Постанова

від 28.11.2011 по справі 36/262

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД        01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28.11.2011                                                                                           № 36/262 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого:          Федорчука  Р.В. суддів:            Ткаченка Б.О.           Лобаня О.І. секретар судового засідання   Криворотько В.В., за участю представників сторін, згідно протоколу судового засідання від 28.11.2011року, розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Єдітепе-Україна» на рішення господарського суду міста Києва від 29.08.2011 року,                      у справі             № 36/262 (суддя Трофименко Т.Ю.) за позовом          товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредіт Лізинг» до          товариства з обмеженою відповідальністю «Єдітепе-Україна» про          стягнення 167 759,05 грн.                                               ВСТАНОВИВ: Рішенням господарського суду міста Києва від 29.08.2011 року у справі              № 36/262 позов ТОВ «УніКредіт Лізинг» до ТОВ «Єдітепе-Україна» про стягнення 167759,05 грн. – задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ «Єдітепе-Україна» на користь позивача 119 581,16 грн. основного боргу, 11 790,14 грн. неустойки, 28 041,23 грн. інфляційних нарахувань, 8 346,52 грн. 3% річних та судові витрати. Не погоджуючись з винесеним рішенням, ТОВ «Єдітепе-Україна» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду від 29.08.2011 року у справі № 36/262 скасувати частково - в частині нарахування пені після 10.07.2009 року та інфляційних нарахувань в частині, яка передбачає лише збільшення інфляційної складової, і в цій частині прийняти нове рішення. Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято без повного з'ясування обставин, що мають значення для справи та недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд 1-ої  інстанції визнав встановленими. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2011 року апеляційна скарга була прийнята до апеляційного провадження та призначена до розгляду за участю уповноважених представників сторін. Позивач заперечує проти доводів апеляційної скарги з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу та просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. 17.10.2011 року представник відповідача в судове засідання не з'явився хоча про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду розгляд справи було відкладено на 16.11.11 року. На адресу Київського апеляційного господарського суду 04.11.11 року надійшло доповнення до апеляційної скарги, яким  відповідачем було здійснено контр розрахунок нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних. Відповідно до ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла  висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає скасуванню з наступних підстав. 19.02.2007 р. між TOB «УніКредит Лізинг» (лізингодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Єдітепе-Україна» (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № 69-LD (далі - договір) (а.с. 13-29) Згідно п. 1.1 Договору, лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність від продавця (відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, передбачених у цьому договорі, зокрема, у додатку № 1 цього договору) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та умовах, визначених цим договором, з урахуванням того, що продавець був обраний лізингоодержувачем. Відповідно до п.1.1 Договору та додатку № 1 до договору фінансового лізингу № 69 - LD від 19.02.2007 року ціна предметів лізингу (згідно додатку 1, а.с. 25) за договором фінансового лізингу, DDP ІНКОТЕРМС-2000 (з ПДВ) складає 418 706,00 грн. Відповідно до п.7.5 Договору, якщо лізингоодержувач не отримав з будь-яких причин повідомлення про сплату лізингових платежів лізингоодержувач не звільняється від зобов'язання та відповідальності щодо повноти та своєчасності сплати лізингових платежів (а.с. – 18 зворот). Згідно договору, за користування предметом лізингу лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця лізингові платежі у гривнях на дату настання  їх настання, вказану в додатку № 2 до цього договору на рахунок, зазначений в розділі 16 цього договору, в сумі, яка визначена в повідомленні про лізинговий платіж. (п.7.6 договору). Згідно п. 8.2 договору фінансового лізингу у випадку несплати лізингоодержувачем в належний термін будь-якої суми, яка має бути сплачена ним за цим договором, лізингоодержувач сплачує лізингодавцю неустойку з простроченої суми за період з дати настання терміну платежу до дати фактичної оплати в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення (а.с. - 19). Умовами договору, а саме п. 14.8 передбачена одностороння відмова від договору повністю або частково за чітко визначених підстав. На противагу викладеного положення договору у п. 14.9 встановлено, що відмова будь-якої сторони не є підставою для звільнення лізингоодержувача від сплати комісії за організацію. За будь-яких умов лізингоодержувач зобов'язаний відшкодувати лізингодавцю всі витрати, у тому числі передбачені розділом 8 цього договору, витрати пов'язані з відмовою та прямі і непрямі збитки, розмір яких не обмежується лише сумами, отриманими лізингодавцем за цим договором. За весь період дії договору заборгованість відповідача складає  119 581,16 грн., що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем. Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Частиною 1 ст. 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Враховуючи наведене, з огляду на те, що укладений сторонами договір фінансового лізингу передбачений актами цивільного законодавства, суд дійшов висновку, що у даному випадку сторони врегулювали свої відносини на власний розсуд в порядку ст. 6 Цивільного кодексу України, що не тягне за собою наслідком визнання вказаного договору недійсним. Згідно ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. У відповідності до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.   Крім того, відповідно до ст. 16 того ж закону сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. Зазначене також кореспондується із положеннями ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Судовою колегією встановлено, матеріалами справи підтверджено та не спростовано сторонами неналежне виконання відповідачем умов договору, що призвело до виникнення заборгованості у розмірі 119 581,16 грн. Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно частини 1 статті 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Приписам ч. 2 ст. 343 ГК України встановлено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються зі ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань». Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо вірного розрахунок пені (а.с. 9). Враховуючи наявні матеріали справи, доводи сторін судового провадження та положення чинного законодавства, колегія суддів Київського апеляційного суду доходить висновку, про обґрунтованість та законність прийнятого рішення судом першої інстанції. Не заслуговують на увагу доводи апелянта, що період нарахування неустойки не може сягати далі 09.07.2009 року, оскільки положеннями ч. 6 ст. 232 ГК України, встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлене законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, проте, як вже зазначалось, сторонами  п 8.2 договору погоджено що лізингоодержувач сплачує лізингодавцеві неустойку з построченої суми за період з дати настання терміну платежу до дати фактичної оплати в розмірі 20 (двадцять) відсотків річних за кожен день прострочення. З врахуванням наведених обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком, до якого прийшов місцевий господарський суд, щодо стягнення з відповідача на рахунки позивача 119 581,16 грн. основного боргу   неустойки в розмірі  11 79,14 грн.,  28 041,23 грн. – інфляційних втрат, 8 346,52 грн. – 3% річних. Викладене в сукупності підтверджує, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які  б призвели або могли б призвести до неправильного вирішення справи. Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. З огляду на наведене та на переконання колегії суддів Київського апеляційного господарського суду, скаржником не обґрунтовані належним чином доказами, наявними в матеріалах справи, тих обставин, які б могли бути підставою для задоволення апеляційної скарги. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що судом першої інстанції належним чином досліджено обставини справи та надано відповідну правову оцінку, рішення господарського суду міста Києва від 29.08.2011 року,у справі  № 36/262 відповідає фактичним обставинам справи та не суперечить чинному законодавству України, а відтак відсутні передбачені законом підстави для його скасування. Керуючись  ст. ст.  43, 99, 101 – 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -                                             ПОСТАНОВИВ: 1.          Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Єдітепе-Україна» на рішення господарського суду міста Києва від 29.08.2011 року у справі № 36/262 залишити без задоволення. 2.          Рішення господарського суду міста Києва від 29.08.2011 року у справі № 36/262 залишити без змін. 3.          Постанова Київського апеляційного господарського суду по даній справі набирає законної сили з дня її прийняття відповідно до ст. 105 ГПК України. 4.          Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України відповідно до ст. 105 ГПК України. 5.          Матеріали справи № 36/262 повернути до господарського суду міста Києва     Головуючий суддя                                                                      Федорчук  Р.В. Судді                                                                                          Ткаченко Б.О.                                                                                           Лобань О.І.