Рішення

від 29.09.2009 по справі 27/377

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

27/377

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№  27/377

29.09.09

За позовом                Товариства з обмеженою відповідальністю «Ескліфт-Сервіс»

до          Управління житлово-комунального господарства Шевченківської районної державної адміністрації

про          визнання додаткової угоди № 1 від 31.12.08 р. до договору підряду № 23/ПОДС від 21.07.2008 року неукладеною

                                                                                                                 Суддя Дідиченко М.А.

Секретар Приходько Є.П.

Представники сторін:

від позивача:                    Коваленко П.М. –представник за довіреністю від 27.05.2009 року;

від відповідача:          Головіна О.І. –представник за довіреністю

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

          Товариство з обмеженою відповідальністю «Ескліфт-Сервіс»звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Управління житлово-комунального господарства Шевченківської районної державної адміністрації про визнання додаткової угоди № 1 від 31.12.08 р. до договору підряду № 23/ПОДС від 21.07.2008 року неукладеною.

          Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.06.2009 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду 07.07.2009 року.

           Представник позивача у судовому засіданні 07.07.2009 року подав документи, витребувані ухвалою суду та надав усні пояснення.

           Представник відповідача у судовому засіданні 07.07.2009 року надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначає, що згідно із ст. 16 ЦК України відсутній такий спосіб захисту цивільного права, як визнання договору неукладеним.

           У судовому засіданні 07.07.2009 року оголошено перерву до 14.07.2009 року.

            Представник позивача у судовому засіданні 14.07.2009 року надав заяву про зміну предмету позову, відповідно до якої просить суд визнати додаткову угоду № 1 до договору № 23/ПОДС від 21.07.2008 року недійсною на підставі ст. 229 ЦК України.

          Так, відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст. 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

          З огляду на вищевикладене, судом прийнята подана позивачем заява про зміну предмету позову.

          Представник відповідача заперечував проти поданої заяви про зміну предмету позову та проти позовних вимог.

Крім того, сторони заявили спільне клопотання про продовження строку вирішення спору.

Згідно з ч. 4 ст. 69 ГПК України за клопотанням обох сторін чи клопотанням однієї сторони, погодженим з другою стороною, спір може бути вирішено у більш тривалий строк, ніж встановлено частиною першою цієї статті.

           На підставі вищезазначеного, суд задовольнив подане сторонами клопотання про продовження строку вирішення спору.

           Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2009 року розгляд справи відкладено до 01.09.2009 року.

            Представник позивача у судове засідання 01.09.2009 року не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

            У судовому засіданні 01.09.2009 року представник відповідача подав відзив на уточнену позовну заяву, відповідно до якого заперечував проти задоволення позову та зазначив, що позивачем не надано доказів, в підтвердження того, що відповідно до ст. 229 ЦК України додаткова угода № 1 від 31.12.2008 року до договору № 23/ПОДС від 21.07.2008 року підлягає визнанню недійсною.

           Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.09.2009 року розгляд справи відкладено до 15.09.2009 року.

            Представник позивача у судовому засіданні 15.09.2009 року підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

            Представник відповідача у судовому засіданні 15.09.2009 року проти позовних вимог заперечував, просив суд у позові відмовити.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, –

ВСТАНОВИВ:

          21.07.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ескліфт-Сервіс»(надалі - підрядник) та Управлінням житлово-комунального господарства Шевченківської районної державної адміністрації (надалі - замовник) укладено договір підряду № 23/ПОДС (надалі - Договір), відповідно до умов якого замовник доручає, а підрядник бере на себе зобов'язання по виконанню робіт з проектування та заміни об'єднаних диспетчерських систем Шевченківського району, а замовник зобов'язується прийняти виконану роботу та оплатити її, згідно із умовами договору.

           На виконання умов Договору позивач здійснив роботи на загальну суму 3 050 697, 60 грн., що підтверджується актами приймання виконаних підрядних робіт № 5, 6, 7, 8 та 9 за жовтень 2008 року, підписаних сторонами та скріплених печатками.

           Відповідно до  п. 4.2 Договору замовник здійснює оплату робіт, що передбачені договором, по кожному об'єкту протягом 10-ти календарних днів з дня підписання сторонами акту здачі-приймання виконаних робіт по конкретному об'єкту, передачі виконавчої документації.

           31.12.2008 року сторони підписали додаткову угоду № 1 до договору підряду № 23/ПОДС від 21.07.2008 року (надалі –додаткова угода), відповідно до якої встановили, що на підставі ч. 6 ст. 51 Бюджетного кодексу України, наказу ДКУ № 136 від 09.09.2004 року оплата за виконані роботи у 2008 році відтерміновується на 2009 ріку сумі у 3 050 697, 60 грн.    

           Позивач звернувся до суду з позовом про визнання додаткової угоди недійсною, посилаючись на те, що відповідач чинив тиск на нього, наполягаючи на тому, що в разі відмови від підписання додаткової угоди, отримання оплати позивачем за виконані роботи буде ускладнено, або взагалі унеможливлено. Отже, позивач помилився щодо обов'язковості підписання додаткової угоди, а тому це є обставиною, що має істотне значення для застосування норм ст. 229 ЦК України та є підставою для визнання правочину недійсним.

          Крім того, позивач зазначає, що оплата за виконані роботи згідно додаткової угоди відтермінована на 2009 рік, тобто до 01.01.2009 року. В той же час, як вбачається з фактичних дій відповідача, останній мав на увазі іншу дату оплати, ніж 01.01.2009 року. До того ж позивач зазначає, що відповідач суттєво помиляється вважаючи зміну строку дії договору –визначенням порядку розрахунків, тоді як відтермінування оплати за договором є зміною основного договору. Тому, за твердженням позивача, є всі підстави віднести додаткову угоду до категорії таких, які вчинені за відсутності згоди щодо істотної умови договору, а саме строку дії договору, а отже можна віднести до категорії неукладених правочинів.

Частина 1 статті 207 ГК України визначає, що на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади може бути визнано судом недійсним повністю або в частині господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

          У відповідності з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною вимог, встановлених частиною першою –третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

          Відповідно до частини 3 статті 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

           Згідно із ч. 1 ст. 229 ЦК України встановлено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

           Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

          Згідно з абзацом другим п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" під помилкою у даному випадку слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб'єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, при відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена.

          Помилка повинна мати суттєве значення, зачіпати природу угоди або такі якості її предмета, які значно знижують можливість його використання за призначенням.

          Істотною є помилка, наслідки якої не можна усунути.

          Як вбачається із матеріалів справи, природа даної додаткової угоди є відстрочення виконання зобов'язання по оплаті виконаних робіт, а саме на 2009 рік.

          В своїх поясненнях позивач зазначає, що укладаючи оспорювану додаткову угоду, він вважав строком настання оплати робіт 01 січня 2009 року, а не 31 грудня 2009 року як вважає відповідач.

          Суд зазначає, що сторони при укладанні додаткової угоди не вказали точного строку оплати робіт, а лише, згідно ч. 2 ст. 252 ЦК України, зазначили подію, яка має неминуче настати, а саме 2009 рік.

          Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

          Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги, що позивач міг скористатися правом наданим йому ч. 2 ст. 530 ЦК України та пред'явити відповідачу вимогу про оплату виконаних робіт, суд приходить до висновку, що наслідки помилки позивача щодо строку оплати робіт можна усунути, а тому помилка не є істотною.

           Крім того, позивач посилається на ст. 230 ЦК України, зазначаючи, що правочин було вчинено під впливом обману.

           Відповідно до ч.1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.

           Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

           Під обманом слід розуміти умисне введення  в оману учасника угоди шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди, що укладається.

           Позивач посилається на те, що відповідач ввів його в оману, оскільки зазначив, що користується імперативними нормами, в яких на законодавчому рівні прямо вказано про обов'язковість відтермінування оплати за виконану позивачем роботу на 2009 рік.

           Проте, як вбачається зі змісту додаткової угоди № 1 до договору № 23/ПОДС від 21.07.2008 року, в ній чітко передбачені норми права на підставі яких вона укладається. Крім того, позивач, в клопотанні про зміну предмету позову, сам зазначає, що нормативні акти, на підставі яких була укладена додаткова угода не містять вказівок про обов'язковість відтермінування оплати за виконані роботи.

           Отже, позивач, при укладанні додаткової угоди знав, що відтермінування оплати за виконані роботи не є обов'язковим.

          Враховуючи зазначене, суд прийшов до висновку, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що додаткова угода № 1 до договору  № 23/ПОДС від 21.07.2008 року, була укладена позивачем під впливом помилки або обману.

          Щодо твердження позивача про те, що додаткова угода укладена за відсутності погодження істотної умови договору, а саме строку дії договору, то суд зазначає наступне.

          Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України встановлено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

          Частиною 3 ст. 180 ГК України передбачено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

          Таким чином, законом встановленні три істотні умови договору, які є обов'язковими для визнання договору укладеним, це: предмет договору, ціна та строк дії договору.

          Як вбачається з договору підряду № 23/ПОДС від 21.07.2008 року, сторони встановили і предмет договору, і ціну, і строк дії договору. Додаткова угода укладена до вищезазначеного договору змінила лише строки оплати за виконані роботи, а саме відстрочила термін оплати.

          Отже, сторони при укладанні додаткової угоди не передбачали зміну строку дії договору.

          Суд зазначає, що строк дії договору та строк оплати робіт за договором є різними поняттями, які позивач ототожнює.

          Для такого виду договору як підряд, законодавством не передбачено обов'язкової умови встановлення строку оплати виконаних робіт, а тому не можна дійти до висновку, що договір підряду  № 23/ПОДС від 21.07.2008 року та додаткова угода до нього укладені без встановлення істотної умови.      

          Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

          За таких обставин, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

          Відповідно до статті 49 ГПК України при відмові в позові державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.

          На підставі викладеного, керуючись статтею 207 ГК України, статтями 203, 215, 229, 230 ЦК України, статтями 33, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, –

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

          Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України, та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені ГПК України.

СуддяДідиченко М.А.

Дата підписання 09.10.2009 року