого встановлювала, зокрема, конфіскаційні санкції за укладення угод з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, втратив чинність з 01.01.2004 р.

Цивільний кодекс України (далі - ЦК України), який набрав чинності, не містить таких публічно-правових наслідків укладення недійсної угоди, які були встановлені ст.49 ЦК УРСР .

Цим Кодексом скасована відповідальність (правові наслідки) у вигляді публічно-правової санкції стягнення в доход держави одержаного однією чи обома сторонами за угодою, укладеною з метою, суперечною інтересам держави та суспільства. Наслідком укладення угоди, яка порушує публічний порядок (ст. 228 ЦК України ), не є адміністративно-правова конфіскація.

За змістом ч. 2 ст. 5 ЦК України Кодекс має зворотну дію у часі у випадках, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.

З огляду на викладене, застосування при вирішенні спору публічно-правових санкцій, які були встановлені законом, чинним на момент укладення угоди, але відсутні в ЦК України на момент ухвалення рішення про притягнення до відповідальності, є необґрунтованим.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду м. Києва від 20.09.2011 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2012 р. у справі № 33/316 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Пилипчук Н.Г Цвіркун Ю.І.