Постанова

від 05.03.2019 по справі 910/7579/16

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" березня 2019 р. Справа№ 910/7579/16

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Тищенко А.І.

Скрипки І.М.

секретар судового засідання: Ніконенко Ю.А.

за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 05.03.2019,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Інформаційний центр Сігма

на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2018 (повний текст рішення складено 18.12.2018)

у справі №910/7579/16 (суддя Мандриченко О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Інформаційний центр Сігма

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю Гриф Девелопмент Інвестмент ;

2) Публічного акціонерного товариства Українська інноваційна компанія ;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: 1) ОСОБА_3;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 2) Задніпряний Олександр Михайлович;

3) Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства Український інноваційний банк Оберемко Р. А.;

про визнання недійсними договорів та скасування запису

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю Інформаційний центр Сігма (далі, позивач або ТОВ ІЦ Сігма ) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про визнання недійсними договорів, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю Гриф Девелопмент Інвестмент (далі, відповідач-1) та Публічним акціонерним товариством Український інноваційний банк (далі, відповідач-2), а саме: Договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 25.05.2015, Договір застави майнових прав від 21.05.2015, Договір про задоволення вимог заставодержателя від 25.05.2015, а також з вимогою про скасування запису №9785750 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про проведену 25.05.2015 державну реєстрацію права власності Публічного акціонерного товариства Український інноваційний банк на майновий комплекс загальною площею 4447,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна НОМЕР_1).

В обґрунтування позовних вимог ТОВ ІЦ Сігма зазначав, що Договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 25.05.2015 укладений з порушенням порядку стягнення іпотечного майна, Договір застави майнових прав від 21.05.2015, Договір про задоволення вимог заставодержателя від 25.05.2015 укладені з порушенням форми договору, Договір про задоволення вимог заставодержателя від 25.05.2015 укладений у спосіб, не передбачений законом, також зазначено, що спірні договори укладені з перевищенням повноважень керівником відповідача-1.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.04.2016 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_3 (далі, третя особа-1).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.08.2016 у справі №910/7579/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2016, визнано недійсним з моменту укладення договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений 25.05.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю Гриф Девелопмент Інвестмент та Публічним акціонерним товариством Український інноваційний банк , та посвідчений 25.05.2015 Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Задніпряним О.М., зареєстрований в реєстрі за №426. Визнано недійсним з моменту укладення договір застави майнових прав, укладений 21.05.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю Гриф Девелопмент Інвестмент та Публічним акціонерним товариством Український інноваційний банк . Визнано недійсним з моменту укладення договір про задоволення вимог заставодержателя, укладений 25.05.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю Гриф Девелопмент Інвестмент та Публічним акціонерним товариством Український інноваційний банк . Скасовано запис №9785750 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про проведену 25.05.2015 державну реєстрацію права власності Публічного акціонерного товариства Український інноваційний банк на майновий комплекс загальною площею 4447,8 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна НОМЕР_1).

Постановою Вищого господарського суду України від 15.03.2017 касаційну скаргу відповідача-2 Публічного акціонерного товариства Укрінком (процесуального правонаступника Публічного акціонерного товариства Український інноваційний банк ) задоволено частково. Скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2016 у справі №910/7579/16, справу №910/7579/16 направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

21.04.2017 до Господарського суду міста Києва позивачем було подано заяву про зміну підстав позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.04.2017 змінено назву відповідача-2 на Публічне акціонерне товариство Українська інноваційна компанія (далі, ПАТ Укрінком ), залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Задніпряного Олександра Михайловича, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу (далі, третя особа-2).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.12.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2018, у позові відмовлено повністю.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2018 касаційну скаргу позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю Інформаційний центр Сігма задоволено частково. Скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2018 у справі № 910/7579/16. Справу № 910/7579/16 направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Під час нового розгляду справи ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2018 залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача-2 Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства Український інноваційний банк Оберемко Р. А. (далі, третя особа-3).

29.10.2018 до Господарського суду міста Києва позивачем було подано заяву про уточнення позовних вимог (доповнення підстав позову), яка була прийнята судом до розгляду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.12.2018 у справі №910/7579/16 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не доведено законодавчо визначених підстав для визнання недійсними спірних договорів та, як наслідок, скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу на підтвердження порушення корпоративного права позивача фактом укладення спірних договорів.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю Інформаційний центр Сігма звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2018 у справі №910/7579/16 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. У апеляційній скарзі апелянтом також викладено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2018 у справі №910/7579/16, оскільки повний текст складено 18.12.2018, а отримано позивачем - 26.12.2018, а тому апелянт має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

До апеляційної скарги позивачем також додано клопотання, у якому він просить суд витребувати у відповідача-2 для залучення до матеріалів справи оригінали наступних документів: листа-повідомлення від 05.05.2012 №3096/0/2-12, листа-повідомлення від 18.02.2015 № 357/0/2-15, листа-повідомлення від 18.02.2015 №658/0/2-15 та призначити у справі судову технічну експертизу документів, проведення якої доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповністю з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено норми матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги позивача зводяться до наступного:

- лист-повідомлення №3096/0/2-12 від 05.09.2012 є неналежним доказом у справі, оскільки відмітка про отримання його ОСОБА_6 не свідчить про отримання його відповідачем-1 у зв'язку з тим, що станом на 28.09.2012 Генеральним директором відповідача-1 була не ОСОБА_6, а ОСОБА_7, що підтверджується рішенням загальних зборів учасників відповідача-1 від 23.11.2012;

- суд безпідставно послався як на преюдиційне на рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/11874/16, оскільки під час розгляду даної справи суд жодним чином не досліджував ту обставину, що станом на 28.09.2012 ОСОБА_6 не була призначена Генеральним директором відповідача-1;

- суд першої інстанції не досліджував оригінали листів-повідомлень відповідача-2 від 05.09.2012 №3096/0/2-12, від 18.02.2015 №357/0/2-15 та від 18.02.2015 №658/0/2-15, хоча позивач вказував про їх недостовірність;

- пояснення ОСОБА_8 та приватного нотаріуса Задніпряного О.М. не відповідають вимогам статей 73, 87, 88 Господарського процесуального кодексу України;

- висновок суду про те, що строк виконання зобов'язань позивача перед Банком за Кредитним договором №4727 від 27.12.2010 настав з 12.02.2014 у зв'язку з визнанням відповідача-1 банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури не відповідає вимогам законодавства та зроблений передчасно без дослідження обставин, на які суд посилається як на встановлені, оскільки справа про банкрутство відповідача-1 була припинена, а Закон України Про іпотеку не визначає такого способу дострокового настання строку виконання зобов'язання, як порушення справи про банкрутство;

- висновок суду про те, що стягнення було здійснене на те саме майно, що визначене іпотечним договором, є безпідставним, оскільки суд залишив поза увагою, що предмети договору іпотеки і договору щодо звернення стягнення на такий предмет іпотеки (спірного договору задоволення вимог іпотекодержателя) відрізняються не лише площею, а й іншими суттєвими ознаками, які характеризують таке майно: назви будівель і приміщень, їх нумерацію і позначення. У спірному договорі зазначені інші назви будівель та інші їх літери, ніж у іпотечному договорі (з урахуванням змін, внесених договором про внесення змін і доповнень №2). Позивач наголошує, що відбулося збільшення площі майнового комплексу з 4 447,0 кв.м. до 8 477,00 кв.м. у результаті реконструкції і добудови існуючих будівель, а тому майновий комплекс площею 4 447,0 кв.м. станом на дату укладення спірних договорів фактично не існував, а вже існував інший об'єкт нерухомості - майновий комплекс площею 8 477,00 кв.м., що підтверджується, зокрема, рішенням Господарського суду міста Києва від 30.10.2015 у справі №910/13836/13;

- договір застави майнових прав укладений сторонами у простій письмовій формі, що суперечить вимогам статей 3, 5 Закону України Про іпотеку , оскільки в заставу буди передані майнові права на об'єкт незавершеного будівництва, що передбачає нотаріальне посвідчення такого договору;

- договір про задоволення вимог заставодержателя укладений у спосіб, не передбачений чинним законодавством, оскільки жодною нормою не передбачено можливості звернення стягнення на заставлене майнове право шляхом добровільної передачі заставодержателю предмета застави у власність;

- суд безпідставно взяв до уваги як докази у справі протоколи загальних зборів учасників ТОВ ІЦ Сігма №20/95 від 20.05.2015, №21/05 від 21.05.2015, №22/05 від 22.05.2015, не витребувавши їх оригінали;

- спірними договорами порушені корпоративні права позивача;

- суд розглянув справу за участі юридичної особи (ПАТ Укрінбанк ), яка не є правонаступником банку, що був стороною спірних договорів, та не обґрунтував відмову у клопотанні позивача про заміну неналежного відповідача на належного.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.01.2019 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Інформаційний центр Сігма у справі №910/7579/16 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Михальської Ю.Б., суддів: Тищенко А.І., Скрипки І.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2019 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю Інформаційний центр Сігма пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2018 у справі №910/7579/16, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2018 у справі №910/7579/16, запропоновано учасникам процесу у справі надати відзиви на апеляційну скаргу, а також свої міркування або зауваження з приводу клопотання позивача про витребування у відповідача-2 для залучення до матеріалів справи оригіналів документів та про призначення у справі судової технічної експертизи, призначено апеляційну скаргу до розгляду на 05.03.2019.

22.02.2019 від відповідача-2 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду надійшли відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач-2 проти задоволення апеляційної скарги позивача заперечував та просив залишити оскаржене рішення суду першої інстанції без змін, а також заперечення на клопотання скаржника про витребування оригіналів документів та призначення судової експертизи.

27.02.2019 від представника третьої особи-3 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому третя особа-3 проти задоволення апеляційної скарги позивача заперечувала та просила залишити оскаржене рішення суду першої інстанції без змін.

У судове засідання 05.03.2019 з'явились представники позивача, відповідача-2 та третьої особи-3.

Представники відповідача-1 та третіх осіб -1, -2 у судове засідання, призначене на 05.03.2019, не з'явились, про причин неявки суд не повідомили.

Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення відповідача-1 та третіх осіб -1, -2 про дату, час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а саме повідомлення про вручення поштових відправлень, які повернулися на адресу суду, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників відповідача-1 та третіх осіб -1, -2, неявка яких не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, враховуючи предмет спору та доказове наповнення матеріалів справи.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав заявлені ним у апеляційній скарзі клопотання про витребування оригіналів документів: листів-повідомлень від 05.05.2012 №3096/0/2-12, від 18.02.2015 № 357/0/2-15 та від 18.02.2015 №658/0/2-15 та призначення у справі їх судової технічної експертизи з питань давності їх виготовлення (відповідності дати складання листів істинному віку документів). Вказані клопотання мотивовані тим, що позивачем заперечується достовірність вказаних листів-повідомлень та давність їх виготовлення, а відтак існує необхідність витребування оригіналів вказаних документів у відповідача-2 та проведення судової технічної експертизи.

Представник відповідача-2 та третьої особи-3 у судовому засіданні проти задоволення вказаних клопотань заперечували, наголошуючи, що їх подання направлене на затягування судового процесу.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача-2 та третьої особи-3 із приводу заявлених клопотань, ухвалила відмовити у їх задоволенні з підстав, що будуть викладені у мотивувальній частині постанови.

Представник позивача у судовому засідання підтримував викладені в апеляційній скарзі доводи, просив її задовольнити, оскаржене рішення суду скасувати, а позов задовольнити.

Представник відповідача-2 та третьої особи-3 у судовому засіданні заперечували проти доводів апеляційної скарги позивача з підстав, викладених у відзивах, просили у її задоволенні відмовити, оскаржене рішення суду залишити без змін.

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

За змістом статті 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як підтверджується матеріалами та вірно встановлено судом першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю Інформаційний центр Сігма зареєстроване 12.07.2010 Святошинською районною у м. Києві державною адміністрацією, є юридичною особою (код ЄДРПОУ 37164276).

Товариство з обмеженою відповідальністю Гриф Девелопмент Інвестмент (відповідач-1) зареєстроване 07.04.2009 Голосіївською районною у місті Києві державною адміністрацією, є юридичною особою (код ЄДРПОУ 36377178).

Станом на дату укладення спірних договорів позивач був учасником відповідача-1 із часткою 99% статутного капіталу відповідача-1, що підтверджується п.п. 2.1.1, 8.1 Статуту відповідача-1, зареєстрованого 13.05.2011 Голосіївською районною у м. Києві державною адміністрацією та Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 07.04.2016.

Громадянин України ОСОБА_3 (третя особа-1) станом на час укладення спірних договорів був власником частки 100% Статутного капіталу позивача та кінцевим бенефіціарним власником на 99% відповідача-1, що підтверджується Статутом позивача та Витягом з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо ТОВ Гриф Девелопмент Інвестмент станом на 20.04.2016.

Станом на 21.04.2017 (дату подачі позивачем заяви про зміну підстав позову) позивач не був учасником відповідача-1, що підтверджується Витягом з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо ТОВ Гриф Девелопмент Інвестмент станом на 22.04.2017.

Станом на 29.10.2018 (дату подачі позивачем заяви про уточнення позовних вимог) позивач не був учасником відповідача-1, що підтверджено представником позивача під час розгляду справи по суті.

Отже, станом на дату укладення спірних договорів позивач мав корпоративні права щодо відповідача-1, водночас, на дату подачі позову зі зміненими підставами (2017 рік) та уточнень до позову (2018 рік) у позивача вже не існувало корпоративних прав щодо відповідача-1.

27.12.2010 між Акціонерним товариством Український інноваційний банк , правонаступником якого у відповідності до пункту 1.3. Статуту, зареєстрованого 22.06.2012, є Публічне акціонерне товариство Український інноваційний банк (відповідач-2, банк), та Товариством з обмеженою відповідальністю Гриф Девелопмент Інвестмент (відповідач-1, позичальник) було укладено Кредитний договір № 4727 (далі, Кредитний договір; том 3, а.с. 154-158), у відповідності до умов якого відповідач-2 надав відповідачу-1 кредит на умовах невідновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії в розмірі 15 000 000,00 грн. на термін до 25 грудня 2015 року включно.

Згідно пункту 3.2.1. Кредитного договору кредит використовується позичальником на оплату ВАТ Коцерн ФрешАп в сумі 2 000 000,00 грн. за майновий комплекс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та проведення реконструкції цього майнового комплексу.

Додатковою угодою №1 від 18.05.2011 сторонами були внесені зміни до Кредитного договору, у відповідності до яких розмір кредиту складає 30 000 000,00 грн., граничним терміном повернення кредиту визначено 25 грудня 2015 року включно зі сплатою процентів в розмірі 25% річних від суми фактичної заборгованості за кредитом.

У забезпечення виконання зобов'язань за вказаним Кредитним договором між відповідачем-1 та відповідачем-2 було укладено Іпотечний договір 27 грудня 2010 року (далі - Іпотечний договір; том 2, а.с. 166-168), згідно з пунктом 1.2. якого іпотекодавець (відповідач-1) з метою забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором №4727 від 27.12.2010 передає в наступну іпотеку майновий комплекс, загальною площею 4447,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить іпотекодавцю на праві власності.

Згідно із пунктом 2.1. Іпотечного договору предметом іпотеки за цим договором є:

- майновий комплекс, загальною площею 4447,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, який належить іпотекодавцю на підставі Договору купівлі-продажу майнового комплексу, посвідченого 28 квітня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Богдановою В.М. за реєстровим № 638 з наступними змінами і доповненнями.

Опис предмета іпотеки:

- літера В - адмінкорпус, площею 195,00 кв. м.;

- літера Г - будівля дільниці поліруючих матеріалів, площею 622,30 кв. м.;

- літера Ж - склад готової продукції, площею 420,80 кв. м.;

- літера Р - матеріальний склад, площею 448,30 кв. м.;

- літера Т - склад ЛЗР, площею 185,00 кв. м.;

- літера А - будівля дільниці гуашевих фарб, площею 805,00 кв. м.;

- літера Б - будівля дільниці гуашевих фарб, площею 832,40 кв. м.;

- літера Л - їдальня Вітерець , площею 76,50 кв. м.;

- літера Д - механічна майстерня, площею 84,60 кв. м.;

- літера С - павільйон Левада , площею 160,80 кв. м.;

- літера М - павільйон Левада , площею 170,10 кв. м.;

- арочна споруда, площею 447,00 кв. м.

Договором про внесення змін і доповнень №1 до Іпотечного договору сторонами викладено в новій редакції пункт 1.1. Іпотечного договору, згідно якого у зв'язку з укладеннями Додаткової угоди №1 від 18.05.2011 до Кредитного договору, змінено розмір кредиту, який складає 30 000 000,00 грн.

Договором про внесення змін і доповнень №2 до Іпотечного договору сторонами викладено в новій редакції пункт 1.2. та пункт 2.2. Іпотечного договору, згідно із якими предметом іпотеки за цим договором є нерухоме майно:

- майновий комплекс, загальною площею 8477,00 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, який належить іпотекодавцю на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 17.06.2011 у справі №6/136. Право власності на предмет іпотеки зареєстровано 21.07.2011 в КП Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна реєстраційним НОМЕР_2.

Опис предмета іпотеки:

- літера А - нежитловий будинок, площею 858,40 кв. м.;

- літера Б - нежитловий будинок, площею 1447,6 кв. м.;

- літера В - нежитловий будинок, площею 341,8 кв. м.;

- літера Г - нежитловий будинок, площею 521,70 кв. м.;

- літера Д - нежитловий будинок, площею 83,9 кв. м.;

- літера Ж - нежитловий будинок, площею 598,6 кв. м.;

- літера З - нежитловий будинок, площею 976,5 кв. м.;

- літера Р - нежитловий будинок, площею 762,1 кв. м.;

- літера Х - нежитловий будинок, площею 174,7 кв. м.;

- літера Ш - нежитловий будинок, площею 665,9 кв. м.;

- літера Ф - нежитловий будинок, площею 211,9 кв. м.;

- літера Ч - нежитловий будинок, площею 533,8 кв. м.;

- літера Ц - нежитловий будинок, площею 1300,1 кв.м.

Вартість предмета іпотеки за згодою сторін становить - 57 488 683,00 грн. (пункт 2.2.).

Постановою Вищого господарського суду України від 19.07.2012 рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2011 у справі №6/136, на підставі якого за Товариством з обмеженою відповідальністю Гриф Девелопмент Інвестмент було визнано право власності на майновий комплекс, розташований за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 8477,00 кв. м., було скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. За результатами нового розгляду у справі №6/136/57/334-2012 ухвалено рішення від 09.10.2012, яким відмовлено у повному обсязі ТОВ Гриф Девелопмент Інвестмент у визнанні права власності на майновий комплекс загальною площею 8477,00 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

24.01.2013 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно ТОВ Гриф Девелопмент Інвестметнт зареєструвало право власності на майновий комплекс загальною площею 4447,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Судом встановлено, що 02.08.2012 за заявою ТОВ Інформаційний центр Сігма відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ Гриф Девелопмент Інвестмент №5011-28/10269-2012.

17.03.2015 провадження у справі №5011-28/10269-2012 про банкрутство відповідача-1 було припинено у зв'язку із затвердженням мирової угоди.

25.05.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю Гриф девелопмент інвестмент і Публічним акціонерним товариством Український інноваційний банк був укладений Договір про задоволення вимог Іпотекодержателя, який посвідчений 25.05.2015 Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Задніпряним О.М. та зареєстрований в реєстрі за №426 (далі - Договір-1, Договір про задоволення вимог іпотеко держателя; том 1, а.с. 52-55).

У відповідності до пункту 1 Договору про задоволення вимог іпотекодержателя за цим договором іпотекодавець (відповідач-1) зобов'язався передати, а іпотекодержатель (відповідач-2), зобов'язався прийняти у власність за вартістю і на умовах, визначених цим договором, належні іпотекодавцю на праві приватної власності об'єкт нерухомості, а саме:

- майновий комплекс, загальною площею 4447,80 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Цього ж дня, 25.05.2015 Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Задніпряним О.М., на підставі вказаного вище Договору про задоволення вимог Іпотекодержателя, було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис №9785750 про реєстрацію права власності Публічного акціонерного товариства Український інноваційний банк на майновий комплекс загальною площею 4447,8 кв.м., розміщений за адресою: АДРЕСА_1.

Також, 21.05.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю Гриф девелопмент інвестмент та Публічним акціонерним товариством Український інноваційний банк було укладено Договір застави майнових прав (далі - Договір застави майнових прав; том 1, а.с. 56-58), за яким відповідач-1 в забезпечення виконання умов Кредитного договору №4727 від 27.12.2010 та додаткових угод до нього передав відповідачу-2 в заставу майнові права на все збудоване після капітального ремонту та реконструкції майнового комплексу майно, загальною площею 4029,2 кв.м. (в т.ч. матеріали, конструкції, обладнання тощо, що буди використані в процесі будівельних робіт та все, що збудовано, реконструйовано в процесі виконаних будівельних робіт), відповідно до договору підряду від 07.12.2010р., укладеного між ТОВ Гриф девелопмент інвестмент та ТОВ Камбей , що належить відповідачу-1 та розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та саме майно, вказане в договорі (пункти 1.1, 1.2).

25.05.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю Гриф девелопмент інвестмент та Публічним акціонерним товариством Український інноваційний банк було укладено Договір про задоволення вимог заставодержателя (далі - Договір про задоволення вимог заставодержателя; том 1, а.с. 59-60), за яким відповідач-1 в забезпечення зобов'язань за кредитним договором передав відповідачу-2 майнові права на все збудоване після капітального ремонту та реконструкції майнового комплексу майно, загальною площею 4029,2 кв.м. (в т.ч. матеріали, конструкції, обладнання тощо, що були використані в процесі будівельних робіт та все, що збудовано, реконструйовано в процесі виконаних будівельних робіт), відповідно до договору підряду від 07.12.2010, укладеного між ТОВ Гриф девелопмент інвестмент та ТОВ Камбей , що належить відповідачу-1 та розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та саме майно, вказане в договорі (пункт 1).

Так, у відповідності до пункту 3 Договору про задоволення вимог заставодержателя у зв'язку невиконанням Заставодавцем своїх зобов'язань за Кредитним договором, сторони цього договору вирішили врегулювати свої відносини у позасудовий спосіб шляхом добровільної передачі Заставодержателю предмета застави у порядку, передбаченому пунктом 6.3. Договору застави. Згідно пункту 4 цього договору Заставодавець передає, а Заставодержатель приймає у власність належний Заставодавцю предмет застави у порядку, передбаченому пунктом 6.3. Договору застави.

Позивач, звертаючись до суду із позовом у даній справі, із урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, а також у апеляційній скарзі зазначає, що оспорюванні договори не відповідають положенням чинного законодавства, зокрема статтям 12, 33, 35 Закону України Про іпотеку , статті 589 Цивільного кодексу України, оскільки вказаними нормами визначено, що підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки є факт невиконання чи неналежного виконання забезпеченого зобов'язання, а спірні договори укладені до закінчення строку належного виконання такого зобов'язання, за відсутності письмових вимог до позичальника про усунення порушень. Також позивач зазначає про невідповідність Договору застави майнових прав і Договору про задоволення вимог заставодержателя нормам статті 577 Цивільного кодексу України, статті 13 Закону України Про заставу , статтям 3, 5, 16, 18 Закону України Про іпотеку щодо вимог про обов'язкове нотаріальне посвідчення та державну реєстрацію договорів застави майнових прав на об'єкти незавершеного будівництва. Крім того, позивач посилається на невідповідність договору про задоволення вимог заставодержателя положенням статті 23 Закону України Про заставу , оскільки звернення стягнення на заставлені майнові права вчинено у спосіб, не передбачений чинним законодавством. Також, позивач стверджує, що спірні договори укладені зі сторони відповідача-1 із перевищенням повноважень.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ ІЦ Сігма та не приймає до уваги доводи апеляційної скарги позивача з огляду на наступне.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Із урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Отже, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 Цивільного кодексу України).

За змістом постанови пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними №9 від 06.11.2009 відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із положеннями частин 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

За змістом пункту 4 частини 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, в редакції станом на момент подачі позовної заяви, господарським судам підвідомчі, зокрема, справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України (в редакції від 15.12.2017) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Як роз'яснено в пункті 51 постанови пленуму Верховного Суду України №13 від 24.10.2008 Про практику розгляду судами корпоративних спорів законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва. На цій підставі господарським судам належить відмовляти акціонерам (учасникам) господарського товариства в задоволенні позову про укладення, зміну, розірвання чи визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених господарським товариством. Спори цієї категорії є підвідомчими (підсудними) господарським судам незалежно від їх суб'єктного складу на підставі пункту 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України, якщо акціонер (учасник) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що акціонер (учасник) товариства може оспорити договір, вчинений господарським товариством, якщо обґрунтує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав (така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 21.01.2015 у справі №911/2089/14, від 01.07.2015 у справі № 911/2435/14).

Згідно зі статтею 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Звертаючись до суду із даним позовом про визнання недійсними договорів, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю Гриф Девелопмент Інвестмент та Публічним акціонерним товариством Український інноваційний банк , позивач просив суд захистити його корпоративні права, порушені фактами укладення цих договорів.

Зокрема, позивач вказує, що в результаті укладення спірних договорів він втратив право на отримання дивідендів, що нараховувалися б в результаті отримання прибутків від використання нерухомого майна, отримання вартості частини відчуженого за спірними договорами майна, пропорційному часті позивача в статутному капіталі відповідача-1 та отримання частки активів відповідача-1, що на його думку є порушенням його корпоративних прав.

Обов'язок доказування та подання доказів як відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України у редакції станом на дату подання позовної заяви, так і відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній станом на дату прийняття даної постанови, розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведені положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод (їх частин недійсними) недійсними та наявність, у даному випадку, порушених корпоративних прав позивача внаслідок укладення спірних договорів.

Суд касаційної інстанції, направляючи справу №910/7579/16 на новий розгляд, у постанові від 14.08.2018 зазначив, що суди попередніх інстанцій, приймаючи оскаржені рішення про відмову у задоволенні позову, неповно з'ясували та оцінили обставини справи, не зробили належної правової оцінки, зокрема, - стосовно строків настання зобов'язань у відповідача-1 за Кредитним договором в частині заперечень Позивача щодо неналежності доказів (вимог Відповідача-2 до Відповідача-1 від 05.09.2012 №3096/0/2-12, від 18.02.2015 №357/0/2-15, від 18.02.2015 №658/0/2-15), стосовно того, що Договір застави майнових прав на думку позивача не відповідає вимогам статті 577 Цивільного кодексу України, статті 13 Закону України Про заставу , статтям 3, 5, 16, 18 Закону України Про іпотеку , оскільки останній укладений в простій письмовій формі та не посвідчений нотаріально, судами належним чином не досліджено, на яке саме майно (рухоме чи нерухоме) було передано майнові права за оспорюваним договором. Судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки запереченням позивача, вчиненим з посиланням на відповідні докази, стосовно того, що предмети Договору іпотеки і Договору про задоволення вимог іпотекодержателя відрізняються один від одного суттєвими ознаками, які характеризують таке майно: назви будівель і приміщень, їх нумерацію і позначення (у Договорі про задоволення вимог іпотекодержателя міститься опис майна, яке стягується, відмінний від опису майна, визначеного в Договорі іпотеки).

За змістом статті 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та врахувавши вказівки суду касаційної інстанції, зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України Про іпотеку іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користування іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі не виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим законом.

Згідно статті 33 Закону України Про іпотеку у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до статті 589 Цивільного кодексу України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Стаття 590 Цивільного кодексу України передбачає, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до приписів статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 статі 1050 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до стаття 1048 цього Кодексу.

Пунктом 3.5. (порядок повернення кредиту, сплати процентів та інших платежів за договором) Кредитного договору №4727 від 27.12.2010, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Гриф Девелопмент Інвестмент та Публічним акціонерним товариством Український інноваційний банк встановлено, що граничним терміном повернення кредиту є 25.12.2015 з урахуванням графіку зменшення ліміту кредитної лінії: - до 10 числа кожного місяця, починаючи з лютого 2001 року, позичальник здійснює зменшення ліміту кредитної лінії рівними частинами в сумі не менше ніж 258620,00 грн.

Із наявних у матеріалах справи банківських виписок по кредитним рахункам відповідача-1 вбачається наявність прострочених зобов'язань з повернення частин кредиту та сплати процентів за користування кредитом. Дана обставина відповідачем-1 не заперечувалась та позивачем не спростована.

Водночас, як уже зазначалося вище, постановою Господарського суду міста Києва від 12.02.2014 у справі №5011-28/10269-2012 ТОВ Гриф Девелопмент Інвестмент було визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

При цьому, із заявою до Господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі про банкрутство відносно Товариства з обмеженою відповідальністю Гриф Девелопмент Інвестмент у зв'язку з неспроможністю підприємства сплатити заборгованість у розмірі 590 000,00 грн. звернулося саме Товариство з обмеженою відповідальністю Інформаційний центр Сігма .

Відповідно вимог статті 38 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом в редакції, що застосовувалась під час ліквідаційної процедури ТОВ Гриф Девелопмент Інвестметнт , з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав.

Отже, як вірно встановив суд першої інстанції, з 12.02.2014 у відповідача-1 настав строк виконання усіх грошових зобов'язань, зокрема, й за Кредитним договором №4727 від 27 грудня 2010 року, в силу норм статті 38 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , а заперечення скаржника стосовного того, що оспорювані договори укладено до закінчення строку настання належного виконання такого зобов'язання, спростовуються матеріалами справи та вищезазначеними положеннями закону.

Судом при цьому встановлено, що 17.03.2015 провадження у справі №5011-28/10269-2012 про банкрутство відповідача-1 було припинено у зв'язку із затвердженням мирової угоди, однак, дана обставина не впливає на вищевказані висновки суду, оскільки незважаючи на долю справи про банкрутство відповідача-1, станом на час ухвалення відповідної постанови судом про визнання відповідача-1 банкрутом та відкриття його ліквідаційної процедури як відповідач-1, так і позивач достовірно були обізнані про факт настання зобов'язань за кредитним договором відповідача-1.

Обставини щодо факту обізнаності відповідача-1 та позивача щодо існування прострочень у кредитних зобов'язаннях відповідача-1, щодо строку настання виконання зобов'язань відповідачем-1, які заперечує позивач, входять до предмету доказування у даній справі.

Норма вищенаведеної статті 38 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом є імперативною - вона чітко встановлює наслідки прийняття відповідного судового рішення. Відтак, будучи обома учасниками справи про банкрутство та з урахуванням прямої імперативної норми права, посилання скаржника на те, що строк виконання зобов'язань у відповідача-1 за Кредитним договором не настав, безпідставні та не приймаються колегією суддів до уваги.

Посилання скаржника на те, що Закон України Про іпотеку не визначає такого способу дострокового настання строку виконання зобов'язання, як порушення справи про банкрутство оцінюються судом критично, оскільки Закон України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом є спеціальним нормативно-правовим актом в системі господарського законодавства. Його норми (як матеріальні, так і процесуальні) застосовуються переважно стосовно загальних норм цивільного права та господарського процесу.

Поруч із вищевстановленими обставинами справи, колегія суддів також зазначає про наступне.

Відповідно до частини 1 статті 35 Закону України Про іпотеку у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Судом встановлено, що відповідач-2 звертався до ТОВ Гриф Девелопмент Інвестмент з листом-повідомленням (в порядку статті 35 Закону України Про іпотеку ) від 05.09.2012 №3096/0/2-12 (том 5, а.с. 59-60), який було отримано відповідачем-1 28.09.2012, про що свідчить підпис отримано/генеральний директор ОСОБА_6. .

У вказаному листі відповідач-2 повідомляв ТОВ Гриф Девелопмент Інвестмент , що у випадку непогашення відповідачем-1 простроченої заборгованості перед банком за кредитним договором буде звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі іпотечного договору від 27.12.2010.

Суд критично ставиться до заперечень позивача стосовно того, що відповідно матеріалів реєстраційних справ, долучених до матеріалів судової справи, ОСОБА_6 лише з 26.11.2012 зайняла посаду генерального директора відповідача-1, тому вимога від 05.09.2012 №3096/0/2-12, яку було отримано ОСОБА_6 28.09.2012, не є належним доказом її вручення відповідачу-2, виходячи з наступного.

Факт керівництва відповідачем-1 ОСОБА_6 на час отримання повідомлення - вересень 2012 року встановлений у судовому порядку.

Так, у справі №910/11874/16 за позовною заявою ТОВ Гриф Девелопмент Інвестмент (відповідача-1) до іншого суб'єкта господарювання про визнання недійсним договору позики від 28.09.2012 встановлено, що спірний договір підписала з боку ТОВ Гриф Девелопмент Інвестмент саме ОСОБА_6, при цьому у межах справи ТОВ Гриф Девелопмент Інвестмент спочатку, як на підставу позову, посилався на перевищення ОСОБА_6, як керівником, повноважень, у подальшому, ТОВ Гриф Девелопмент Інвестмент у межах справи намагався довести, що ця особа була призначена на посаду Генерального директора ТОВ Гриф Девелопмент Інвестмент пізніше у листопаді 2012 року, однак суд встановив протилежне, відмовивши у задоволенні позову про визнання договору, укладеного ОСОБА_6 від імені ТОВ Гриф Девелопмент Інвестмент , недійсним. Тобто, факт керівництва ОСОБА_6 у вересні 2012 року встановлений в судовому порядку, а тому твердження позивача, що суди у цій справі обставини керівництва вказаним Товариством ОСОБА_6 станом вересень 2012 року не досліджували та не встановлювали, не відповідає дійсності.

Отже, лист-повідомлення відповідача-2 від 05.09.2012 №3096/0/2-12, який було отримано відповідачем-1 28.09.2012, є належним доказом дотримання процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, передбаченої статтею 35 Закону України Про іпотеку .

Крім того, як вбачається із матеріалів справи, 18.02.2015 відповідач-2 також звертався до ТОВ Гриф Девелопмент Інвестмент з повідомленням №657/0/2-15 (том 5, а.с. 61-62) про порушення основного зобов'язання, в якому вимагав виконати порушене зобов'язання та погасити заборгованість у повному обсязі зі сплатою процентів за користування кредитом та інших передбаченим кредитним договором комісій.

Вказане повідомлення було отримано нарочно відповідачем-1 в особі ОСОБА_8

Також, 18.02.2015 відповідач-2 звертався до ТОВ Гриф Девелопмент Інвестмент з повідомленням №658/0/2-15 про порушення основного зобов'язання, в якому вимагав виконати порушене зобов'язання та погасити заборгованість у повному обсязі зі сплатою процентів за користування кредитом та інших передбаченим кредитним договором комісій.

Вказане повідомлення рекомендованим листом було направлено на юридичну адресу ТОВ Гриф Девелопмент Інвестмент та отримано відповідачем-1 в особі ОСОБА_8 24.02.2015, що підтверджується описом вкладення в цінний лист від 18.02.2015 та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Крім того, в матеріалах справи міститься нотаріально посвідчене пояснення ОСОБА_8 (том 9, а.с. 19), колишнього керівника ТОВ Гриф Девелопмент Інвестмент , відповідно до якого останній зазначив, що може із впевненістю стверджувати, що у місцях про отримання зазначених повідомлень та поштових документів дійсно стоять його підписи, крім того вказав, що підприємство дійсно отримувало зазначені повідомлення, зобов'язання за кредитним договором були прострочені весь час його працевлаштування на підприємстві.

Позивач в апеляційній скарзі посилається на те, що судом першої інстанції було безпідставно взяті до уваги як докази у справі вказані нотаріальні пояснення ОСОБА_8, оскільки вони не відповідають вимогам статей 87, 88 Господарського процесуального кодексу України щодо показань свідка.

При цьому позивач наводить норми Господарського процесуального кодексу України у редакції, що набрала чинності 15.12.2017.

Однак, вказані пояснення датовані 07 червня 2017 року та були подані до суду 17.11.2017, тобто у період дії Господарського процесуального кодексу України у попередній редакції.

Водночас, нормами статті 30 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній станом на 17.11.2017, було передбачено право посадових осіб на дачу пояснень суду у разі необхідності встановлення обставин, що мають значення для справи. У даному випадку нотаріальне посвідчення пояснень не заборонено законом, а обставини, які повідомила зазначена особа, мають значення для справи, та оцінюються судом у сукупності із іншими, наявними у матеріалах справи, доказами.

Позивач у апеляційній скарзі також наголошував, що встановлення факту отримання повідомлень у 2012 році, у 2015 році відповідачем-1 зроблено судом із порушенням прав позивача в частині не призначення експертизи давності документів та не витребування оригіналів таких доказів.

Скаржник стверджує, що вищевказані листи-повідомлення насправді не існували станом на дати, якими вони датовані, та були виготовлені і направлені відповідачу-1 пізніше, після ухвалення першого судового рішення.

Однак, позивач, окрім власних припущень із даного приводу, на підтвердження своєї позиції не наводить жодних доказів,

При цьому, під час попереднього судового розгляду суд за клопотанням позивача призначав судову експертизу згідно ухвали Господарського суду міста Києва від 06.06.2017, однак така експертиза позивачем оплачена не була, крім того, позивачем на вимогу експерта не було надано необхідних зразків підписів та почерку ОСОБА_8 та ОСОБА_6, які були необхідні для проведення експертизи, а після поновлення згідно ухвали Господарського суду міста Києва від 02.11.2017 провадження у справі для розгляду клопотання експерта представник позивача у судові засідання 17.11.2017 та 04.12.2017 взагалі не з'являвся.

Під час розгляду справи місцевим господарським судом після скасування попередніх судових рішень Верховним Судом позивачем знову заявлялись клопотання про призначення у справі судової експертизи та витребування оригіналів документів від 29.10.2018, при цьому, представник позивача не з'явився у жодне судове засідання у підготовчому провадженні, де розглядались питання його заявлених клопотань, а тому суд, враховуючи обставини справи, що передували повторному заявленню таких клопотань, обґрунтовано залишив їх без задоволення.

Поруч із цим, колегією суддів взято до уваги, що відповідач-2 неодноразово повідомляв суд про наявність у нього оригіналів листів-повідомлень від 05.09.2012 №3096/0/2-12, від 18.02.2015 №357/0/2-15, від 18.02.2015 №658/0/2-15 та готовність надати їх суду. При цьому, як зазначає відповідач-2 та підтверджується аудіозаписом та протоколом судового засідання від 26.05.2017, оригінали вказаних листів надавались позивачу для огляду в судовому засіданні.

Заперечення скаржника стосовно того, що вищевказані листи-повідомлення (вимоги) із доказами вручення не були подані під час першого судового розгляду, а тому не можуть братися судом до уваги, не приймаються колегією суддів до уваги та спростовуються матеріалами справи, згідно яких представник Уповноваженої особи ФГВФО, який діяв в інтересах відповідача-2 у даній справі також надавав докази наявності прострочень кредитних зобов'язань - розрахунок заборгованості із зазначенням сум пені. При цьому суд першої інстанції при першому розгляді справи не допустив у справу у якості процесуального правонаступника відповідача-2 ПАТ Укрінком , тому зазначені докази були подані лише під час апеляційного перегляду рішення у справі та у відповідності до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній станом на дату подання вказаних доказів, мали б бути прийняті судом, оскільки відповідач-2, якого не було залучено до участі у справі як правонаступника, обґрунтував неможливість їх подання до суду першої інстанції.

Окрім вищевикладеного, факт наявності прострочених кредитних зобов'язань відповідача-1 перед відповідачем-2 та дотримання порядку звернення стягнення на предмет іпотеки підтверджується також поясненнями третьої особи-2 (приватного нотаріуса КМНО Задніпряного О.М.) від 02.06.2017, надано суду 08.06.2017, які наявні у справі (том 8, а.с. 108).

Позивач аналогічним чином, як і стосовно пояснень ОСОБА_8, в апеляційній скарзі також посилався на неможливість взяття судом до уваги пояснень нотаріуса.

Зазначені доводи скаржника із посиланням на норми статей 87, 88 Господарського процесуального кодексу України у редакції, що набрала чинності з 15.12.2017, також є безпідставними, оскільки пояснення нотаріусом подані у період дії Господарського процесуального кодексу України в попередній редакції (чинній до 15.12.2017). Водночас, станом на час подання відповідних пояснень приватний нотаріус КМНО Задніпряний О.М. був залучений до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача, а відтак, як учасник справи, був наділений процесуальним правом надавати суду пояснення. Відтак, суд першої інстанції мав право досліджувати пояснення третьої особи-2 та враховувати їх під час судового розгляду.

З огляду на вищевстановлені обставини справи, строк виконання зобов'язань за Кредитним договором настав з моменту пред'явлення вимог від 05.09.2012, 18.02.2015, 18.02.2015 про сплату боргу, які було пред'явлено раніше, ніж укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя.

При цьому, у будь-якому випадку з 12.02.2014 у відповідача-1 згідно вимог статті 38 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом у редакції, що застосовувалась під час ліквідаційної процедури ТОВ Гриф Девелопмент Інвестмент , настав строк виконання усіх грошових зобов'язань, зокрема, й за Кредитним договором №4727 від 27.12.2010.

Відповідно до статті 36 Закону України Про іпотеку сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливі способи звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

- передачу іпотекудержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону;

- право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Відповідно до пункту 6.2. Іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на розсуд іпотекодержателя на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог Іподекодержателя.

Згідно з пунктом 6.3. Іпотечного договору вимоги іподекодержателя можуть бути задоволенні шляхом прийняття іпотекодержателем предмета іпотеки у власність в рахунок виконання зобов'язань за кредитним договором.

Як вже було зазначено, 25.05.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю Гриф Девелопмент Інвестмент та Публічним акціонерним товариством Український інноваційний банк був укладений договір про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до пункту 1 якого іпотекодавець зобов'язався передати, а іпотекодержатель, зобов'язався прийняти у власність за вартістю і на умовах, визначених цим договором, належний іпотекодавцю на праві приватної власності об'єкт нерухомості, а саме: - майновий комплекс, загальною площею 4447,80 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

25.05.2015 Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Задніпряним О.М., на підставі зазначеного договору про задоволення вимог іпотекодержателя, було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис №9785750 про реєстрацію права власності Публічного акціонерного товариства Український інноваційний банк на майновий комплекс загальною площею 4447,8 кв. м., розміщений за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до частини 1 статті 37 Закону України Про іпотеку іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Враховуючи вищевикладене, оскільки станом на момент укладення спірних правочинів було наявне прострочення зобов'язання у відповідача-1 за Кредитним договором в частині погашення кредитної лінії рівними частинами, як це передбачено пунктом 3.5. Кредитного договору, та сплати процентів за користування кредитом, у матеріалах справи містяться письмові вимоги в порядку статті 35 Закону України Про іпотеку стосовно порушення основного зобов'язання за кредитним договором, а тому процедура, передбачена Законом України Про іпотеку була дотримана, передача предмету іпотеки відбулась добровільно в позасудовому порядку, у зв'язку чим підстав для визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 25.05.2015 судом не вбачається.

Стосовно вказівки Верховного Суду щодо необхідності дослідження заперечень позивача про те, що судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки запереченням позивача, вчиненим з посиланням на відповідні докази, стосовно того, що предмети Договору іпотеки і Договору про задоволення вимог іпотекодержателя відрізняються один від одного суттєвими ознаками, які характеризують таке майно: назви будівель і приміщень, їх нумерацію і позначення (у Договорі про задоволення вимог іпотекодержателя міститься опис майна, яке стягується, відмінний від опису майна, визначеного в Договорі іпотеки), суд зазначає наступне.

Предметом іпотеки згідно Іпотечного договору від 27.12.2010 був майновий комплекс загальною площею 4447,8 кв. м.

Рішенням Господарського суду міста Києва №6/136 від 17.06.2011 за позовом ТОВ Гриф Девелопмент Інвестмент до ТОВ Камбей було визнано право власності відповідача-1 на майновий комплекс, розташований за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 8 477,00 кв. м.

На підставі вказаного рішення відповідачем-1 21.07.2011 було зареєстровано право власності на об'єкти нерухомого майна шляхом збільшення площі майнового комплексу з 4447,8 кв. м. до 8477,00 кв. м.

У подальшому, договором про внесення змін і доповнень №2 до договору іпотеки у зв'язку з реконструкцією предмету іпотеки загальну площу предмета іпотеки було збільшено до 8477,00 кв. м..

При цьому, згідно договору про внесення змін і доповнень №4 до договору іпотеки іпотекодавець зобов'язався в строк до 31.08.2012 ввести в експлуатацію предмет іпотеки та надати документи іпотекодержателю.

Однак, постановою Вищого господарського суду України від 19.07.2012 у справі №6/136 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2011, на підставі якого було визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю Гриф Девелопмент Інвестмент право власності на майновий комплекс площею 8477,00 кв. м.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.10.2012 за результатами нового розгляду справи №6/136/57/334-2012 в задоволені позовних вимог ТОВ Гриф Девелопмент Інвестмент про визнання права власності на даний майновий комплекс було відмовлено повністю.

У зв'язку із скасуванням підстави набуття права власності, 24.01.2013 реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві було зареєстровано право власності відповідача-1 на майновий комплекс із збереженням попередньої площі об'єкта нерухомості - 4447,8 кв.м.

Крім цього, третьою особою-2 при посвідченні Договору про задоволення вимог іпотекодержателя було встановлено та перевірено, що предмет іпотеки на 8 477,0 кв.м. та 4 447, 8 кв.м. є один і той же об'єкт нерухомості, що повністю підтверджувалось відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Отже, як вірно встановив суд першої інстанції, предметом іпотеки є один і той ж об'єкт нерухомості, що підтверджується відомостями з Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до частини 3 статті 5 Закону України Про іпотеку частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об'єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

Таким чином, оскільки в строк до 31.08.2012 відповідачем-1 в порушення умов договору іпотеки не було введено в експлуатацію предмет іпотеки загальною площею 8477,00 кв.м. та станом на 25.05.2015 предмет іпотеки за іпотечним договором фактично зменшився до початкового свого становища, а саме до 4447,8 кв. м., що підтверджується відомостями із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, колегія суддів дійшла висновку, що укладаючи договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 25.05.2015 на іпотечне майно загальною площею 4447,8 кв. м., сторони правомірно виходили з того, що на момент укладення такого договору у відповідача-1 було зареєстровано право власності на майновий комплекс, який є предметом договору іпотеки, загальною площею 4447,8 кв. м.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2015 у справі №910/13836/13, яким, на думку позивача, підтверджуються обставини щодо існування станом на дату укладення спірних договорів іншого об'єкту нерухомості - майнового комплексу площею 8 477,00 кв.м., оцінюються судом критично, оскільки поруч із встановленими у межах справи обставинами щодо здійснення реконструкції майнового комплексу по АДРЕСА_1, в результаті чого загальна площа спірного майнового комплексу збільшилася до 8477,00 кв. м., вказаним рішенням було встановлено, що після здійснення реконструкції та збільшення площі об'єкту - майнового комплексу за адресою: АДРЕСА_1, відповідач здійснював його експлуатацію без прийняття в експлуатацію, чим допущено істотне порушення будівельних норм і правил, що стало підставою для застосування правових наслідків, передбачених частиною 7 статті 376 Цивільного кодексу України, та задоволення позову Державної архітектурно-будівельної інспекції України про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю Гриф Девелопмент Інвестмент привести до попереднього стану нежитловий майновий комплекс у АДРЕСА_1 відповідно до поверхових планів БТІ, виконаних станом на 11.10.2010.

Стосовно посилання позивача (з урахуванням вказівок Верховного Суду) на те, що договір застави майнових прав від 21.05.2015 укладений з порушенням законодавства України, оскільки сторонами не було дотримано вимог щодо форми договору, а саме нотаріальне посвідчення договору, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 13 Закону України Про заставу договір застави повинен бути укладений у письмовій формі. У випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, космічні об'єкти, транспортні засоби, що підлягають державній реєстрації, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правовстановлюючих документів. Нотаріальне посвідчення договору застави нерухомого майна, транспортних засобів провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін договору, договору застави космічних об'єктів - за місцем реєстрації цих об'єктів.

Згідно статті 577 Цивільного кодексу України якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, установлених законом.

В той же час, договором застави від 21.05.2015 в заставу відповідачу-2 були передані майнові права на все збудоване після капітального ремонту та реконструкції майнового комплексу майно (в тому числі матеріали, конструкції, обладнання тощо, що були використані в процесі будівельних робіт).

При цьому позивач, стверджуючи, що предметом договору застави та договору задоволенням вимог заставодержателя є нерухоме майно, посилаючись на скасоване рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2011 у справі 6/136, (що не породжує жодних юридичних фактів), на обставини, які досліджувались у 2011 році, не надав жодного доказу про те, яке саме (рухоме або нерухоме) майно передавалось у заставу та у задоволення вимог заставодержаеля станом на час укладення спірних договорів (у 2015 році), у якому стані, тощо. Умови договору застави не містять положень, що в заставу відповідачу-2 було передано саме об'єкт незавершеного будівництва.

Отже, доводи позивача у цій частині є необґрунтованими та не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.

Доводи апеляційної скарги позивача із приводу того, що договір задоволення вимог заставодержателя від 25.05.2015 не відповідає чинному законодавству, зокрема, статті 25 Закону України Про заставу , оскільки звернення стягнення на заставлені майнові права вчинено у спосіб, не передбачений ні чинним законодавством, ні умовами договору, спростовується наступним.

У відповідності до статті 23 Закону України Про заставу при заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права.

Водночас, статтею 20 Закону України Про заставу передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави.

Крім того, статтею 26 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень передбачені позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зокрема, такий як передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням

Пунктом 6.3. Договору застави майнових прав передбачено, що задоволення заставодержателем своїх вимог за рахунок предмета застави можливе на розсуд заставодержателя шляхом, зокрема, добровільної передачі заставодержателю предмету застави у власність або для подальшої його реалізації.

Відповідно до пункту 3 Договору про задоволення вимог заставодержателя від 25.05.2015 у зв'язку з невиконанням заставодавцем своїх зобов'язань за кредитним договором, сторони цього договору вирішили врегулювати свої відносини у позасудовий спосіб шляхом добровільної передачі заставодержателю предмета застави у порядку, передбаченому пунктом 6.3. Договору застави майнових прав від 21.05.2015.

Враховуючи вищевикладене, як вірно встановив суд першої інстанції, договір про задоволення вимог заставодержателя від 25.05.2015 був укладений у спосіб, передбачений чинним законодавством та укладеним договором застави.

Із приводу доводів позивача про те, що спірні договори є недійсними, оскільки були укладені із перевищенням повноважень представником відповідача-1, колегія суддів зазначає наступне.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 Цивільного кодексу України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 Цивільного кодексу України).

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 Цивільного кодексу України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Крім того, управління товариством також здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (стаття 97 Цивільного кодексу України ). За системним аналізом норм Цивільного кодексу України (статті 99, 145, 147), Господарського кодексу України (стаття 89), Закону України Про господарські товариства (статті 58, 59, 62, 63) виконавчий орган товариства вирішує всі питання, пов'язані з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що є компетенцією загальних зборів учасників товариства або іншого його органу. Здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників товариства, які є носіями корпоративних прав.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися в межах корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним (пункт 3.2. рішення Конституційного Суду України від 12.01.2000 №1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю Міжнародний фінансово-правовий консалтинг про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України).

З огляду на вищезазначене, дефекти в компетенції, обсязі повноважень виконавчого органу товариства, коли цей орган вступає в правовідносини із третіми особами, можуть залежати від дефектів реалізації учасниками товариства корпоративних прав. У такому випадку дефекти волі товариства, обмеження повноважень його виконавчого органу можуть перебувати поза межами розумного контролю з боку третьої особи, не викликаючи в третьої особи обґрунтованих сумнівів у правомірності дій виконавчого органу товариства.

З огляду на таке, на захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й укладають із юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 Цивільного кодексу України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

При цьому частиною четвертою статті 92 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Таким чином, закон вимагає, щоб виконавчий орган товариства діяв добросовісно і розумно, керуючись інтересами товариства, а не власними. За порушення цієї вимоги на виконавчий орган може бути покладений обов'язок відшкодувати завдані товариству збитки.

Однак закон ураховує, що питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Частина третя статті 92 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень (статті 203, 241 Цивільного кодексу України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Разом із тим, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 Цивільного кодексу України.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а правочин - бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (стаття 203, частина 1 статті 215 Цивільного кодексу України).

За таких обставин, з урахуванням статті 98 Цивільного кодексу України та з огляду на приписи статей 92, 203, 215, 241 Цивільного кодексу України рішення загальних зборів учасників товариства є актами, що зумовлюють настання правових наслідків, спрямованих на регулювання відносин у різних питаннях діяльності товариства, і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Таким чином, у разі визнання судом недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, воно є недійсним з моменту його прийняття.

Проте для визнання недійсним договору, укладеного виконавчим органом товариства (директором) з третьою особою, з підстав порушення цим органом установленого обмеження повноважень щодо представництва, не має самостійного юридичного значення сам по собі той факт, що згодом визнано недійсним у судовому порядку рішення загальних зборів учасників товариства про обрання (призначення) виконавчого органу, згідно якого виконавчий орган діяв на момент укладення договору.

Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження в повноваженнях виконавчого органу товариства.

Закон не установлює виключного переліку обставин, які свідчать про недобросовісність чи нерозумність дій третьої особи у відносинах із юридичною особою. Тому з огляду на загальні засади здійснення цивільних прав (стаття 12 Цивільного кодексу України) висновок про добросовісність поведінки третьої особи залежить від того, чи відповідало укладення договору її внутрішній волі, чи бажала третя особа реального настання правових наслідків, що обумовлені договором, і чи настали такі наслідки насправді. Таким чином, підлягає оцінці не лише поведінка третьої особи до та в момент укладення оспорюваного договору, але й після його укладення, зокрема чи виконала третя особа свої обов'язки за договором, у який спосіб, як у подальшому третя особа розпорядилася одержаним за оспорюваним договором, чи не було залучення третьої особи до участі в укладенні договору формальною дією, спрямованою на подальше відчуження предмета договору з метою протиправного позбавлення юридичної особи права власності на майно.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №908/4550/15 та постанові Верховного Суду України від 27.04.2016 у справі №6-62цс16.

В той же час, матеріали справи не містять доказів обізнаності відповідачем-2 про перевищення повноважень керівником відповідача-1.

Як вбачається із матеріалів справи, оспорювані договори зі сторони відповідача-1 були укладені генеральним директором ОСОБА_10

Позивач, натомість, стверджує, що статутом відповідача-1 було передбачено обмеження повноважень генерального директора Товариства на укладення правочинів на суму, що перевищує 20 000,00 грн. та відчуження майна товариства (п. 11.2. Статуту), а укладення ним вказаних правочинів (договорів, контрактів тощо) згідно із положеннями підпункту 3 пункту 10.1. Статуту можливе тільки після надання на це згоди Загальними зборами учасників товариства. Товариством з обмеженою відповідальністю ІЦ Сігма , який був учасником відповідача-1 з часткою в розмірі 99% його статутного капіталу, натомість, ніколи не приймалося рішення про уповноваження генерального директора відповідача-1 на укладення оспорюваних договорів.

В той же час, ПАТ Українська інноваційна компанія в якості доказу відсутності обмежень в повноваженнях виконавчого органу ТОВ Інформаційний центр Сігма щодо надання згоди від імені ТОВ Інформцентр Сігма укладати Генеральним директором ТОВ Гриф Девелопмент Інвестмент спірні договори було надано до матеріалів справи протоколи загальних зборів учасників ТОВ Інформаційний центр Сігма №20/05 від 20.05.2015, №21/05 від 21.05.2015 та №22/05 від 22.05.2015 та протоколи загальних зборів учасників ТОВ Гриф Девелопмент Інвестмент №6 від 20.05.2015, №7 від 21.05.2015, №8 від 22.05.2015 (том 2, а.с. 192-198).

Так, згідно протоколів загальних зборів учасників ТОВ Інформаційний центр Сігма №20/05 від 20.05.2015, №21/05 від 21.05.2015 та №22/05 від 22.05.2015 загальними зборами учасників ТОВ Інформаційний центр Сігма були прийняті рішення, зокрема, щодо підтвердження повноважень директора позивача у якості повноважного представника товариства на зборах учасників ТОВ Гриф Девелопмент Інвестмент для прийняття рішень про уповноваження генерального директора ТОВ Гриф Девелопмент Інвестмент на укладення з ПАТ Український інноваційний банк договору застави майнових прав, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором та передачу у власність ПАТ Український інноваційний банк на підставі договору застави майнових прав на все збудоване після капітального ремонту та реконструкції майно загальною площею 4029,2 кв.м. і передачу у власність іпотечного майна на підставі договору іпотеки від 27.12.2010.

20 травня 2015 року було прийнято рішення (оформлене протоколом № 6) про укладення з Публічним акціонерним товариством Український інноваційний банк змін до Кредитного договору №4727 від 27.12.2010 та договору застави майнових прав, а також надано повноваження Генеральному директору ТОВ Гриф Девелопмент Інвестмент ОСОБА_10 на підписання усіх необхідних документів (договорів, додаткових договорів, змін до договорів, угод, листів, актів приймання - передачі майна, тощо) з ПАТ Український інноваційний банк на умовах на його власний розсуд.

21 травня 2015 року загальними зборами учасників ТОВ Гриф Девелопмент Інвестмент було прийнято рішення, оформлене протоколом №7, щодо передачі у власність Публічному акціонерному товариству Український інноваційний банк на підставі п. 6.3 Договору застави майнових прав від 21.05.2015 в рахунок часткового погашення заборгованості за Кредитним договором №4727 від 27.12.2010р. наступного майна, а саме: майнові права на все збудоване після капітального ремонту та реконструкції майнового комплексу майно, загальною площею 4029,2 кв.м. (в т.ч. матеріали, конструкції, обладнання тощо, що були використані в процесі будівельних робіт та все, що збудовано, реконструйовано в процесі виконаних робіт), відповідно до договору підряду від 07.12.2010 за №б/н, укладеного між ТОВ Гриф Девелопмент Інвестмент та ТОВ Камбей , що належить ТОВ Гриф Девелопмент Інвестмент та розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та саме майно, що вказане в цьому пункті, а також надано повноваження Генеральному директору ТОВ Гриф Девелопмент Інвестмент ОСОБА_10 на підписання усіх необхідних документів (договорів, додаткових договорів, змін до договорів, угод, листів, актів приймання - передачі майна, тощо) з ПАТ Український інноваційний банк на умовах на його власний розсуд.

22 травня 2015 року загальними зборами учасників ТОВ Гриф Девелопмент Інвестмент було прийнято рішення, оформлене протоколом №8, щодо передачі у власність Публічному акціонерному товариству Український інноваційний банк на підставі п. 6.2 Іпотечного договору від 27.12.2010, реєстр. №3611 (із змінами і доповненнями) в рахунок часткового погашення заборгованості за Кредитним договором №4727 від 27.12.2010 наступного майна, а саме: майновий комплекс, загальною площею 4447,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а також надано повноваження Генеральному директору ТОВ Гриф Девелопмент Інвестмент ОСОБА_10 на підписання усіх необхідних документів (договорів, додаткових договорів, змін до договорів, угод, листів, актів приймання - передачі майна, тощо) з ПАТ Український інноваційний банк на умовах на його власний розсуд.

Отже, під час укладання спірних договорів відповідачу-2 в якості доказів на підтвердження необхідного обсягу цивільної дієздатності директора ТОВ Гриф Девелопмент Інвестмент були надані протоколи загальних зборів учасників ТОВ Інформаційний центр Сігма №20/05 від 20.05.2015, №21/05 від 21.05.2015 та №22/05 від 22.05.2015 та протоколи загальних зборів учасників ТОВ Гриф Девелопмент Інвестмент № 6 від 20.05.2015, № 7 від 21.05.2015, № 8 від 22.05.2015, з яких не вбачалось перевищення повноважень керівником відповідача-1.

Як вбачається із матеріалів справи, на момент укладення спірних договорів зазначені рішення загальних зборів учасників (засновників) Товариства з обмеженою відповідальністю Гриф Девелопмент Інвестмент визнані недійсними не були.

У подальшому, як встановлено судом, рішенням Господарського суду міста Києва від 24.06.2016 у справі №910/7471/16, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 13.06.2017 у справі №910/7471/16, визнано недійсними з моменту прийняття рішення загальних зборів учасників (засновників) Товариства з обмеженою відповідальністю Гриф Девелопмент Інвестмент , оформлені протоколами №20/05 від 20.05.2015, №21/05 від 21.05.2015 та №22/05 від 22.05.2015.

При цьому, у вказаному рішенні суду зазначено про те, що рішенням загальних зборів учасників ТОВ Інформцентр Сігма від 20.01.2015 його директору було заборонено, без попереднього на це рішення загальних зборів учасників Товариства, надавати згоду від імені ТОВ Інформцентр Сігма укладати Генеральним директором ТОВ Гриф Девелопмент Інвестмент угоди (правочинів) на суму, що перевищує 20000,00 грн., а також на відчуження, заставу, передачу в іпотеку тощо, майна (майнових прав) вказаного Товариства.

Таким чином, рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2016 у справі №910/7471/16, яке набрало законної сили у встановленому порядку, не може бути поставлено під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити.

Проте, колегія суддів зазначає, що визнання судом недійсним рішення загальних зборів учасників товариства саме по собі не може слугувати єдиною підставою для висновку про недійсність договору. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України у справі №6-62цс16 від 27.04.2016, у справі №6-2362цс16 від 30.11.2016, у справі №910/31610/15 від 12.07.2017.

Водночас, суд зазначає, що позивачем не доведено належними та достатніми доказами відповідно до статей 76, 79 Господарського процесуального кодексу України, а матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження обставин, які б свідчили, що, укладаючи спірні договори, відповідач-2 діяв недобросовісно і нерозумно, тобто знав і за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не міг не знати про відсутність у виконавчого органу відповідача-1 повноважень на укладення оспорюваних договорів.

Доказів обізнаності відповідача-2 про вищевказані обмеження директора позивача матеріали справи не містять. При цьому, директор позивача, приймаючи участь в загальних зборах учасників ТОВ Гриф Девелопмент Інвестмент 20.05.2015, 21.05.2015 і 22.05.2015 від імені позивача, погодила передачу відповідачем-1 у власність ПАТ Український інноваційний банк нерухомого майна та майнових прав, та укладення договорів застави майнових прав і задоволення вимог іпотекодержателя та заставодержателя, без попереднього рішення про це загальних зборів учасників позивача.

Також, суд відзначає, що спір у справі №910/7471/16 є корпоративним, учасниками якого були акціонер і товариство, а відносини між Банком і Товариством засновано на цивільному договорі, тому рішення господарського суду не стосується прав та обов'язків банку, який не є суб'єктом корпоративних відносин і не знав про обмеження, зазначені позивачем (аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові №4/105-10 від 06.06.2011).

Посилання скаржника на невитребування судом першої інстанції оригіналів протоколів №20/05 від 20.05.2015, №21/05 від 21.05.2015 та №22/05 від 22.05.2015 як на підставу для скасування оскарженого рішення колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки за встановлених обставин щодо необізнаності відповідача-2 про обмеження у повноваженнях керівника відповідача-1, не вплинуть на результати вирішенні спору по суті.

Стосовно посилань позивача на порушення оспорюваними договорами його корпоративних прав, колегія суддів зазначає наступне.

Як уже зазначалося, згідно зі статтею 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Акціонер (учасник) товариства може оспорити договір, вчинений господарським товариством, якщо обґрунтує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав (така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 21.01.2015 у справі №911/2089/14, від 01.07.2015 у справі №911/2435/14, та в пункті 51 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 Про практику розгляду судами корпоративних спорів )

Матеріали справи не містять жодного допустимого та належного доказу порушення корпоративного права позивача фактом укладення спірних договорів. Позивачем не доведено, що внаслідок укладення спірних договорів змінився фінансовий стан відповідача-1, змінилась вартість частки позивача у статутному капіталі відповідача-1.

При цьому, як встановлено судом, станом на дату подачі уточненої позовної заяви (29.10.2018) позивач не був учасником відповідача-1, у той час як чинним законодавством не передбачено право колишнього учасника товариства на оскарження дійсності певних договорів товариства, таке право надано лише діючому учаснику.

Отже, позивачем у даній справі не доведено порушення його прав зі сторони відповідачів.

Посилання скаржника на те, що місцевий господарський суд розглянув справу за участі юридичної особи (ПАТ Укрінком ), яка не є правонаступником банку, що був стороною спірних договорів, та не обґрунтував відмову у клопотанні позивача про заміну неналежного відповідача на належного відхиляються судом з огляду на наступне.

У матеріалах справи наявні пояснення відповідача-2 щодо обґрунтування належності статусу учасника справи ПАТ Укрінком (том 8, а.с. 1-3). Суть вказаних пояснень зводиться до того, що з 13.07.2016 та станом на те перішній час ПАТ Українська інноваційна компанія є відповідно тією ж юридичною особою, що й ПАТ Український інноваційний банку , що зокрема, підтверджується наявними у матеріалах справи витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань (ЄДРПОУ), Статуту ПАТ Укрінком , затвердженого рішенням позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ Укрінком (протокол №6 від 28.03.201) (том 8, а.с. 4-35). При цьому, як вбачається із матеріалів справи, усі рішення щодо спроб виведення з фінансового ринку Публічного акціонерного товариства Український інноваційний банку були скасовані у судо вому порядку. У ЄДРПОУ за відповідним кодом 05839888 містяться відомості про юридичну особу ПАТ Українська інноваційна компанія , Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО) у ЄДРПОУ не значиться у якості керівника, тому підстав для заміни ПАТ Українська інноваційна ком панія на ФГВФО відсутні.

Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №913/711/17 у даному контексті не приймаються судом до уваги, оскільки дана постановою не є остаточною, а скасовує рішення та постанову апеляційної інстанції саме з підстав необхідності до слідження обставин правонаступництва.

Усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі Серявін проти України від 10 травня 2011 року, пункт 58).

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням наявних доказів у матеріалах справи, відсутності сумнівів у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав та виконанні обов'язків щодо доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про те, що позовні вимоги про визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 25.05.2015, договору застави майнових прав від 21.05.2015 та договору про задоволення вимог заставодержателя від 25.05.2015 задоволенню не підлягають.

Оскільки вимога про скасування запису №9785750 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про проведену 25.05.2015р. державну реєстрацію права власності Публічного акціонерного товариства Український інноваційний банк на майновий комплекс загальною площею 4447,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна НОМЕР_1) є похідною від вимоги про визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 25.05.2015, а тому також задоволенню не підлягає.

Заперечення скаржника по суті спору, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки останні не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Стосовно заявлених позивачем клопотань, доданих до апеляційної скарги, про призначення у справі судової експертизи та витребування оригіналів документів, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статей 98, 99 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас, експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань. Як видно з зазначених норм права, перед судовими експертами не ставляться правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.06.2017 у справі за клопотанням позивача вже призначалась судова почеркознавча експертиза.

15.09.2017 від судового експерта Київського НДІСЕ Міністерства юстиції України надійшло клопотання про надання матеріалів, необхідних для проведення судово-почеркознавчої експертизи, в якому експерт просив надати, зокрема, вільні та експериментальні зразки підпису та почерку ОСОБА_6 та ОСОБА_8

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.11.2017 було поновлено провадження у справі №910/7579/16 для розгляду клопотання експерта.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2017 було зобов'язано позивача надати докази виконання клопотань експерта.

Однак, позивачем клопотання експерта виконано не було, у зв'язку з чим 04.12.2017 до Господарського суду міста Києва від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз отримано повідомлення про неможливість надання висновку судово-почеркознавчої експертизи №13991/17-32/13992/17-33 від 23.11.2017 через незадоволення станом на 23.11.2017 клопотання експерта та неповернення матеріалів справи до експертної установи.

При цьому, колегія суддів відзначає, що заявлені позивачем вимоги обґрунтовані посиланням на обставини, які підтверджені доданими до матеріалів справи доказами, що підлягають та були оцінені судом в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, позивачем не наведено об'єктивних причин неподання до суду першої інстанції вільних та експериментальних зразків підпису та почерку ОСОБА_6 та ОСОБА_8, в той час як недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку, що зазначене клопотання про призначення судової експертизи задоволенню не підлягає, оскільки у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для призначення судової експертизи.

Крім того, статтею 104 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.

Відповідно до статті 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно зі статтею 267 Господарського процесуального кодексу України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду, зокрема, за клопотанням сторін та інших учасників справи вирішує питання про виклик свідків, призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача.

Оскільки клопотання про призначення у справі експертизи було відхилено, клопотання позивача про витребування оригіналів документів також задоволенню не підлягає.

В той же час, як зазначено судом вище в мотивувальній частині постанови, відповідачем-2 надавалися суду для огляду оригінали листів повідомлень №3096/0/2-12 від 05.05.2012, №357/0/2-15 від 18.02.2015, №658/0/2-15 від 18.02.2015 з доказами їх направлення.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Інформаційний центр Сігма є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено.

Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Інформаційний центр Сігма на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2018 у справі №910/7579/16 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2018 у справі №910/7579/16 залишити без змін.

Матеріали справи №910/7579/16 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 18.03.2019.

Головуючий суддя Ю.Б.Михальська

Судді А.І. Тищенко

І.М. Скрипка