Постанова

від 08.05.2018 по справі 2-191/12

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

8 травня 2018 року

м. Київ

справа № 2-191/12

провадження № 61-4097св 17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., ЧернякЮ. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3;

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю Воля-Кабель ;

представник відповідача - КосянчукЛюдмила Григорівна;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу апеляційного суду м. Києва від 28 листопада 2017 року у складі судді Рейнарт І. М.,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Воля-Кабель (далі - ТОВ Воля-Кабель ) про захист прав споживача, визнання правочинів дійсними, визнання дій протиправними, зобов'язання спростувати недостовірну інформацію та відшкодування моральної шкоди .

Позовна заява мотивована тим, що хоча він не укладав із закритим акціонерним товариством Воля-Кабель (далі - ЗАТ Воля-Кабель ), правонаступником якого є ТОВ Воля-Кабель , договору про надання телекомунікаційних послуг, проте у період з 2002 року по березень 2006 року відповідач надавав йому такі телекомунікаційні послуги у належній йому квартирі АДРЕСА_1. Вважав, що відповідачем поширювалася недостовірна інформації щодо нього, порушено положення Закону України Про захист прав споживачів , Закону України Про телекомунікації . Зазначав, що такими неправомірними діями відповідача йому завдано моральної шкоди.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд визнати порушенням його немайнових прав з боку відповідача поширення 16 серпня 2010 року інформації про помилкову оплату ним коштів за абонентну плату за 51 місяць у розмірі 412 грн 20 коп.; зобов'язати відповідача письмово спростувати зазначену недостовірну інформацію, а також інформацію про те, що за період з 1 січня 2002 року по 30 березня 2006 року послуги кабельного телебачення йому не надавалися; визнати дану інформацію порушенням прав споживача послуг кабельного телебачення; визнати дійсними правочини про надання послуг кабельного телебачення у квартирі АДРЕСА_1 від 15 вересня 2004 року, додаток до договору у вигляді переліку 17 телеканалів та додаток до договору від 25 листопада 2005 року у вигляді переліку 18 телеканалів; визнати правомірними його дії по сплаті 26 квітня 2008 року за надані послуги кабельного телебачення за період з 1 січня 2002 року по 28 березня 2006 року абонентної плати у сумі 412 грн 20 коп.; визнати неправомірними дії відповідача по припиненню надання послуг кабельного телебачення з 28 березня 2006 року до квартири АДРЕСА_1; визнати порушення відповідачем його прав споживача на отримання інформації про надані послуги кабельного телебачення; стягнути з відповідача на його користь 125 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 21 лютого 2012 року у складі судді Дубініної В. І. позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано достовірною інформацію, що ОСОБА_3 був споживачем послуг кабельного телемовлення ЗАТ Воля-Кабель станом на 28 березня 2006 року та сплатив на рахунок ЗАТ Воля-Кабель кошти за послуги кабельного телемовлення в сумі 412 грн 20 коп. у термін до 28 березня 2006 року, а також, що позивач не був абонентом ЗАТ Воля-Кабель за договором про надання послуг кабельного телемовлення у 2002 році. Визнано за ОСОБА_3 право на отримання від ТОВ Воля-Кабель повної та достовірної інформації про надання товариством телекомунікаційних послуг. У решті позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що позивач може вважатися споживачем послуг ТОВ Воля-Кабель , хоча не укладав договору про надання телекомунікаційних послуг, оскільки сплатив на рахунок відповідача кошти за послуги кабельного телебачення, якими він користувався.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 14 червня 2012 року у складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Білич І. М., Кулікової С. В. апеляційну скаргу ТОВ Воля-Кабель задоволено, рішення Деснянського районного суду м. Києва від 21 лютого 2012 року в частині задоволених позовних вимог про визнання достовірною інформації, що ОСОБА_3 був споживачем послуг кабельного телемовлення ЗАТ Воля-Кабель станом на 28 березня 2006 року та сплатив на рахунок ЗАТ Воля-Кабель кошти у сумі 412 грн 20 коп. за послуги кабельного телемовлення у термін до 28 березня 2006 року скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у позові ОСОБА_3 В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Скасовуючи частково рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що оскільки позивач не уклав договір про надання телекомунікаційних послуг із ЗАТ Воля-Кабель , він не може вважатися споживачем послуг, які надає відповідач. Сам по собі факт перегляду позивачем до 28 березня 2006 року 17-18 каналів кабельного телебачення не може бути підставою для визнання того факту, що він був споживачем послуг, які надавалися відповідачем, а підключення до телекомунікаційних мереж квартири, де проживає позивач, було здійснено поза волею відповідача і не у визначеному законом порядку. Оплата за послуги кабельного телебачення була проведена позивачем на власний розсуд.

У листопаді 2017 року ОСОБА_3 подав до апеляційного суду заяву про поновлення пропущеного строку та ухвалення додаткового рішення до рішення апеляційного суду м. Києва від 14 червня 2012 року, в якій просив поновити строк звернення рішення апеляційного суду до виконання, визначити конкретні дії, які необхідно вчинити ОСОБА_3 для виконання рішення суду та отримання необхідної інформації, зазначити про дійсність рішення Деснянського районного суду м. Києва від 21 лютого 2012 року в частині отримання ОСОБА_3 повної та достовірної інформації, тощо.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 28 листопада 2017 року у прийнятті заяви ОСОБА_3 про поновлення пропущеного строку та ухвалення додаткового рішення відмовлено.

Відмовляючи у прийнятті заяви про ухвалення додаткового рішення суду , апеляційний суд виходив із того, що рішенням суду апеляційної інстанції у задоволенні позову ОСОБА_3 було відмовлено, а у силу частини другої статті 220 ЦПК України 2004 року додаткове рішення ухвалюється у разі часткового або повного задоволення позовних вимог. Крім того, заява ОСОБА_3 не містить обставин, які визначені у статті 220 ЦПК України 2004 року, щодо яких необхідно ухвалити додаткове рішення саме апеляційним судом. З приводу ухвалення додаткового рішення стосовно тих позовних вимог, які були вирішені судом першої інстанції, у частині яких рішення суду першої інстанції не було скасовано, ОСОБА_3 необхідно звертатися до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року, ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив рішення апеляційного суду скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішенням апеляційного суду м. Києва від 14 червня 2012 року, як і рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 21 лютого 2012 року, визнано право ОСОБА_3 на отримання від ТОВ Воля-Кабель повної та достовірної інформації про надання телекомунікаційних послуг ТОВ Воля-Кабель . Згідно з вимогами частин першої та другої статті 220 ЦПК України 2004 року суд, що ухвалив рішення, може ухвалити додаткове рішення. Тому ухвала про відмову у прийнятті поданої заяви про поновлення пропущеного строку та ухвалення додаткового рішення до рішення апеляційного суду м. Києва від 14 червня 2012 року не може прийматись суддею одноособово, а має бути розглянута у судовому засіданні колегіально у складі трьох суддів апеляційного суду.

Відмовляючи у прийнятті заяви про ухвалення додаткового рішення суду, апеляційний суд зазначив, що з приводу ухвалення додаткового рішення стосовно тих позовних вимог, які були вирішені Деснянським районним судом м. Києва 21 лютого 2012 року і в частині яких рішення суду першої інстанції не було скасовано, ОСОБА_3 необхідно звертатися до Деснянського районного суду м. Києва. Такий висновок суду не відповідає нормам процесуального права.

У квітні 2018 року ТОВ Воля-Кабель подало до суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило, що оскаржувана ухвала апеляційного суду є законною і обґрунтованою . При цьому вказало, що згідно з частинами першою та другою статті 22 Закону України Про виконавче провадження , у редакції, чинній на момент ухвалення рішення суду апеляційної інстанції, виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачене законом. Отже, рішення апеляційного суду м. Києва від 14 червня 2012 року набрало законної сили з моменту проголошення і підлягало виконанню протягом одного року, тобто до 14 червня 2013 року і саме у зазначений строк ОСОБА_3 мав право звернутись до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення.

Крім того, вимоги заяви ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення з приводу визначення порядку та способу виконання рішення апеляційного суду, підтвердження письмових документів не ґрунтуються на положеннях статті 220 ЦПК України 2004 року, і не є підставою для ухвалення додаткового рішення.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У квітні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону ухвала апеляційного суду не відповідає.

За змістом частин першої та другої статті 220 ЦПК України 2004 року суд, що ухвалив рішення , може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і надавали пояснення, не ухвалено рішення. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Пленум Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 Про судове рішення у цивільній справі в абзацах 1, 3 пункту 20 роз'яснив судам, що додаткове рішення може бути ухвалено лише у випадках і за умов, передбачених статтею 220 ЦПК України 2004 року, і не може змінити по суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. При порушенні питання про ухвалення додаткового рішення з інших підстав суд ухвалою відмовляє в задоволенні заяви.

Апеляційний суд на зазначені положення процесуального закону уваги не звернув, не дослідив наявність умов та підстав для ухвалення додаткового рішення суду й не врахував, що апеляційним судом було ухвалено рішення, а згідно зі статтею 220 ЦПК України 2004 року саме суд, який ухвалив (чи змінив) рішення вирішує питання про ухвалення додаткового рішення.

У зв'язку з цим незаконним є висновок апеляційного суду про те, що в частині вимог, в яких апеляційним судом залишено без змін рішення суду першої інстанції, районний суд має ухвалити додаткове рішення суду, оскільки таке не передбачено нормами ЦПК України.

Крім того, відмовляючи у прийнятті заяви ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення апеляційний суд дійшов суперечливих та взаємовиключних висновків .

Пославшись на частину другу статті 220 ЦПК України 2004 року, апеляційний суд зазначив, що додаткове рішення ухвалюється у разі часткового або повного задоволення позовних вимог, а рішенням суду апеляційної інстанції у задоволенні позову ОСОБА_3 було відмовлено. Проте норми цивільного процесуального законодавства України таких положень не містять, що апеляційним судом не було враховано.

І разом з тим апеляційний суд зазначив про протилежне: що заява ОСОБА_3 не містить обставин, які визначені у статті 220 ЦПК України 2004 року, щодо яких необхідно ухвалити додаткове рішення, тобто вирішив подану ОСОБА_3 заяву по суті.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 28 листопада 2017 року скасувати, справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

Ю. В. Черняк