Рішення
від 19.07.2018 по справі 205/5394/17
ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

19.07.2018 Єдиний унікальний номер 205/5394/17

Провадження № 2/205/1817/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2018 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Шавули В.С.

за участю секретаря Попович Х.О.

за участю представника позивача ОСОБА_1,

адвоката ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, Товариства з обмеженою відповідальністю Факторингова компанія ОСОБА_2 плюс , Товариства з обмеженою відповідальністю ЄВРОВАЛ , ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна, скасування реєстрації та поновлення реєстраційного запису про право власності на нерухоме майно, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач 22 серпня 2017 року звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська із даним позовом (а.с.1-8).

В обґрунтування своїх вимог вказала, що на праві приватної власності є власницею квартири АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу від 13 червня 2008 року.

13 червня 2008 року між позивачкою та ВАТ Сведбанк укладено кредитний договір на споживчі потреби №0301/0608/71-117, за умовами якого банк надав позичальнику грошові кошти в сумі 83 000,00 доларів США.

З метою забезпечення вказаного кредитного договору між позивачкою та ВАТ Сведбанк укладено іпотечний договір на майнові права на зазначену вище квартиру №0301/0608/71-117-Z-1, зареєстрований в реєстрі за №38 та посвідчений приватним нотаріусом Київського МНО ОСОБА_4

ВАТ Сведбанк відступило право вимоги за кредитним договором ТОВ Факторингова компанія Вектор Плюс . Жодних повідомлень про відступлення права вимоги позивачка не отримувала.

20 жовтня 2015 року приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_4 за ТОВ Факторингова компанія Вектор Плюс здійснено реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1.

Також, 20 жовтня 2015 року між ТОВ Факторингова компанія Вектор Плюс та ТОВ ЄВРОВАЛ укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_4, за реєстровим №999.

25 січня 2016 року між ТОВ ЄВРОВАЛ та ОСОБА_5, ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу вказаної квартири, який посвідчено приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_7, за реєстровим №982.

Позивачка вважає дії приватного нотаріуса КМНО ОСОБА_4 незаконними та протиправними, а рішення про реєстрацію права власності на спірну квартиру таким, що підлягає скасуванню.

Враховуючи вищевикладене та посилаючись на доводи позовної заяви, позивач просить суд визнати недійсним Договір купівлі-продажу між Товариством з обмеженою відповідальністю Факторингова компанія Вектор Плюс та Товариством з обмеженою відповідальністю ЄВРОВАЛ від 20.10.2015р., який було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, реєстровий номер 999; витребувати нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2 з чужого незаконного володіння відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь позивачки ОСОБА_3; скасувати реєстрацію нерухомого майна - квартири АДРЕСА_3 за відповідачами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; поновити реєстраційний запис про право власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_3 за позивачкою ОСОБА_3 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Заочним рішенням суду від 09 листопада 2017 року задоволено позовні вимоги задоволено у повному обсязі (а.с.66-71).

Не погодившись із заочним розглядом справи, відповідача приватний нотаріус ДМНО ОСОБА_7 подала до суду заяву про перегляд вказаного заочного рішення (а.с.80-83).

Ухвалою суду від 21 березня 2018 року заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09.11.2017 року скасовано та призначено справу до судового розгляду (а.с.99-100).

В ході судового розгляду справи змінено процесуальний статус співвідповідача приватного нотаріуса ДМНО ОСОБА_7 та визначено як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Позивачка в особі свого представника за договором адвоката - ОСОБА_1, судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити у повному обсязі.

Відповідач - приватний нотаріус Київського МНО ОСОБА_4, в судове засідання не з'явилась. Про день, час та місце судового розгляду повідомлялась належним чином. До суду надіслала письмове клопотання, в якому просить справу розглядати без своєї присутності (а.с.60,139).

Відповідач - ТОВ Факторингова компанія ОСОБА_2 плюс в особі свого представника за довіреністю - ОСОБА_8, в судове засідання не з'явилось. Про день, час та місце судового розгляду повідомлялось належним чином. До суду представник надав письмову заяву, в якій просить справу розглядати без своєї присутності (а.с.58).

Відповідач - ТОВ ЄВРОВАЛ в особі свого представника, в судове засідання не з'явилось. Про день, час та місце судового розгляду повідомлялось належним чином. Про причини неявки свого представника не повідомляло. Письмових заяв про розгляд справи без участі представника не надсилало.

Співвідповідачі - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в судове засідання не з'явились. Про день, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Про причини своєї неявки не повідомили. Письмових заяв про розгляд справи без своєї участі не надавали.

Третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського МНО ОСОБА_7, в особі свого представника за договором адвоката ОСОБА_9, в судовому засіданні вимоги позову залишив на розсуд суду.

Вступна те резолютивна частини судового рішення проголошені у судовому засіданні, повний текст складений 30 липня 2018 року.

У відповідності до ст..2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За змістом ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У відповідності до ч.5 ст.. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

За ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч.4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

Відповідно до ст.. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно ст. 41 Конституції України, право власності є непорушним. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, зокрема із правочинів, вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК України в редакції 2003 року).

Суд, дослідивши надані по справі докази, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного 13 червня 2008 року ОСОБА_3 є власницею квартири АДРЕСА_4 (нині м. Дніпрі) (а.с.13).

13 червня 2008 року між ОСОБА_3 та ВАТ Сведбанк укладено кредитний договір №0301/0608/71-117, відповідно до умов якого позивач отримала у кредит грошові кошти в сумі 83 000,00 доларів США, зі сплатою відсотків за користування в розмірі 11,9% річних, строком користування до 12.06.2038 року (а.с.14-16).

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ВАТ Сведбанк та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір №0301/0608/71-117-Z-1 від 13 червня 2008 року, за умовами якого позичальниця передала в іпотеку належне їй нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_5 (нині м. Дніпрі) (а.с.9-12).

Встановлено, що 28 листопада 2012 року ВАТ Сведбанк відступило право вимоги за іпотечними договорами, про що укладено відповідний договір №6970 із ТОВ Факторингова компанія ВЕКТОР ПЛЮС (а.с.23).

20 жовтня 2015 року між ТОВ Факторингова компанія ВЕКТОР ПЛЮС та ТОВ ЄВРОВАЛ укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_5 (нині м. Дніпрі), за реєстровим номером 999, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4

25 січня 2016 року між ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ТОВ ЄВРОВАЛ укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_5 (нині м. Дніпрі), за реєстровим номером 982, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_7

Відповідно до п.10.3, 11 Іпотечного договору іпотекодержатель має право у разі невиконання позичальником умов основного зобов'язання звернути стягнення на предмет іпотеки та задовольнити за рахунок його вартості свої вимоги у повному обсязі. Іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі, якщо на день, визначений основним зобов'язанням, позичальник не поверне йому суму кредиту та/або процентів та/або пеню або іншу заборгованість, що випливають із основного зобов'язання, в т.ч. у разі одноразового прострочення Основного зобов'язання.

При настанні зазначених випадків Іпотекодержатель надсилає позичальнику та іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення основного зобов'язання у не менш, ніж тридцяти денний строк, та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов цього договору.

Відповідно до п.12 Іпотечного договору за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: - за рішенням суду (п.12.1); - у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса (п.12.2); - згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, викладене в п.п. 12.3.1 та 12.3.2 договору (п.12.3).

Так, відповідно до п.12.3.1 Іпотечного договору задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст.37 Закону України Про іпотеку . Відповідно до ст.37 Закону України Про іпотеку у випадку задоволення вимог іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої в цьому підпункті п.12.3 договору, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки.

При цьому вважається, що предмет іпотеки набувається у власність іпотеко держателя за вартістю , що буде визначена після прийняття іпотеко держателем рішення про обрання передбаченого цим пунктом договору способу звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі висновку незалежного експерта-суб'єкта оціночної діяльності, правоздатність якого підтверджена сертифікатом суб'єкта оціночної діяльності (…).

Згідно п.46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 17.10.2013 року №868 (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин), для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає: 1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги; 2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

У відповідності до ст.37 Закону України Про іпотеку іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України Про іпотеку є три різні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки: рішення суду, виконавчий напис нотаріуса та договір про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з частинами першою та другою статті 36 Закону України Про іпотеку сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим нотаріально посвідченим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог останнього, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України Про іпотеку . Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає останньому застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Вказана правова позиція викладено в постанові Верховного Суду від 11.04.2018 року у справі № 14-66 цс 18.

Отже, враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що сторони за договором іпотеки погодили можливість виникнення в іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя та у порядку, встановленому Законом України Про іпотеку (підпункти 12.3.,12.3.1. пункту 12 договору іпотеки).

Проте, докази укладення такого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у матеріалах справи відсутні. А тому прийняття нотаріусом рішення про державну реєстрацію права власності як такого, що виникає на підставі договору іпотеки, є протиправним.

Враховуючи те, що підстави для здійснення звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотеко держателя відсутні, то і здійснення процедури відчуження предмету іпотеки є безпідставним та незаконним.

Згідно з ч.1 ст..202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам .

Відповідно до ч.3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) .

Згідно до п.7 Постанови Пленуму Верховного суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними № 9 від 06 листопада 2009 року, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

У відповідності з п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними № 9 від 06 листопада 2009 року , відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Отже, аналізуючи вищевикладені норми можна зробити висновок, що правочин є таким юридичним фактом, який слугує належною правовою підставою виникнення, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків. Такі права й обов'язки реалізуються в межах цивільного правовідношення і вони є відповідно його складовими елементами.

Правочин як юридичний факт є лише однією з підстав виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, передбачених законом. Правочинам притаманне правомірне вольове вчинення особою, яка має належний статус суб'єкта цивільного права, юридичних дій, спрямованих на свідоме створення конкретного цивільного правового результату для себе або інших осіб. Правомірність правочину означає, що він не містить порушень відповідних вимог закону, загальних та спеціальних законодавчих заборон.

Суд вважає, що правочин, укладений між ТОВ Факторингова компанія Вектор Плюс та ТОВ ЄВРОВАЛ є недійсним, оскільки укладений на підставі нікчемного правочину так як ТОВ Факторингова компанія Вектор Плюс не мало повноважень щодо його укладення, оскільки право власності на спірне нерухоме майно не набрало.

Умова щодо предмету спірного договору купівлі-продажу, а у даному випадку квартири АДРЕСА_6, не додержана належним чином, оскільки не відповідає дійсності фактична приналежність предмету договору в момент його укладення, а саме: вищевказана квартира при передачі її від імені ТОВ Факторингова компанія Вектор Плюс (Продавця) ТОВ ЄВРОВАЛ (Покупцю), на праві власності продавцю не належала, оскільки проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотеко держателя, не була здійснена.

Відповідно до ч.1ст. 656 ЦК України, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно ч. 1ст.658 ЦК України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Відповідно до п.10постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦК України, добросовісність набувача презюмується.

Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Тобто витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

При застосуванні положення ст. 387 ЦК України необхідно враховувати, що відповідачем за віндикаційним позовом виступає незаконний володілець майна, тобто особа, яка здійснює володіння майном без належних правових підстав. Важливою умовою є відсутність між позивачем і відповідачем зобов'язально-правових відносин щодо спірного майна.

Згідност.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати добросовісний набувач,власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублено власником або собою,якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння,не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п. п. 21, 22 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав , у разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов'язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей387,388 ЦК України. Якщо власник вимагає повернення свого майна з володіння особи, яка незаконно ним заволоділа, така позовна вимога підлягає розгляду та вирішенню також за правилами статей 387, 388 ЦК України. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті387,388 ЦК України). Якщо в такій ситуації пред'явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 ЦК України. У зв'язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі ч. 1ст. 388 ЦК.

З наведеного випливає, що визнання у цьому випадку договорів купівлі-продажу спірного майна укладеними в подальшому недійсними не вимагається, належним способом захисту права є витребування майна з чужого незаконного володіння.

Таким чином, оцінюючи здобуті по справі докази за своїм внутрішнім переконанням щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємності зв'язку у сукупності, суд першої інстанції, розглядаючи даний спір в межах заявлених позовних вимог, вважає що вимоги ОСОБА_3 є обґрунтованими, доведеними, законними, а тому підлягають задоволенню у частині щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу укладеного між ТОВ Факторингова компанія Вектор Плюс та ТОВ ЄВРОВАЛ 20 жовтня 2015 року, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, реєстровий номер 999; витребування нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_7, з чужого незаконного володіння ОСОБА_5, РНОКПП: НОМЕР_1, та ОСОБА_6, РНОКПП: НОМЕР_2, на користь ОСОБА_3.

Вирішуючи питання щодо судових витрат, у відповідності до ст. 141 ЦПК України, сплачений позивачкою судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок відповідачів, у зв'язку із чим, стягнути в рівних частках із приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7, Товариства з обмеженою відповідальністю Факторингова компанія ОСОБА_9 плюс , Товариства з обмеженою відповідальністю ЄВРОВАЛ , ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3, РНОКПП:НОМЕР_3, судовий збір в сумі 4 697,00 грн.

На підставі викладеного і керуючись п.7,8 Постанови Пленуму Верховного суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними № 9 від 06 листопада 2009 року, ст. ст. 202-203, 215, 330, 387, 388 ЦК України, ст.ст. 4,6,10,12,13, 81-83, 141, 247, 263-264, 268, 272 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, Товариства з обмеженою відповідальністю Факторингова компанія ОСОБА_9 плюс , Товариства з обмеженою відповідальністю ЄВРОВАЛ , ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна, скасування реєстрації та поновлення реєстраційного запису про право власності на нерухоме майно,- задовольнити частково .

Визнати недійсним договір купівлі-продажу укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Факторингова компанія Вектор Плюс та Товариством з обмеженою відповідальністю ЄВРОВАЛ 20 жовтня 2015 року, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, реєстровий номер 999.

Витребувати нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_7, з чужого незаконного володіння ОСОБА_5, РНОКПП: НОМЕР_1, та ОСОБА_6, РНОКПП: НОМЕР_2, на користь ОСОБА_3.

В іншій части ні позовних вимог - відмовити.

Стягнути в рівних частках із приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, Товариства з обмеженою відповідальністю Факторингова компанія ОСОБА_9 плюс (ЄДРПОУ 38004195), Товариства з обмеженою відповідальністю ЄВРОВАЛ (ЄДРПОУ 39581327), ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3, РНОКПП:НОМЕР_3, судовий збір в сумі 4 697,00 грн. (чотири тисячі шістсот дев'яносто сім грн.. 00 коп.).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня виготовлення повного тексту рішення.

Суддя В.С. Шавула

Дата ухвалення рішення19.07.2018
Оприлюднено19.10.2018

Судовий реєстр по справі —205/5394/17

Постанова від 01.11.2021

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Стрільчук Віктор Андрійович

Ухвала від 11.08.2021

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Стрільчук Віктор Андрійович

Ухвала від 25.06.2021

Цивільне

Дніпровський апеляційний суд

Куценко Т. Р.

Постанова від 22.06.2021

Цивільне

Дніпровський апеляційний суд

Куценко Т. Р.

Ухвала від 20.01.2021

Цивільне

Дніпровський апеляційний суд

Куценко Т. Р.

Постанова від 16.12.2020

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Усик Григорій Іванович

Ухвала від 08.09.2020

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Журавель Валентина Іванівна

Ухвала від 29.05.2019

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Журавель Валентина Іванівна

Ухвала від 23.04.2019

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Журавель Валентина Іванівна

Постанова від 05.03.2019

Цивільне

Дніпровський апеляційний суд

Єлізаренко І. А.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні