Постанова

від 07.10.2019 по справі 2-191/12

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

07 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 2-191/12

провадження № 61-40751св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Воля-Кабель ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 22 червня 2018 року у складі колегії судді Рейнарт І. М., Білич І. М., Кулікової С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Воля-Кабель (далі ТОВ Воля-Кабель ) про захист прав споживача, визнання правочинів дійсними, визнання дій протиправними, зобов`язання спростувати недостовірну інформацію, відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 21 лютого 2012 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано достовірною інформацію, що ОСОБА_1 був споживачем послуг кабельного телемовлення ЗАТ Воля-Кабель станом на 28 березня 2006 року та сплатив на рахунок ЗАТ Воля-Кабель кошти за послуги кабельного телемовлення в сумі 412,20 грн у термін до 28 березня 2006 року, а також, що позивач не був абонентом ЗАТ Воля-Кабель за договором про надання послуг кабельного телемовлення у 2002 році.

Визнано за ОСОБА_1 право на отримання від ТОВ Воля-Кабель повної та достовірної інформації про надання товариством телекомунікаційних послуг.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 14 червня 2012 року апеляційну скаргу ТОВ Воля-Кабель задоволено, рішення Деснянського районного суду м. Києва від 21 лютого 2012 року в частині задоволених позовних вимог про визнання достовірною інформації, що ОСОБА_1 був споживачем послуг кабельного телемовлення ЗАТ Воля-Кабель станом на 28 березня 2006 року та сплатив на рахунок ЗАТ Воля-Кабель кошти у сумі 412,20 грн за послуги кабельного телемовлення у термін до 28 березня 2006 року скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Короткий зміст заяви про ухвалення додаткового рішення

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 подав до апеляційного суду заяву про поновлення строку та ухвалення додаткового рішення до рішення Апеляційного суду м. Києва від 14 червня 2012 року, в якій просив поновити строк звернення рішення апеляційного суду до виконання, визначити конкретні дії, які необхідно вчинити ОСОБА_1 для виконання рішення суду та отримання необхідної інформації, зазначити про дійсність рішення Деснянського районного суду

м. Києва від 21 лютого 2012 року в частині отримання ОСОБА_1 повної та достовірної інформації, тощо.

Пропуск строку на звернення до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення обгрунтовував тим, що Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення повідомленням від 12 червня 2013 року поінформувала його про виявлені з боку провайдера ТОВ Воля-Кабель порушення вимог Закону України Про телекомунікації , про що він в подальшому неодноразово повідомляв Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації (повідомлення від 22 квітня 2014 року, 28 квітня

2014 року, 14 травня 2014 року, 28 травня 2014 року), та звертався до Деснянського районного суду м. Києва та Апеляційного суду м. Києва із заявами про перегляд рішень судів за нововиявленими обставинами. Оскільки в рішенні Деснянського районного суду м. Києва від 21 лютого 2012 року та в рішенні Апеляційного суду м. Києва від 14 червня 2012 року не визначено конкретних дій, які необхідно виконати йому для отримання повної та достовірної інформації від ТОВ Воля-Кабель про надання телекомунікаційних послуг, та по яким конкретно питанням і в який конкретно строк ОСОБА_1 має отримати повну та достовірну інформацію від ТОВ Воля-Кабель , а тому зважаючи на попередньо вжиті ним заходи щодо захисту своїх прав у інший спосіб, вважав поважними причини пропуску строку на звернення до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 28 листопада 2017 року у прийнятті заяви ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку та ухвалення додаткового рішення відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 08 травня 2018 року ухвалу Апеляційного суду

м. Києва від 28 листопада 2017 року скасовано, справу передано для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 22 червня 2018 року відмовлено

ОСОБА_1 у поновленні строку на звернення із заявою про ухвалення додаткового рішення, заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення залишено без розгляду.

Відмовляючи у поновлені строку на звернення із заявою про ухвалення додаткового рішення, апеляційний суд виходив із того, що рішення Апеляційного суду м. Києва від 14 червня 2012 року набрало законної сили з моменту проголошення і підлягало виконанню протягом одного року, тобто до 14 червня 2013 року, а тому саме у цей, визначений законом строк, ОСОБА_1 мав право звернутися до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення.

Ураховуючи, що заява ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення подана із значним пропуском строку, а наведені ним причини пропуску строку не є поважними, апеляційний суд дійшов висновку про залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення до рішення Апеляційного суду м . Києва від 14 червня 2012 року.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у липні 2018 року, ОСОБА_1 просив скасувати ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 22 червня 2018 року та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Касаційна скарга обгрунтована посиланнями на те, що апеляційний суд неправильно застосував роз`яснення викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року Про судове рішення у цивільній справі та положення статті 220 ЦПК України 2004 року, а тому безпідставно відхилив його доводи про необхідність ухвалення у справі додаткового рішення з метою виконання рішення Деснянського районного суду м. Києва від 21 лютого

2012 року.

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У серпні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ТОВ Воля-Кабель на касаційну скаргу в якому заявник просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу апеляційного суду без змін , посилаючись на законність й обгрунтованість оскаржуваного судового рішення. Вказувало на те, що рішення Апеляційного суду м. Києва від 14 червня 2012 року набрало законної сили з моменту його проголошення і підлягало виконанню протягом одного року, тобто до 14 червня 2013 року, а тому ОСОБА_1 мав право звернутись до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення лише протягом зазначеного строку.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано їїіз суду першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши законність та обгрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів касаційної скарги та відзиву, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Висновки Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Згідно частини першої статті 220 ЦПК України 2004 року суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної суми грошових коштів, які підлягають стягненню, майно, яке підлягає передачі, або які дії треба виконати; суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 367 цього Кодексу; судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до роз`яснень, викладених у абзацах 1, 3 пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 Про судове рішення у цивільній справі додаткове рішення може бути ухвалено лише у випадках і за умов, передбачених статтею 220 ЦПК України 2004 року, і не може змінити по суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. При порушенні питання про ухвалення додаткового рішення з інших підстав суд ухвалою відмовляє в задоволенні заяви.

Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення (частина друга статті 220 ЦПК України 2004 року).

Згідно зі змістом частин першої та другої статті 22 Закону України Про виконавче провадження 1991 року, чинної на час ухвалення рішення Апеляційного суду м. Києва від 14 червня 2012 року, виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом. Строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення.

Згідно статті 319 ЦПК України 2004 року рішення або ухвала апеляційного суду набирають законної сили з моменту їх проголошення.

Рішення Апеляційного суду м. Києва від 14 червня 2012 року набрало законної сили з моменту проголошення і підлягало виконанню протягом одного року, тобто до 14 червня 2013 року, а тому ОСОБА_1 мав право на звернення до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення суду протягом зазначеного строку, однак звернувся з відповідною заявою лише у листопаді

2017 року, тобто більше ніж через 5 років після набрання законної сили рішення апеляційної суду.

Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Строки на подання заяви про ухвалення додаткового рішення є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за клопотанням заявника, яке подається одночасно із основною заявою.

При вирішенні питання про поновлення строку на подання заяви про ухвалення додаткового рішення суд має виходити з того, що діюче законодавство не міститься переліку поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Право на доступ до суду не є абсолютним, воно може бути обмежено зокрема задля забезпечення нормального функціонування судової системи. Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межа дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави поновлення строку. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження рішення (справа Олександр Шевченко проти України від 26 квітня 2007 року, справа Трух проти України від 14 жовтня 2003 року).

У рішенні від 07 липня 1989 року у справі Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії Європейський суд з прав людини вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Поновлення процесуального строку зі спливом встановленого строку та за підстав, які не видаються переконливими, може свідчити про порушення принципу юридичної визначеності (рішення Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі Пономарьов проти України ).

Посилання заявника на те, що поважними причинами пропуску строку на подання заяви про ухвалення додаткового рішення є участь ОСОБА_1 у цивільних справах, предметом розгляду яких є порушення ТОВ Воля-Кабель його немайнових прав не є переконливими, оскільки зазначені причини ніяким чином не впливали на можливість звернення заявника до апеляційного суду із заявою про ухвалення додаткового рішення. Зважаючи на наведене, суд апеляційної інстанції надав належну оцінку наведеним заявником причинам пропуску строку на звернення із заявою про ухвалення додаткового рішення та дійшов правильного висновку про їх неповажність, у зв`язку з чим обгрунтовано відмовив у його поновленні.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що наведені заявником причини пропуску строку звернення із заявою про ухвалення додаткового рішення є неповажними, а тому заява ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення до рішення Апеляційного суду м. Києва від 14 червня 2012 року підлягає залишенню без розгляду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції правильно застосовані норми процесуального права, надано належну оцінку доводам заявника та наданим ним доказам, а тому оскаржуване судове рішення є законним та обгрунтованим.

Керуючись статтями 400, 401, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 22 червня 2018 року залишити без

змін.

Постанова оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак