Постанова

від 16.04.2015 по справі 14/340

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2015 року Справа № 14/340

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Мамченко Ю.А.

судді Дужич С.П. ,

судді Саврій В.А.

при секретарі Німчук А.М.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

від ДВС: Іщук Н.В. (довіреність №б/н від 12.01.2015 року)

розглянувши апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції у Рівненській області на ухвалу господарського суду Рівненської області від 12.03.15 року за скаргою ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" на дії Відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції у Рівненській області у справі №14/340 (суддя Марач В.В.)

за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

до Комунального теплопостачаючого підприємства "Комуненергія" Рівненської міської ради

про стягнення в сумі 7 360 390 грн. 29 коп.

ВСТАНОВИВ :

Ухвалою господарського суду Рівненської області (суддя Марач В.В.) від 12 березня 2015 року у справі №14/340 скаргу Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на дії Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області задоволено частково. Визнано незаконною постанову про закінчення виконавчого провадження від 01.08.2014 року ВП №7862486 з примусового виконання наказу господарського суду Рівненської області від 05.02.2008 року у справі №14/340 за позовом Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» до Комунального теплопостачального підприємства «Комуненергія» про стягнення в сумі 7360390 грн. 29 коп.; в задоволенні решти скарги відмовлено.

Вказана ухвала обґрунтована тим, що при здійсненні ліквідації за рішенням власника в порядку, передбаченому статтею 110 Цивільного кодексу України, дія мораторію чинним законодавством України не передбачена, а отже, виконавче провадження зупиненню та закінченню не підлягає, оскільки виконавчі дії повинні були здійснюватися до настання обставини, передбаченої пунктом 3 частини 1 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження", а саме ліквідації юридичної особи, тобто до внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про її припинення відповідно до частини 2 статті 104 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись з прийнятою судом першої інстанції ухвалою, Відділ примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції у Рівненській області звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Рівненської області від 12.03.2015 року по справі №14/340 та відмовити в задоволенні скарги Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» у повному обсязі. Обґрунтовуючи свої вимоги апелянт вважає, що суд при розгляді справи неповно з'ясував обставини, що мають значення для правильного прийняття рішення та непослідовно поставився до вимог Господарського процесуального кодексу України, не надав належної правової оцінки нормам законодавства, що регулюють порядок закінчення виконавчого провадження у разі ліквідації боржника. Зокрема, апелянт зазначає, що частиною третьою статті 67 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що у разі якщо виконавчий документ надіслано ліквідаційній комісії (ліквідатору), виконавче провадження підлягає закінченню в порядку, встановленому цим Законом. Сам факт направлення виконавчого документа голові ліквідаційної комісії є підставою для винесення постанови про закінчення виконавчого провадження. Закон не визначає підставою для закінчення виконавчого провадження отримання виконавчих документів ліквідаційною комісією. Відтак, дії державного виконавця щодо закінчення виконавчого провадження є безальтернативними. Направлення виконавчого документа ліквідаційній комісії після внесення запису про ліквідацію взагалі позбавлене будь-якого сенсу, оскільки в цьому випадку юридична особа припиняє своє існування, як і будь-які її органи управління. На думку апелянта, з норми статті 36 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» логічним є твердження, що при врахуванні позиції господарського суду Рівненської області в даній справі, юридична особа при наявному відкритому виконавчому провадженні, взагалі немає шансів ліквідуватися за рішенням власника.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 01 квітня 2015 року у справі №14/340 поновлено строк на апеляційне оскарження, прийнято апеляційну скаргу органу ДВС до провадження та призначено дату судового засідання на 16 квітня 2015 року.

Позивач та відповідач своїм правом, передбаченим статтею 96 ГПК України, не скористалися, відзиву на апеляційну скаргу не надали.

Безпосередньо в судовому засіданні представник органу ДВС повністю підтримала вимоги і доводи викладені в апеляційній скарзі.

Представники позивача та відповідача в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином /а.с. 66-67/.

Враховуючи положення статті 102 ГПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду, а також те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про час і місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представників позивача та відповідача за наявними у справі матеріалами, у відповідності до вимог статті 101 ГПК України.

Крім того, відповідно до пункту 5 ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 01 квітня 2015 року явка представників сторін визначалась на їх розсуд.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представника органу ДВС, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, ухвалу місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, рішенням господарського суду Рівненської області по справі №14/340 від 25.12.2007 року позов Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задоволено частково. Стягнуто з рахунку Комунального теплопостачаючого підприємства "Комуненергія" Рівненської міської ради на користь Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" основний борг за поставлений природний газ в сумі 5 545 517 (п'ять мільйонів п'ятсот сорок п'ять тисяч п'ятсот сімнадцять) гривень 03 коп., суму, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів в розмірі 802078 (вісімсот дві тисячі сімдесят вісім) гривень, 86 коп., три відсотки річних за несвоєчасні розрахунки в сумі 181518 (сто вісімдесят одна тисяча п'ятсот вісімнадцять) гривень, 15 коп., 25500,00 грн. витрат по держмиту, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

05.02.2008 року на виконання рішення господарського суду Рівненської області від 25 грудня 2007 року видано наказ.

На підставі вказаного наказу державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області 21.02.2008 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, яку надіслано боржнику до виконання, а стягувачу до відома.

01.08.2014 року державним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з посиланням на пункт 3 частини 1 статті 49, статті 50 Закону України "Про виконавче провадження.

В мотивувальній частині постанови зазначено, що відповідно до Рішення Рівненської міської ради №3839 від 06.03.214 вирішено припинити Комунальне теплопостачаюче підприємство "Комуненергія" Рівненської міської ради шляхом його ліквідації та створено ліквідаційну комісію.

Як встановлено місцевим господарським судом, КТП "Комуненергія" перебуває в стані припинення, ліквідатором призначено Сокотуна Віталія Аполлінарійовича.

Частиною 2 статті 67 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі ліквідації боржника - юридичної особи виконавчий документ надсилається ліквідаційній комісії (ліквідатору) для вирішення питання про подальший порядок виконання рішення у встановленому законом порядку. У разі надходження виконавчого документа до ліквідаційної комісії (ліквідатора) арешт з майна боржника знімається за постановою державного виконавця, затвердженою начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований.

Однак, як вірно встановлено місцевим господарським судом постанова про закінчення виконавчого провадження від 01.08.2014 року ВП №7862486 винесена державним виконавцем з порушенням вимог чинного законодавства України, що підтверджується наступним.

Згідно частини 5 статті 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами від імені України і є обов'язковими для виконання на всій території України. Обов'язковість рішення суду, як одна із засад судочинства також встановлена нормами Конституції України, які є нормами прямої дії. Недотримання цього принципу порушує правовий порядок, встановлений державою.

Статтею 4-5 ГПК України встановлено, що господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення та постанови господарських судів приймаються іменем України. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов, господарських судів тягне відповідальність, встановлену ГПК України та іншими законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України "Про виконавче провадження".

Відповідно до пункту 2 статті 1 Закону України "Про державну виконавчу службу" завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

Згідно статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Згідно статті 6 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Однак, державним виконавцем в порушення вимог даних норм закону належним чином не досліджено всі обставини справи та винесено незаконну постанову про закінчення виконавчого провадження.

Державний виконавець, виносячи постанову про закінчення виконавчого провадження послався на пункт 3 частини 1 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якого виконавче провадження підлягає закінченню у разі смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва.

Пунктом 1 частини 1 статті 110 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

Відповідно до статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті передання всього майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилися, з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до статті 33 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням державних органів, прийнятим у випадках, передбачених законом. Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців - автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до статті 16 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

За вимогами пункту 3 частини 1 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва.

Місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку, що при здійсненні ліквідації за рішенням власника в порядку, передбаченому статтею 110 Цивільного кодексу України, дія мораторію чинним законодавством України не передбачена, а отже, виконавче провадження зупиненню та закінченню не підлягає, виконавчі дії повинні були здійснюватися до настання обставини, передбаченої пунктом 3 частини 1 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження", а саме ліквідації юридичної особи - до внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про її припинення відповідно до частини 2 статті 104 Цивільного кодексу України.

Таким чином, виходячи з того, що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не внесено запис про припинення КТП "Комуненергія" РМР, у органу ДВС не було законних підстав для закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження".

Аналогічної правової позиції дотримується також Вищий господарський суд України, зокрема у постанові від 23 липня 2014 року у справі №918/1974/13.

Крім того колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до частини другої статті 67 Закону України "Про виконавче провадження" у разі ліквідації боржника - юридичної особи виконавчий документ надсилається ліквідаційній комісії (ліквідатору) для вирішення питання про подальший порядок виконання рішення у встановленому законом порядку. У разі надходження виконавчого документа до ліквідаційної комісії (ліквідатора) арешт з майна боржника знімається за постановою державного виконавця, затвердженою начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований.

Частиною третьою зазначеної статті цього Закону визначено, що у разі якщо виконавчий документ надіслано ліквідаційній комісії (ліквідатору), виконавче провадження підлягає закінченню в порядку, встановленому цим Законом.

Однак Відділ примусового виконання рішень не надав як суду першої так і апеляційної інстанції доказів того, що наказ господарського суду Рівненської області від 05.02.2008 року у справі №14/340 надсилався ліквідаційній комісії (ліквідатору) КТП "Комуненергія". Лист №3725 від 01.08.2014 року, наданий Відділом ПВР не містить таких доказів.

В той же час скаржником заявлено вимогу щодо визнання неправомірними дій відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області, які полягають у винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження від 01.08.2014 року ВП №7862486 з примусового виконання наказу господарського суду Рівненської області від 05.02.2008 року у справі №14/340.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що вказана вимога є встановленням факту, від з'ясування якого залежить можливість задоволення судом згаданої вимоги скаржника щодо визнання недійсною та скасування постанови державного виконавця про закриття виконавчого провадження, винесеної в результаті таких дій. Дана вимога не може розглядатися як спосіб захисту порушеного права скаржника, оскільки навіть у випадку її задоволення порушене право скаржника відновлене не буде.

Аналогічної правової позиції дотримується також Вищий господарський суд України, зокрема у постановах від 05 вересня 2012 року у справі №2/229, від 18 липня 2012 року у справі №26/140.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

При цьому господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.

Враховуючи ту обставину, що в матеріалах справи відсутні докази того, що відділ примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області ухиляється від здійснення певних виконавчих дій, як-то відновлення виконавчого провадження з виконання наказу господарського суду Рівненської області від 05.02.2008 року у справі №14/340, місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку, що вимога скаржника про зобов'язання державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області відновити виконавче провадження та вжити всі заходи для фактичного повного виконання рішення суду у даній справі є передчасною та безпідставною.

Інші доводи скаржника не заслуговують на увагу, оскільки їм була надана вичерпна правова оцінка судом першої інстанції на підставі наданих сторонами доказів, які відповідно до статей 33, 34 ГПК України засвідчують певні обставини і на яких ґрунтується висновок суду.

Відповідно до пункту 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи вищевикладені обставини справи та зважаючи на наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 99, 101, 103, 105,106 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Ухвалу господарського суду Рівненської області від 12.03.15 року у справі №14/340 залишити без змін, апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції у Рівненській області - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу № 14/340 повернути господарському суду Рівненської області.

Головуючий суддя Мамченко Ю.А.

Суддя Дужич С.П.

Суддя Саврій В.А.