Рішення

від 14.09.2010 по справі 6/27-77

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" вересня 2010 р. Справа № 6/27-77

Господарський суд Волинської області під головуванням судді Пахолюк В.А., розглянувши справу

за позовом Заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах Міністерства Оборони України

треті особи на стороні позивача без самостійних вимог на предмет спору: Міністерство освіти і науки України,

Луцький національний технічний університет,

Верховна ОСОБА_1 України

до Відкритого акціонерного товариства "ОСОБА_2 ОСОБА_3"

Комунального підприємства "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації"

про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача

з участю представників сторін:

від позивача: не прибув,

від відповідачів: ОСОБА_4- начальник юридичного відділу Волинської обласної дирекції ВАТ В«ОСОБА_2 ОСОБА_3В» , дов. від 28.12.2009 р.,

Волинське ОБТІ- не прибули.

від третіх осіб: ОСОБА_3, дов. від 11.03.10р. №359-0330, адвокат - Луцький національний технічний університет.

від Міністерства освіти і науки: не прибули.

від Верховної ОСОБА_1 України: не прибули.

прокурор: Гончар Б.С. - помічник військового прокурора Луцького гарнізону Західного регіону України.

Відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України суддя роз'яснює право відводу.

Відводу судді не заявлено.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України суддя роз'яснює права та обов'язки учасникам судового процесу.

Суть спору: Заступник військового прокурора Центрального регіону України звернувся до господарського суду з позовною заявою в інтересах Міністерства оборони України на підставі якої просить витребувати у ВАТ В«ОСОБА_2 ОСОБА_3В» на користь держави в особі Міністерства оборони України нерухоме майно -гарнізонний будинок офіцерів (А-2), загальною площею 2127,2 кв.м. і склад (Б-1), загальною площею 68,1 кв.м., що розташований по вул. Винниченка, 8 в м. Луцьку Волинської області та визнати право власності за останнім на вказане майно; зобов'язати КП В«Волинське обласне бюро технічної інвентаризаціїВ»скасувати реєстрацію права власності на гарнізонний будинок офіцерів (А-2) загальною площею 2127,2 кв.м. та складу (Б-1) загальною площею 68,1 кв.м.; що розташований по вул. Винниченка, 8 в м. Луцьку Волинської області за акціонерним товариством В«ОСОБА_2 АвальВ»та здійснити реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно за державою в особі Міністерства оборони України.

В обґрунтування зазначених вимог посилається на те, що в 2004 році за замовленням Луцької КЕЧ району Міністерства оборони України КП В«ВОБТІВ» було проведено технічну інвентаризацію та видано технічний паспорт на нерухоме майно: гарнізонний будинок офіцерів (А-2) загальною площею 2127,2 кв.м. та склад (Б-1) загальною площею 68,1 кв.м., що розташований в м. Луцьку по вул. Винниченка,8.

27.10.2005 року на підставі свідоцтва про право власності виданого виконкомом Луцької міської ради проведено державну реєстрацію права на вказане нерухоме майно за державою Україна в особі Верховної ОСОБА_1 України та передано в управління Міністерства оборони України.

04.12.2006 року на підставі рішення господарського суду Волинської області по справі № 7/173-75 за ПП В«Західна продуктова компаніяВ» було визнано право власності на зазначене нерухоме майно.

15.12.2006 року КП В«ВОБТІВ» було проведено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно по вул. Винниченка,8 в. м. Луцьку за ПП В«Західна продуктова компаніяВ» .

Як зазначає прокурор, 19.12.2006 року між ВАТ В«ОСОБА_2 ОСОБА_3В» та ПП В«Західна продуктова компаніяВ» було укладено договори купівлі-продажу державного майна, що знаходиться в управлінні Міністерства оборони України, № ВЕМ 459058-059 та № ВЕМ 45060-061 відповідно до яких ВАТ В«ОСОБА_2 ОСОБА_3В» набув у власність нерухоме майно у вигляді гарнізонного будинку офіцерів (А-2) загальною площею 2127,2 кв. м. та складу (Б-1) загальною площею 68,1 кв. м., що розташовані в м. Луцьку по вул. Винниченка,8.

27.12.2007 року вказане нерухоме майно було зареєстровано в КП В«ВОБТІВ»за ВАТ В«ОСОБА_2 ОСОБА_3В» .

Водночас, постановою Вищого господарського суду України від 22.05.2007 року рішення господарського суду Волинської області від 04.12.2006 року у справі № 7/173-75, було скасовано, а справу передано на новий розгляд. У подальшому у задоволенні позову ПП В«Західна продуктова компаніяВ» було відмовлено.

Крім того, рішенням господарського суду Волинської області від 21.01.2008 року у справі № 6/78-92 було задоволено в повному обсязі позовні вимоги Військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та визнано недійсними договір № 17/04-06а від 24.04.2006 року про спільне будівництво об'єктів житлово-цивільного призначення, укладеного між Міноборони України та ПП В«Західна продуктова компаніяВ» та договір № 19/05-06/02 від 18.05.2006 року про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в договору від 24.06.2006 року № 17/04-06а.

Зазначене рішення суду від 21.01.2008 року у справі № 6/78-92 на підставі постанови Вищого господарського суду України від 27.08. 2008 року залишено в силі.

На підставі зазначеного, з доводів прокурора, зникли будь-які правові передумови законності відчуження спірного об'єкту нерухомого майна ВАТ В«ОСОБА_2 ОСОБА_3В» , а договори купівлі -продажу державного майна № ВЕМ 459058-059 та № ВЕМ 459060-061 від 19.12.2006 року є нікчемними.

Посилаючись на ч. 2 ст. 215 ЦК України, п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року В«Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійснимиВ» , ч. 1 ст. 388 ЦК України, ст. 216 ЦК України та те, що нерухоме майно по вул. Винниченка, 8 в м. Луцьку Волинської області вибуло з володіння Міністерства оборони України без волі самого Міністерства, оскільки було відчужене неуповноваженою особою на підставі нікчемної довіреності без прийняття будь-якого рішення самим Міністерством з даного приводу, просить задовольнити позовні вимоги.

Відповідач -ВАТ В«ОСОБА_2 АвальВ»у відзиву № 1500 від 16.04.2010 року вимоги позивача вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення, а провадження у справі підлягає припиненню у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки рішенням господарського суду м. Києва від 31.07.2009 року у справі № 50/412 позов заступника військового прокурора Центрального регіону України, в інтересах держави в особі Міністерства оборони України було задоволено, визнано недійсними зазначені договори купівлі -продажу та зобов'язано ВАТ В«ОСОБА_2 ОСОБА_3В» повернути в управління Міноборони спірне нерухоме майно.

Однак, постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.10.2009 року, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 23.12.2009 року, вищезазначене рішення господарського суду м. Києва від 31.07.2009 року у справі № 50/412 скасовано, в позові відмовлено повністю.

Ухвалою Верховного суду України від 04.03.2010 року в порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 23.12.2009 року у справі № 50/412 відмовлено.

Як зазначає відповідач, ВАТ В«ОСОБА_2 ОСОБА_3В» є законним добросовісним набувачем спірного нерухомого майна на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу від 19.12.2006 року.

Щодо наявності підстав для звернення до суду з даним позовом, то відповідач вважає, що Міністерство оборони України не є власником спірного нерухомого майна, а отже, не є особою, права якого порушені та підлягають захисту у спосіб, передбачений ст. 388 ЦК України, оскільки спірне майно на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.02.2007 року № 57-р В«Про передачу майнового комплексу військового містечка № 37 в м. ЛуцькуВ» було передано до сфери управління Міністерства освіти і науки України, а наказом Міністерства освіти і науки України № 352 від 28.04.2007 року було передано на баланс Луцького державного технічного університету.

Тобто спірне нерухоме майно вибуло з управління Міноборони та було передано в управління Міністерства освіти і науки України.

Як зазначає відповідач, зважаючи на те, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.02.2007 року № 57-р спірне нерухоме майно на момент звернення до суду з даним позовом не знаходилось та не знаходиться в управлінні Міноборони, держава в особі Міністерства оборони України не є власником майна, права якого підлягають захисту саме у спосіб визначений ст. 388 ЦК України.

Щодо наявності підстав для витребування майна від добросовісного набувача, то як визначено ст. 388 ЦК України воно залежить від обставин вибуття майна з володіння власника.

Посилаючись на постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.10.2009 року та постанову Вищого господарського суду України від 23.12.2009 року у справі № 50/412, відповідно до яких було встановлено, що ВАТ В«ОСОБА_2 ОСОБА_3В» є законним добросовісним набувачем спірного нерухомого майна на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу від 19.12.2006 року, укладених між відповідачем - 1 та ПП В«Західна продуктова компаніяВ» , відповідач вважає, що дана обставина не підлягає доказуванню виходячи зі змісту ст.35 ГПК України.

Крім того, як зазначає відповідач, фактичні обставини свідчать, що спірне майно не вибувало з володіння Міноборони поза його волею, оскільки Міноборони мало наміри відчужити спірне майно, як надлишкове, що підтверджується відповідними нормативними документами.

Крім того, необґрунтованим є посилання позивача на нікчемність договорів купівлі-продажу спірного нерухомого майна від 19.12.2006 року, оскільки позивачу було відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсними договорів купівлі-продажу спірного нерухомого майна від 19.12.2006 року відповідно до постанови Київського апеляційного господарського суду від 08.10.2009 року у справі № 50/412.

Необгрунтованими є вимоги позивача до відповідача -2 про зобов'язання скасувати реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно за відповідачем-1 та здійснення реєстрації права власності на вказане нерухоме майно за державою в особі Міністерства оборони України, оскільки у позовній заяві не наведено жодного обґрунтування зазначеної вимоги до відповідача -КП В«ВОБТІВ» та не зазначено, які саме його права та охоронювані законом інтереси порушені даним відповідачем на день звернення до суду з зазначеною вимогою.

Третя особа на стороні позивача -Луцький національний технічний університет в письмових поясненнях від 11.05.2010 року позовні вимоги прокурора вважає законними та обґрунтованими, посилаючись на розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.02.2007 року № 57-р В«Про передачу майнового комплексу військового містечка № 37 в. м. ЛуцькуВ» до сфери управління Міністерства освіти і науки України та наказ Міністерства освіти і науки України № 352 від 28.04.2007 року про подальшу передачу майнового комплексу на баланс Луцького державного технічного університету.

В судовому засіданні 11.05.2010 р. представником третьої особи -Луцький національний технічний університет було подано клопотання про витребування з КП В«Волинське обласне бюро технічної інвентаризаціїВ» інвентаризаційної справи на майновий комплекс гарнізонний будинок офіцерів, що розташований в м. Луцьку по вул. Винниченка, 8.

Відповідно до ухвали суду від 11.05.2010 р. дане клопотання було задоволено. Крім того, зобов'язано прокурора та позивача: з врахуванням письмових заперечень відповідача -ВАТ В«ОСОБА_2 ОСОБА_3В» та фактичних обставин про передачу майнового комплексу містечка № 37 у м. Луцьку до сфери управління МОН надати суду додаткові письмові обґрунтування позовних вимог. Явку представників сторін в судове засідання визнано обов'язковою.

Відповідно до ухвали суду від 31.05.2010р. розгляд справи було відкладено.

На вимогу суду Першим заступником прокурора Центрального регіону України ОСОБА_5 направлено заяву про уточнення позовних вимог за №2561 від 17.06.2010р.( вх.№01-29/9036 від 22.06.2010р.) відповідно до якої просить:

1. Витребувати у відкритого акціонерного товариства В«ОСОБА_2 АвальВ»на користь держави Україна в особі Верховної ОСОБА_1 України та Міністерства оборони України нерухоме майно у вигляді гарнізонного будинку офіцерів /А-2/ загальною площею 2127,2 кв.м. та складу /Б-1/ загальною площею 68,1 кв.м., що розташовані по вул. Винниченка, 8 в м. Луцьку Волинської області.

2. Зобов'язати комунальне підприємство В«Волинське обласне бюро технічної інвентаризаціїВ» скасувати реєстрацію права власності на нерухоме майно у вигляді гарнізонного будинку офіцерів /А-2/ загальною площею 2127,2 кв.м. та складу /Б-1/ загальною площею 68,1 кв.м., що розташовані по вул. Винниченка, 8 в м. Луцьку Волинської області за ВАТ В«ОСОБА_2 ОСОБА_3В» .

3. Зобов'язати комунальне підприємство В«Волинське обласне бюро технічної інвентаризаціїВ» відновити реєстрацію права власності на нерухоме майно у вигляді гарнізонного будинку офіцерів /А-2/ загальною площею 2127,2 кв.м. та складу /Б-1/ загальною площею 68,1 кв.м., що розташовані по вул. Винниченка, 8 в м. Луцьку за державою Україна в особі Верховної ОСОБА_1 України та Міністерства оборони України.

В обґрунтування зазначених вимог посилається на те, що відповідно до свідоцтв про право власності на гарнізонний будинок офіцерів та склад, що знаходяться за адресою - м.Луцьк, вул. Винниченка,8, виданих виконкомом Луцької міської ради від 05.10.2005р., право власності на вказане нерухоме майно зареєстроване за державою Україна в особі Верховної ОСОБА_1 України Міністерства оборони України) та є загальнодержавною власністю. Таким чином, заступник військового прокурора Центрального регіону України вправі звертатись із позовом про витребування майна від добросовісного набувача до первісного та єдиного законного власника держави Україна в особі Міністерства оборони України у віданні якого спірне нерухоме майно перебувало на час його незаконного відчуження ПП В«Західна продуктова компаніяВ» , а пізніше ВАТ В«ОСОБА_2 ОСОБА_3В» .

Як зазначає заявник, зважаючи на визнання недійсними договорів, на підставі яких було набуте право власності ПП В«Західна продуктова компаніяВ» на нерухоме майно по вул. Винниченка,8 в м. Луцьку та відмову у задоволенні позову, яким ПП В«Західна продуктова компаніяВ» намагалося визнати право власності на спірні об'єкти нерухомого майна, зникли будь-які правові передумови законності відчуження спірного об'єкту нерухомого майна ВАТ В«ОСОБА_2 ОСОБА_3В» .

Посилаючись на п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 16.11.2009 року В«Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійснимиВ» зазначає, що майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача- з підстав, передбачених ч.1 ст.388 ЦК України, в даному випадку від ВАТ В«ОСОБА_2 ОСОБА_3В» .

Прокурор зазначає, що нерухоме майно по вул. Винниченка,8 у м. Луцьку Волинської області вибуло з володіння Міністерства оборони України поза волею останнього, оскільки було відчужене неуповноваженою особою на підставі нікчемної довіреності без прийняття будь-якого рішення самим Міністерством з даного приводу.

Щодо наявності розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.02.2007 року №57-р В«Про передачу майнового комплексу військового містечка №37 в м. ЛуцькуВ» на підставі якого майновий комплекс по вул. Винниченка, 8 в м. Луцьку було передано до сфери управління Міністерства освіти і науки України, то вказана обставина не є перешкодою для звернення із позовом про витребування майна від добросовісного набувача, саме в інтересах Міністерства оборони України, оскільки первісне право власності було зареєстроване за державою Україна в особі Міністерства оборони України та Верховної ОСОБА_1 України, що є підставою для відновлення реєстрації у первісному вигляді.

Помічник військового прокурора Луцького гарнізону в судовому засіданні та в письмовому поясненні від 22.06.2010р. позов підтримує.

Водночас, звертає увагу на те, що на підставі рішення господарського суду Волинської області від 21.01.2008 року у справі №6/78-92 визнано недійсним договір №17/04-06а від 24.04.2006 року про спільне будівництво об'єктів житлово-цивільного призначення, укладеного між Міністерством оборони України та ПП В«Західна продуктова компаніяВ» та договір №19/05-06/02 від 18.05.2006 року про компенсацію пайової участі ( паю) Міністерства оборони України в договорі від 24.06.06р. №17/04-06а.

З посиланням на вимоги ст..ст.216,236 ЦК України зазначає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Отже, ПП В«Західна продуктова компаніяВ» не мала права відчужувати майно покупцю- ВАТ В«ОСОБА_2 ОСОБА_3В» , оскільки за законом воно йому не належить.

Таким чином, прокурор вправі звертатись із позовом про витребування майна від добросовісного набувача до первісного та єдиного законного власника - держави Україна в особі Міністерства оборони України у віданні якого спірне нерухоме майно перебувало на час незаконного відчуження ПП В«Західна продуктова компаніяВ» , а пізніше ВАТ В«ОСОБА_2 ОСОБА_3В» .

Представник відповідача - ВАТ В«ОСОБА_2 БанкАвальВ» у клопотанні від 22.06.10р. та в судовому засіданні просить залишити позов без розгляду на підставі п.5 ст.81 ГПК України, оскільки на його думку, вимоги ухвали суду від 27.02.10р. та від 11.05.10р. зі сторони позивача та третіх осіб не були виконані. Судом відмовлено в задоволенні даних клопотань як необґрунтовані.

Водночас, комунальним підприємством В«Волинське обласне бюро технічної інвентаризаціїВ» на вимогу ухвали суду від 11.05.2010р. направлено на адресу суду інвентаризаційну справу на об'єкти нерухомого майна за адресою: м. Луцьк, вул. Винниченка,8:гарнізонний будинок офіцерів(А-2) та склад(Б-1).

З огляду в судовому засіданні матеріалів інвентаризаційної справи встановлено, що відповідно до рішення виконавчого комітету Луцької міської ради №333 від 29.09.2005р. право загальнодержавної власності на об'єкти нерухомого майна на вул. Винниченка,8: гарнізонний будинок офіцерів( літер А-2), заг. пл..2 107,0 кв.м., склад ( літер Б-1), заг.пл.1 кв.м. було оформлено за державою в особі Верховної ОСОБА_1 України( Міністерство оборони України).

На підставі зазначеного рішення виконкомом Луцької міської ради 05.10.2005 року були видані свідоцтва про право власності на гарнізонний будинок офіцерів, заг.пл. 2 107,0 м.кв. та склад, заг.пл.68,1 м.кв.

Представник третьої особи на стороні позивача - Луцький національний технічний університет з врахуванням обставин, що спірне майно: гарнізонний будинок офіцерів, заг. пл.. 2107,0 м.кв. належало державі в особі Верховної ОСОБА_1 України на праві загальнодержавної власності заявив клопотання про залучення до участі у справі власника майна- Верховну ОСОБА_1 України.

На підставі ухвали суду від 22.06.2010 р. зазначене клопотання було задоволено судом, залучено до участі у справі ОСОБА_1 України третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, виходячи з того, що рішення з даного господарського спору може вплинути на її права та обов'язки.

На виконання вимог ухвали суду від 02.08.2010р. представником Верховної ОСОБА_1 України ОСОБА_6 (діючого на підставі довіреності № 551 від 22.10.2009 року) було направлено на адресу суду клопотання за № 30/6-329/169734 від 27.08.2010р., на підставі якого зазначено, що позов не стосується повноважень Верховної ради України, передбачених Конституцією та законами України, не зачіпає її інтереси, права та обов'язки з огляду на наступне.

Статтею 75 Конституції України встановлено, що Верховна ОСОБА_1 України є єдиним органом законодавчої влади в Україні, а правовий режим власності в державі, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 92 Конституції України визначається виключно законами України.

Законом України В«Про управління об'єктами державної власностіВ» від 21.09.2006р. № 185 відповідно до Конституції України визначено правові основи управління об'єктами державної власності.

Ст. 1 зазначеного закону визначено, що управління об'єктами державної власності -це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноваження щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Це відповідає п. 5 ст. 116 Конституції України, в якому Кабінету Міністрів України, як вищому органу в системі органів виконавчої влади надано право здійснювати управління об'єктами державної власності відповідно до Закону.

Враховуючи, що управління об'єктами державної власності не належать до законодавчої діяльності, а є виключно розпорядчою дією, Верховна ОСОБА_1 України у Конституції України та у Законі України В«Про управління об'єктами державної власностіВ» закріплена за Урядом України (та уповноваженими ним органами) право здійснення повноважень щодо реалізації прав держави як власника зазначених об'єктів, а отже, й представляти інтереси держави в зазначеній сфері, у тому числі представництва інтересів держави в сфері судочинства.

Позивачем на адресу суду подано письму заяву про розгляд справи у його відсутності у зв'язку з обмеженим фінансуванням витрат на відрядження. Заяву прокурора про уточнення позовних вимог від 17.06.2010 року підтримує.

Представник третьої особи - Міністерства освіти і науки, в судове засідання не з'явився, причин нез'явлення в судове засідання не повідомив.

Представник Верховної ОСОБА_1 України на підставі клопотання від 27.08.2010 року справу просить розглянути без його участі відповідно до вимог чинного законодавства.

КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» у клопотанні за № 1146 від 11.03.2010 року просить справу розглянути без його участі.

Водночас, представник відповідача - ВАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3» в судовому засіданні подав наступні клопотання:

- про залишення позову без розгляду у зв'язку з нез'явленням представника позивача та представника КП «Волиньске ОБТІ».

Суд розглянувши дане клопотання відповідача відмовив в його задоволенні, оскільки позивач та відповідач - КП «ВОБТІ» про розгляд справи за відсутності представника, як зазначено судом, повідомив попередньо суд.

- про залучення до участі у справі Управління культури і туризму Волинської обласної державної адміністрації (м. Луцьк, Київська площа, 9) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача.

В обґрунтування даного клопотання посилається на те, що будинок офіцерів є пам'яткою містобудування та архітектури і історії місцевого значення, тому необхідно з'ясувати позицію Управління стосовно можливості відчуження будівлі, оскільки останнє не заперечувало проти відчуження зазначеного об'єкту.

Судом було відмовлено в задоволенні даного клопотання як необґрунтоване та таке що вплине на даний предмет спору.

Суд заслухавши уповноважених представників сторін та розглянувши наявні матеріали справи встановив наступне.

КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» в липні 2004 року за замовленням Луцької КЕЧ району Міністерства оборони України було проведено технічну інвентаризацію та видано технічний паспорт не нерухоме майно: гарнізонний будинок офіцерів /А-2/ загальною площею 2127,2 кв.м. та склад /Б-1/ загальною площею 68,1 кв.м., що розташовані в м. Луцьку пс вул. Винниченка, 8.

05.10.2005 року виконкомом Луцької міської ради на підставі рішення Луцької міської ради № 333 від 29.09.2005 року було видано свідоцтво про право власності на гарнізонний будинок офіцерів (літер А-2) загальною площею 2127,0 кв. м. та свідоцтво на склад (літер Б-1) загальною площею 68,1 кв. м., що розташований за адресою : м. Луцьк, вул. Винниченка, 8, що належать державі в особі Верховної ради України (Міністерство оборони України) на праві загальнодержавної власності.

27.10.2005року на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Луцької міської ради проведено державну реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно за державою Україна в особі Верховної ОСОБА_1 України та передано в управління Міністерства оборони України.

04.12.2006 року рішенням Господарського суду Волинської області по справі № 7/173-75 за ПП «Західна продуктова компанія» було визнано право власності на зазначене нерухоме майно, що розташоване по вул. Винниченка, 8 в м. Луцьку та зобов'язано КП «ВОБТІ» зареєструвати право власності на нього.

15.12.2006 року КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» було проведено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно по вул. Винниченка, 8 в м. Луцьку за ПП «Західна продуктова компанія».

В подальшому, 19.12.2006року між ВАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3» та ПП «Західна продуктова компанія» було укладено договори купівлі-продажу державного майна, що знаходиться в управлінні Міністерства оборони України, № ВЕМ459058-059 та № ВЕМ 459060-061, відповідно до яких відповідач набув у власність нерухоме майно у вигляді гарнізонного будинку офіцерів /А-2/ загальною .площею 2127,2 кв.м. та складу /Б-1/ загальною площею 68,1 кв.м., що розташовані в м. Луцьку по вул. Винниченка, 8.

27.12.2007року вказане нерухоме майно було зареєстровано в КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» за ВАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3».

На підставі постанови Вищого Господарського Суду України від 22.05.2007 року рішення господарського суду Волинської області від 04.12.2006 року по справі № 7/173-75, яким за ПП «Західна продуктова компанія» визнано право власності на спірне нерухоме майно та зобов'язано КП «ВОБТІ» зареєструвати право власності на нього було скасовано, а справу передано на новий розгляд. У подальшому на підставі рішення господарського суду Волинської області від 24.02.2009 року у справі № 6/60/9-75 у задоволенні позову про визнання права власності ПП «Західна продуктова компанія» було відмовлено.

Крім цього, рішенням Господарського суду Волинської області від 21.01.2008 року у справі № 6/78-92 було задоволено позовні вимоги Військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та визнано недійсними договір № 17/04-06а від 24.04.2006 року про спільне будівництво об'єктів житлово-цивільного призначення, укладеного між Міноборони України та ПП «Західна продуктова компанія» та договір № 19/05-06/02 від 18.05.2006 року про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в договорі від 24.06.2006 року № 17/04-06а.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03.06.2008 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.

Постановою Вищого господарського суду, України від 27.08.2008 року скасовано постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.06.2008 року та залишено в силі рішення господарського суду Волинської області від 21.01.2008 року у справі № 6/78-92.

Згідно ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Беручи до уваги те, що договір № 17/04-06а від 24.04.2006 року про спільне будівництво об'єктів житлово-цивільного призначення, укладеного між Міноборони України та ПП «Західна продуктова компанія» та договір № 19/05-06/02 від 18.05.2006 року про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в договорі від 24.06.2006 року № 17/04-06а визнано недійсними, зникли будь-які правові передумови законності відчуження спірного об'єкту нерухомого майна ВАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3», а договори купівлі-продажу державного майна № ВЕМ 459058-059 та № ВЕМ 459060-061 від 19.12.2006 року є нікчемними.

Згідно статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до п. 10 постанови Пленуму ОСОБА_1 Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

Як встановлено матеріалами справи № 6/78-92 нерухоме майно по вул. Винниченка, 8 в м. Луцьку Волинської області вибуло з володіння Міністерства оборони України без волі самого міністерства, оскільки було відчужене неуповноваженою особою на підставі нікчемної довіреності без прийняття будь-якого рішення самим міністерством з даного приводу.

Твердження відповідача - «ОСОБА_2 ОСОБА_3» про те, що Міністерство оборони України є неналежним позивачем по справі, оскільки його права є непорушеними, не взяте до уваги суду, виходячи з того, що право власності на спірні об'єкти нерухомого майна зареєстроване за державою в особі Верховної ОСОБА_1 України (Міністерства оборони України). Таким чином, заступник військового прокурора Центрального регіону України правомірно звернувся до господарського суду з позовом про витребування майна від добросовісного набувача до первісного та єдиного законного власника - держави Україна в особі Міністерства оборони України, у віданні якого спірне нерухоме майно перебувало на час його незаконного відчуження ПП «Західна продуктова компанія», а пізніше ВАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3».

Зазначене підтверджується тим, що відповідно до свідоцтв про право власності на гарнізонний будинок офіцерів та склад, що знаходяться за адресою - м. Луцьк, вул. Винниченка, 8, видатних виконкомом Луцької міської ради 05.10.2005, право власності на вказане нерухоме майно зареєстроване за державою Україна в особі Верховної ОСОБА_1 України (Міністерства оборони України), та є загальнодержавною власністю.

Щодо тверджень відповідача - ВАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3» про необґрунтованість нікчемності договорів купівлі-продажу спірного нерухомого майна від 19.12.2006р., то слід виходити з наступного.

В силу вимог ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків , крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Водночас, доводи відповідача про відсутність правових підстав щодо витребування набутого майна, оскільки він є добросовісним набувачем, що випливає з постанови Київського апеляційного господарського суду від 08.10.2009р. у справі № 50/412, залишеною в силі ухвалою Вищого господарського суду є необґрунтовані.

ВАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3» не є стороною недійсного правочину, на підставі якого право власності на приміщення будинку офіцерів та складу перейшло до ПП «Західна продуктова компанія», проте спірне нерухоме майно, як випливає із судової практики, може бути витребувано у нього, як добросовісного набувача, на підставі ст. 388 ЦК України.

Відповідно до ст. 388 ЦК України передбачено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

2. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

3. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

При цьому слід врахувати, що нерухоме майно по вул. Винниченка, 8 в м. Луцьку Волинської області вибуло з володіння Міністерства оборони України поза волею останнього, оскільки було відчужене неуповноваженою особою на підставі нікчемної довіреності без прийняття будь-якого рішення самим міністерством з даного приводу.

Згідно вимог ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист усіх суб'єктів права власності.

Згідно ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизначення або оспорювання.

Кожна особа має право, на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно вимог ст.16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, в тому числі: припинення дії яка порушує право; відновлення становища яке існувало до порушення та інше…Виходячи з вимог даної норми, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Таким чином, виходячи в вимог ст. 2 Господарського процесуального кодексу України правомірним є звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, у віданні якого має перебувати гарнізонний будинок офіцерів /А-2/ загальною площею 2127,2 кв.м. та склад /Б-1/ загальною площею 68,1 кв.м., що розташовані в м. Луцьку по вул. Винниченка, 8, до суду.

Щодо наявності розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.02.2007 № 57-р «Про передачу майнового комплексу військового містечка № 37 в м. Луцьку", яким майновий комплекс по вул. Винниченка, 8 в м. Луцьку було передано до сфери управління Міністерства освіти і науки України, то вказана обставина не є перешкодою для звернення із позовом про витребування майна від добросовісного набувача саме в інтересах Міністерства оборони України, оскільки первісно право власності було зареєстроване саме за державою Україна в особі Міністерства оборони України та Верховної ОСОБА_1 України.

Водночас, згідно вимог статті 19, 27 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-ІУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень") рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації.

Беручи до уваги вищезазначене, суд проходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача - ВАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3», то судові витрати, що складаються з державного мита в сумі 25 500 грн., що визначене у максимальному розмірі ставок державного мита, а саме з: майнової вимоги про витребування майна, яка складається з вартості майна в сумі 2 962 684,17 грн. та вимог немайнового характеру), витрат на ІТЗ в сумі 236 грн., слід покласти на нього.

Господарський суд, керуючись ст. ст. 15, 16, ч. 1 ст. 216, 386, 388 Цивільного кодексу України, ст. ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

в и р і ш и в :

1. Позов задовольнити.

2. Витребувати у ВАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3» на користь держави Україна в особі Міністерства оборони України нерухоме майно у вигляді гарнізонного будинку офіцерів заг. пл. 2127,2 кв.м., складу заг. пл. 68,1 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Винниченка, 8.

3. Зобов'язати КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» скасувати реєстрацію права власності на нерухоме майно у вигляді гарнізонного будинку офіцерів заг. пл. 2127,2 кв.м. та складу заг. пл. 68,1 кв. м., що розташовані у м. Луцьку по вул. Винниченка, 8, за ВАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3».

4. Зобов'язати КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації»» відновити реєстрацію права власності на нерухоме майно у вигляді гарнізонного будинку офіцерів заг. пл. 2127,2 кв.м. та складу заг. пл. 68,1 кв. м., що розташовані у м. Луцьку по вул. Винниченка, 8 за державою в особі Верховної ради та Міністерства оборони України.

5. Судові витрати віднести на ВАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3».

5.1 Стягнути із Відкритого акціонерного товариства «ОСОБА_2 ОСОБА_3» (01011, м. Київ, вул. Лєскова, 9, банківські реквізити відсутні) 25 500 грн. державного мита в доход Державного бюджету міста Луцька (ОСОБА_2 одержувача: ГУДКУ у Волинській області, код одержувача: 21741605, МФО 803014, р/р 31113095700002).

5.2 Стягнути із Відкритого акціонерного товариства «ОСОБА_2 ОСОБА_3» (01011, м. Київ, вул. Лєскова, 9, банківські реквізити відсутні) 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в доход державного бюджету м. Луцька (ОСОБА_2 одержувача: ГУДКУ у Волинській області, код одержувача: 21741605, МФО 803014, р/р 31212264700002, код платежу 22050003).

6. ОСОБА_1 України виключити з числа третіх осіб.

Суддя В.А.Пахолюк

Дата підписання

повного тексту рішення

від 17.09.2010 року.

Суддя Пахолюк В. А.