Ухвала

від 17.10.2019 по справі 322/892/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 17.10.2019 Справа № 322/892/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-сс/807/1022/19 Головуючий в 1-й інстанції ОСОБА_1

Єдиний унікальний № 322/892/18 Доповідач в 2-й інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2019 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі ОСОБА_5 ,

за участю прокурора ОСОБА_6 ,

представника цивільногопозивача - Трудової сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області ОСОБА_7

розглянула в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні, матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою представника цивільного позивача Трудової сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області на ухвалуслідчого суддіВільнянського районногосуду Запорізькоїобласті від 24вересня 2019року,якою відмовлено у задоволенні клопотання представника потерпілого і цивільного позивача Трудової сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області про накладення арешту по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР №12018080300000232 від 07.07.2018 за ч.1 ст.197-1 КК України.

Згідно з ухвалою, представник потерпілого і цивільного позивача - Трудової сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області звернувся до суду з клопотанням про накладення арешту на майно, яке обґрунтоване тим, що у провадженні Новомиколаївського ВП Пологівського ВП ГУНП в Запорізькій області знаходиться кримінальне провадження, внесене до ЄРДР №12018080300000232 від 07.07.2018 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.197-1 КК України.

З матеріалів клопотання випливало, що з метою забезпечення цивільного позову, запобігання незаконного вивозу та реалізації врожаю зернових культур, забезпечення засобів відшкодування заподіяних збитків державі та сільській раді представник потерпілого і цивільного позивача звертався до начальника СВ Новомиколаївського ВП Пологівського ВП ГУНП в Запорізькій області терміново вжити заходів щодо накладення арешту на врожай зернових культур та заборони на реалізацію врожаю філією «Запорізький кінний завод №86» ДП «Конярство України», однак жодних заходів з боку органів поліції не вживаються. Єдиним заходом забезпечення відшкодування завданих філією збитків в результаті вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.197-1 КК України, являється арешт врожаю зернових культур.

В обґрунтування відмови в задоволенні клопотання представника потерпілого і цивільного позивача слідчий суддя зазначила, що в матеріалах, доданих до клопотання, відсутні відомості про те, що будь-якій особі заподіяна така шкода, що є обов`язковою ознакою вказаного кримінального правопорушення. В матеріалах справи відсутні відомості стосовно того, що врожай зернових культур, що зростав на земельних ділянках, які вказані у клопотанні було визнано знаряддям злочину, а також відсутня інформація, що зазначений врожай визнаний речовим доказом. Крім того, слідчий суддя вважала не доведеним необхідність арешту врожаю зернових культур, оскільки зазначений врожай вже зібрано та не вказано, які сліди злочину зберігаються на ньому. До того ж, слідчий суддя зазначила, що ДП «Конярство України» знаходиться в стадії банкрутства.

В апеляційній скарзі представник цивільного позивача - Трудової сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області, не погоджуючись з оскаржуваною ухвалою, вважає її незаконною, необґрунтованою та такою, що не відповідає вимогам КПК України, внаслідок чого підлягає скасуванню. Слідчим суддею залишено поза увагою наявний в матеріалах цивільний позов, на підставі якого сільську раду визнано потерпілим у справі та цивільним позивачем і в якому чітко зазначено та надано докази про наявність заборгованості з боку ДП «Конярство України» перед сільською радою зі сплати земельного податку. Під час розгляду клопотання представник позивача повідомив, що зібраний врожай знаходиться на елеваторах та в складах, але це не вплинуло на думку слідчого судді. Апелянт вважає, що слідчий суддя неуважно вивчила матеріали справи та прийшла до незаконного неправильного висновку щодо відмови в задоволенні клопотання, що може призвести до реалізації врожаю ДП «Конярство України» та завдання ще більших збитків сільській раді.

Просить скасувати ухвалу слідчого судді від 24.09.2019 та постановити нову ухвалу, якою накласти арешт на врожай сільськогосподарських культур, належний ДП «Конярство України», де б він не знаходився і не зберігався.

Заслухавши в судовому засіданні суду апеляційної інстанції суддю-доповідача про сутність судового рішення та доводи апеляційної скарги; представника прокурора, яка підтримала свою апеляційну скаргу та наполягала на її задоволенні; перевіривши матеріали провадження, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності є непорушним.

Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, віднесено і засади недоторканості права власності. У відповідності до вимог ст.16 КПК України, позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення ухваленого в порядку, передбаченому КПК.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню. Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно зі ст.ст.94. 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження. Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Відповідно до ч.1 ст.170КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Згідно ч.2 вказаної статті арешт майна допускається з метою забезпечення, зокрема, відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Представником цивільного позивача у клопотанні метою для арешту вражаю зазначено забезпечення цивільного позову.

Апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді щодо відсутності підстав для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження і накладення арешту на вказаний вражай, адже в апеляційній скарзі і під час апеляційного розгляду так само не було надано відомостей і доказів, які б свідчили про необхідність накладення арешту на вражай саме в рамках кримінального провадження ЄРДР №12018080300000232 від 07.07.2018 за ч.1 ст.197-1 КК України.

При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що ці докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину, чи внесення відомостей про юридичну особу, щодо якої можуть застосовуватися заходи кримінально-правового характеру. Наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Обов`язковими елементами складу кримінального правопорушення передбаченого ст.197-1 КК України є самовільне зайняття земельної ділянки і істотна шкода.

Самовільне зайняття ділянки - це активні протиправні дії по заволодінню (захопленню) всупереч встановленому порядку земельної ділянки.

З матеріалів провадження випливало, що згадані земельні ділянки з 1990 року використовувались ДП «Запорізький кінний завод №86» правонаступником якого є ДП «Конярство України». У 2018 підприємство здійснювало оплату земельного податку на суму 5777239. Отже питання щодо самовільного зайняття земельних ділянок ДП «Конярство України» є предметом перевірки у цьому кримінальному провадженні.

Однак іншим обов`язковим елементом складу є значна шкода законному володільцю. Шкода може полягати у знищенні зелених насаджень, зменшенні родючості землі тощо.

Представником цивільного позивача до клопотання було копію цивільного позову і довідку, яка на переконання заявника свідчила про суму податкового боргу за несплату земельного податку. Однак з цих документів, а також доводів апелянта фактично випливає, що позовні вимоги утворилися через несплату відповідачем земельного податку.

Наявність боргових зобов`язань у вказаному випадку не може вважатися шкодою в розумінні ст.197-1 КК України, адже є видом цивільно-правової відповідальності.

Про наявність будь якої іншої шкоди апелянтом не зазначається, як і не ставиться під сумнів факт того, що земельні ділянки були засіяні ДП «Конярство України», відповідно врожай належить саме цьому підприємству.

Крім того слідчим суддею було встановлено, що на даний час ДП «Конярство України» знаходиться в стадії банкрутства, тому з моменту порушення провадження у справі про банкрутство, арешт майна боржника чи інші обмеження боржника щодо розпорядження належним йому майном можуть бути застосовані виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.

Таким чином, висновки слідчого суддів щодо відсутності підстав для задоволення клопотання цивільного позивача є правильними, а тому колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які тягнуть скасування ухвали слідчого судді, при апеляційному розгляді не встановлено.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів,

ухвалила:

апеляційну скаргу представника цивільного позивача Трудової сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області, залишити без задоволення.

Ухвалу слідчогосудді Вільнянськогорайонного судуЗапорізької області від 24вересня 2019року,якою відмовлено у задоволенні клопотання представника потерпілого і цивільного позивача Трудової сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області про накладення арешту по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР №12018080300000232 від 07.07.2018 за ч.1 ст.197-1 КК України, залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4