Постанова

від 11.03.2020 по справі 910/12712/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" березня 2020 р. Справа№ 910/12712/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Тищенко А.І.

при секретарі Даниленко Т.О.

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 11.03.2020.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Санган"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 05.12.2019 (повний текст складено 16.12.2019)

у справі №910/12712/19 (суддя Демидов В.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Санган"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Крейцер"

про визнання недійсним договору поділу нежилого приміщення від 26.06.2015,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Санган" (далі - позивач, скаржник) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Крейцер" (далі - відповідач), в якому просить суд визнати недійсним договір від 26.06.2015 про поділ нежилого будинку площею 6381,10 кв.м. (літ. LI), місцезнаходження Червоноткацька, буд. 88, м. Київ, укладений між 26.06.2015 Товариством з обмеженою відповідальністю "Крейцер" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Санган", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тренчук Н.О. та зареєстрований за номером 308.

Позов мотивовано тим, що на порушення ст. ст. 203, 628, 638 ЦК України договір від 26.06.2015 про поділ нежилого будинку не містить предмету договору - димової труби, яка є приналежною річчю.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2019 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Санган" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2019 у справі №910/12712/19 та ухвалити нове рішення, яким визнати недійсним договір від 26.06.2015 про поділ нежилого будинку площею 6381,10 м2 (літ LI), місцезнаходження Червоноткацька, буд. 88, м. Київ, укладеного 26.06.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тренчук Н.О. та зареєстрований за № 308.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що оскаржуване рішення є безпідставним, необґрунтованим та винесеним в наслідок неправильного установлення обставин, які мають значення для справи, а також неправильного застосування норм матеріального та процесуального права. Зазначаючи при цьому, що в порушення ст. 16 ЦК України суд першої інстанції замінив спосіб захисту, зазначений у позові - визнання правочину недійсним на - поділ майна. Скаржник звертає увагу, що останній не заявляв вимогу про поділ майна.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.01.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Санган" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2019 у справі №910/12712/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (судді-доповідача) Куксова В.В., судді Шаптали Є.Ю., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Санган" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2019 у справі №910/12712/19. Призначено справу до розгляду на 04.03.2020.

В судовому засіданні 04.03.2020 оголошено перерву до 11.04.2020.

24.02.2020 від відповідача через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зазначаючи при цьому, що суд першої інстанції вірно встановив, що спірна димова труба є приналежною річчю головного об`єкту, яку не можна поділити без втрати її призначення (неподільна) та є спільною частковою власністю позивача та відповідача.

В судовому засіданні 11.03.2020 представники позивача підтримали апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просили суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2019 у справі № 910/12712/19 та ухвалити нове рішення, яким визнати недійсним договір від 26.06.2015 про поділ нежилого будинку площею 6381,10 м2 (літ LI), місцезнаходження Червоноткацька, буд. 88, м. Київ, укладеного 26.06.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тренчук Н.О. та зареєстрований за № 308.

В судовому засіданні 11.03.2020 представники відповідача заперечили проти доводів викладених в апеляційній скарзі з урахуванням пояснень на апеляційну скаргу поданих під час апеляційного провадження, та просили відмовити в її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2019 у справі №910/12712/19 залишити без змін.

В судовому засіданні 11.03.2020 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судовою колегією, між сторонами існує спір щодо користування димової труби, яка розташована за адресою: місто Київ, вулиця Червоноткацька, будинок № 88.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.06.2017 у задоволенні позову ТОВ "Крейцер" до ТОВ "Санган" та ТОВ "Акваполіс РМ" про визнання недійсним договору купівлі-продажу Ѕ частки в праві спільної часткової власності димової труби від 25.03.2016, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кабаєвою А.А., зареєстрованим за №133, укладеного між ТОВ "Санган" та ТОВ "Акваполіс РМ" та договору купівлі-продажу Ѕ частки в праві спільної часткової власності димиової труби від 29.03.2016, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кабаєвою А.А., зареєстрованим за № 146, укладений між ТОВ "Санган" та ТОВ "Акваполіс", відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.09.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2017 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 14.02.2018 касаційну скаргу ТОВ "Крейцер" залишено без задоволення. Рішення господарського суду міста Києва від 09.06.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.09.2017 у справі № 910/8903/16 - залишено без змін.

02.03.2018 ТОВ "Крейцер" звернулось до суду із заявою про перегляд судового рішення по справі №910/8903/16 за нововиявленими обставинами.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.04.2018 заява про перегляд за нововиявленими обставинами була задоволена повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2018 рішення суду першої інстанції залишено без змін, апеляційна скарга ТОВ "Санган" без задоволення.

Постановою Верховного Суду від 14.11.2018 касаційну скаргу ТОВ "Санган" задоволено частково. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2018 у справі №910/8903/16 скасовано. У задоволенні заяви ТОВ "Крейцер" про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами відмовлено. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2017 у справі № 910/8903/16 залишено в силі.

Вказаними судовими рішеннями встановлено, що 25.03.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Санган", яке виступило у якості покупця та Товариством з обмеженою відповідальністю "Акваполіс РМ", яке виступило у якості продавця, було укладено договір купівлі-продажу1/2 частки в праві спільної часткової власності димової труби, що посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кабаєвою А.А., зареєстрованим за № 133 (надалі - договір №133), у відповідності до умов якого продавець передає, а покупець приймає у власність 1/2 частку в праві спільної часткової власності димової труби (літ. 1Л) загальною площею 12,6 кв. м, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Червоноткацька, будинок № 88 (п. 1.1. договору №133).

29.03.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Санган", яке виступило у якості покупця та Товариством з обмеженою відповідальністю "Акваполіс РМ", яке виступило у якості продавця, було укладено договір купівлі-продажу 1/2 частки в праві спільної часткової власності димової труби, що посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кабаєвою А.А., зареєстрованим за № 146 (надалі - договір №146), у відповідності до умов якого продавець передає, а покупець приймає у власність 1/2 частку в праві спільної часткової власності димової труби (літера 1Л) загальною площею 12,6 кв. м, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Червоноткацька, будинок № 88 (п. 1.1. договору №146)

Між тим ТОВ "Крейцер" вказує на той факт, що він набув право власності на 19/100 (дев`ятнадцять сотих) часток в праві власності від нежилого будинку (літ. 1Л), загальною площею 6381,10 кв. м. що розташований за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, буд. 88, на підставі договору купівлі продажу частки нежилого будинку від 26.06.2015, укладеного між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю "АКТИВ БІЗНЕС-ПЛЮС", посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тренчук, Н.О., зареєстрованого в Реєстрі за № 299.

Також на підставі договору про поділ нежилого будинку від 26.06.2015, укладеного між ТОВ "Крейцер" та ТОВ "Санган", посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тренчук Н.О., зареєстрованого в Реєстрі за №308, сторони розподілили майно, яке було об`єктом спільної часткової власності та складалось із нежилого будинку (літера 1Л), загальною площею 6381,10 кв. м, що розташований за адресою: місто Київ, вулиця Червоноткацька, будинок № 88. За умовами договору, у власність позивача перейшов нежилий будинок загальною площею 1226,0 кв. м, що складається з наступних приміщень:

- перший поверх: група приміщень 1 - приміщення № 1 площею 414,9 кв. м, приміщення № 2 площею 8,9 кв. м, частина приміщення № 3 площею 339,4 кв. м;

- група приміщень 11 - № 1 тамбур площею 3,3 кв. м, № 2 коридор зі сход, площею 41,1 кв. м, № 3 основне площею 44,1 кв. м, № 4 основне площею 38,2 кв. м, № 5 тамбур площею 1,8 кв. м, № 6 вбиральня площею 1,0 кв. м, № 7 вбиральня площею 2,6 кв. м, № 8 підсобне площею 7,9 кв. м.

- другий поверх: група приміщень 12 - № 1 сходова клітина - 14.3 кв. м, № 2 коридор - 6.0 кв. м, № 3 основне - 49,0 кв. м, № 4 душова - 9,1 кв. м, № 5 коридор - 47,4 кв. м, № 6 підсобне - 3,4 кв. м, № 7 коридор - 2,8 кв. м, № 8 підсобне - 3,4 кв. м, № 9 вмивальник - 2,0 кв. м, № 10 вбиральня - 1,3 кв. м.

- група приміщень 8 - частина приміщення № 1 галерея-перехід площею 45,8 кв. м.

- третій поверх: група приміщень 13 - № 1 сходова клітина - 14,1 кв. м, № 2 коридор - 10,4 кв. м, № 3 основне - 16,6 кв. м, № 4 коридор - 32,2 кв. м, №5 підсобне - 14,7 кв. м, № 6 - вмивальник 2,0 кв. м, № 7 вбиральня - 1,2 кв. м, № 8 основне - 16,1 кв. м, № 9 основне 16,6 кв. м, № 10 основне - 14,4 кв. м.

Звертаючись до суду з цим позовом,ТОВ "Санган" посилалося на те, що договір від 26.06.2015 про поділ нежилого будинку є недійсним, оскільки не містить предмету договору - димової труби, яка є приналежною річчю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд керувався тим, що доводи позивача про недійсність договору від 26.06.2015 про поділ нежилого будинку між ТОВ "Крейцер" та ТОВ "Санган" у зв`язку із тим, що він не містить предмету договору - димової труби, яка є приналежною річчю, є безпідставними та необґрунтованими, у зв`язку із чим суд першої інстанції дійшов висновку, що вказана труба не може бути поділена без втрати її призначення.

Розглянувши апеляційну скаргу заступника Товариства з обмеженою відповідальністю "Санган", колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України)підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою статті 203 ЦК України.

Зокрема - частиною 1 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно нормами статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Відповідно до частини 1 статті 186 Цивільного кодексу річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов`язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Головною визнається та річ, яка сама по собі задовольняє повну потребу особи в її господарській чи побутовій діяльності, а приналежністю вважається та річ, яка робить користування головною річчю більш зручним або ефективним і при цьому самостійно задовольняти потребу особи не може.

Виходячи з правової природи приналежності, вона не може бути самостійним (окремим) об`єктом права власності, а лише слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом. Системний аналіз статей 186, 190, 316 Цивільного кодексу України свідчить, що право власності виникає на окрему, самостійну річ, якою приналежність не є та не може бути в силу своєї правової природи, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст. ст. 316, 328 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Як встановлено судами у справі №910/8903/16, 26.06.2015 ТОВ "Актив Бізнес Плюс" (Продавець) уклав два нотаріальні договори купівлі-продажу згаданого нежилого будинку: (1) 81/100 з ТОВ "Санган" (Покупець); (2) 19/100 з ТОВ "Крейцер" (Покупець).

26.06.2015 ТОВ "Крейцер" та ТОВ "Санган" уклали договір про поділ нежитлового будинку пропорційно придбаним часткам: 19/100 та 81/100 відповідно.

Верховний Суд, у своїй постанові від 14.11.2017 у справі № 910/8903/16 зазначав, що відповідно до статті 355 Цивільного кодексу, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Відповідно до статті 357 Цивільного кодексу, частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.

Таким чином, оскільки спірна димова труба є приналежністю головної речі - нежитлового будинку, то з моменту укладення договорів купівлі-продажу згаданого будинку, тобто з 26.06.2015, ТОВ "Крейцер" та ТОВ "Санган" одночасно набули права спільної часткової власності на 19/100 та 81/100 частин спірної димової труби відповідно.

Відповідно до статті 358 Цивільного кодексу, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

В постанові Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №910/8903/16 встановлено, що відсутність спірної труби у переліку майна, яке було зазначено ТОВ "Крейцер" та ТОВ "Санган" у договорі про поділ нежитлового будинку від 26 червня 2015 року, з одного боку, та наявність судових спорів, з іншого, свідчить про те, що співвласники димової труби не домовились про порядок володіння та користування майном, що є в їх спільній частковій власності, як це передбачено наведеною вище статтею 358 Цивільного кодексу.

Відтак, у вищевказаній постанові Верховного Суду встановлено про відсутність у предметі договору про поділ майна від 26.06.2015 приналежної речі - Димової труби, яка не увійшла у предмет договору про поділ майна.

Колегія суддів звертає увагу, що частиною 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018р. по справі №910/9823/17.

Не потребують доказуванню преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Колегія суддів зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Отже, не потребують доказуванню при розгляді даної справи встановлені у вказаній постанові Верховного Суду обставини щодо відсутності димової труби, яка є приналежною річчю нежилого будинку площею 6381,10 кв.м. (літ. LI), місцезнаходження Червоноткацька, буд. 88, м. Київ, який буд предметом договору про поділ майна, укладений між 26.06.2015 Товариством з обмеженою відповідальністю "Крейцер" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Санган", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тренчук Н.О. та зареєстрований за номером 308.

Відповідно до статті 186 Цивільного кодексу України річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов`язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно статті 215 підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно статті 638 Цивільного кодексу договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Як вбачається із матеріалів справи та підтверджується постановою Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №910/8903/16 в спірному договорі про поділ майна відсутня приналежна річ, яка відповідно до ст. 186 ЦК України, має слідувати за головною річчю, яка є предметом договору про поділ майна.

Судова колегія погоджується із висновком суду, що димова труба є річчю, яку не можна поділити без втрати її призначення, проте, можливість поділу приналежної річчі - димової труби не є предметом доказування в даній справі, з огляду на те, що предметом позову є визнання недійсним договору від 26.06.2015, до якого не було внесено дану приналежну річ, яка в силу законодавства слідує за головною річчю, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов передчасних висновків про відмову у задоволенні позову.

Доводи відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності та відмови у задоволенні позову у зв`язку зі спливом вказаного строку, не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

На переконання судової колегії, датою обізнаності позивача у порушенні права власності на нерухоме майно стала дата набрання чинності постановою Верховного Суду у справі №910/8903/16 - 14.11.2018. Даною постановою було скасовано усі попередні судові рішення у справі №910/8903/16 за позовом ТОВ Крейцер та встановлено факт відсутності згоди щодо користування та поділу спільного майна, що і стало підставою для звернення з цим позовом.

Більш того, судова колегія зазначає, що право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника. Законодавчою підставою для втрати особою права власності у часі є положення Цивільного кодексу України про набувальну давність (стаття 344 ЦК України).

Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла до висновку, що відповідна заява відповідача задоволенню не підлягає.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, судова колегія дійшла до переконання, що в порушення ст. ст. 203, 628, 638 ЦК України договір від 26.06.2015 про поділ нежилого будинку не містить предмету договору - димової труби, яка є приналежною річчю, що є підставою для визнання такого договору недійсним, а тому суд першої інстанції дійшов передчасних висновків про відмову в задоволенні позову.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, крім того неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Санган" - задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2019 у справі №910/12712/19 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір від 26 червня 2015 року про поділ нежилого будинку площею 6381,10 кв.м (літ LI), місцезнаходження Червоноткацька, буд, 88, м. Київ, укладений 26 червня 2015 року між ТОВ Крейцер та ТОВ Санган , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тренчук Н.О. та зареєстрований за номером 308.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Крейцер" (02660, м. Київ, вул. Червоноткацька, 88, код 39150113) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Санган" (02660, м. Київ, вул. Червоноткацька, 88, код 39175397) 1921 (одну тисячу дев`ятсот двадцять одну гривню) судового збору за подання позовної заяви, 2881 (дві тисячі вісімсот вісімдесят одну гривню) 50 коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи №910/12712/19 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст складено 17.03.2020.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді Є.Ю. Шаптала

А.І. Тищенко