Рішення

від 09.02.2007 по справі 2-165/2007

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

Справа № 2-165/2007

                     Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 лютого 2007 року Ленінський районний суд  м.Запоріжжя   у складі:

     головуючого           судді  Дубини Л.А.

     при  секретарі        Ващенко К.Г.

     за  участю  адвоката  ОСОБА_1

розглянув  у відкритому  судовому засіданні  ум. Запоріжжі цивільну  справу за позовом  ОСОБА_2  до  ОСОБА_3, ОСОБА_4,  3-ті  особи  ОСОБА_5, ОСОБА_6, приватний нотаріус  Запорізького  міського нотаріального округу ОСОБА_7 про визнання частково  недійсним договору  купівлі-продажу та  визнання  покупцем, -

у с т а н о в и в :

    ОСОБА_2 звернувся до суду  з  позовом,   у якому  вказує, що у червні 1997  року  досяг  з  ОСОБА_4  угоди, що останній  виступить   покупцем у договорі  купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. Згідно угоди позивач  у  повному  обсязі  сплачує вартість  квартири  продавцеві, а ОСОБА_4,  на його  вимогу переоформлює вказану  квартиру  як  на  фактичного покупця. Така  угода  була  укладена  з ОСОБА_4 в силу  правового нігілізму, т.я. він вважав, що маючи  на  праві  власності  об”єкт нерухомості  не можу   більше набувати таких.   05.07.1997 г.  з ОСОБА_3  було укладено  договір купівлі-продажу, до підписання  якого,  а саме  20.06.1997  року  позивач   передав  останній гроші  за   квартиру яка  мала  бути придбана у майбутньому. З моменту  придбання   вказаної позивач  відносився  до неї  як  до своєї особистої, за  власний рахунок здійснив її  переобладнання і  реконструкцію, ніс  витрати  по її  утриманню. Протягом  тривалого часу   вказана  квартира  використовувалася як  офіс  ПП  „МТЦ – Запоріжжя” генеральним  директором  якого він є, від імені   ПП квартира передавалася в оренду  і не використовувалася  ОСОБА_4 як    власність, який   до  того ж  також  працював у ПП  „МТЦ – Запоріжжя”. Позивач вважає, що   укладена  угода  була  удаваною, і тому  просить визнати  її частково недійсною   щодо  особи  покупця.  

У  січні 2006   він   забажав   від ОСОБА_4, щоб  той  вчинив   переоформлення  квартири на нього, але   ОСОБА_4 відмовся  такне вчинити, посилаючись, що квартира  є  його власністю. Оскільки про порушення свого  права  ОСОБА_2 дізнався  в  січні 2006  р., то вважає, що саме  з  цього  часу  почав плити строк  позовної  давності  на  звернення з  позовом  до суду. Позивач   просить  суд  поновити  строк   позовної давності на звернення до суду  з даним позовом.

У судовому  засіданні  позивач  та його представник  заявлені  вимоги  підтримали  і просять поновити строк  позовної  давності на звернення до суду та  визнати  частково недійсним договір   купівлі-продажу від 05.07.1997 стосовно  покупця, визнавши  його таким.

 Відповідачка ОСОБА_3  заявлені  позовні  вимоги  визнала  у повному  обсязі  і пояснила суду, що  дійсно вона  досягла   з ОСОБА_2  згоди  по всім істотним умовам    договору  купівлі-продажу і  той,  до   укладення договору вніс всю вартість   продаваємої  квартири, вона  вважала, що  власником   квартири  є саме  ОСОБА_2

Відповідач  ОСОБА_4   заявлені  позовні  вимоги не визнав, і  пояснив  суду, що дійсно  мало місце  укладення  договору  купівлі-продажу  спірної квартири,  у  якому  він  виступав  у якості    покупця, але гроші  за  квартиру  були внесені  ОСОБА_2, і  цього він  не заперечує, але  вважає,  що квартира  придбана  за  гроші, у сумі  8000   доларів  США, які  він  вніс у  якості інвестиції на розвиток ПП „МТЦ-Запоріжжя”. На  підтвердження  цього в нього  була  письмова  розписка  ОСОБА_2, і після   укладення цього договору  він  повернув її  ОСОБА_2 Набуваючи  спірну квартиру  він передбачав, що вона  буде   використовуватися   одним   із  його  синів, і зараз  він продав  квартиру   своєму  сину ОСОБА_5

3-ті  особи ОСОБА_5 і  ОСОБА_6  позицію позивача  ОСОБА_4   підтримали  і  пояснили, що квартира  була  придбана  за кошти, які  вніс  їх батько  і чоловік у  якості  інвестиції на розвиток  ПП „МТЦ-Запоріжжя, у якому він працював на той  час.  Дійсно у квартирі  розміщувався  офіс  ПП  „МТЦ-Запоріжжя”, і за  рахунок  ОСОБА_2 здійснювалося  утримання цієї квартири,  але   ця  обставина  не позбавляє ОСОБА_4 права  власності на неї.

Приватний  нотаріус  Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_7   просить   справу  розглянути  без її участі.

Вислухавши  пояснення учасників  процесу, дослідивши матеріали  справи  та надані  докази, суд  дійшов  такого висновку.

Оскільки правовідносини з оспорюваного  договору  виникли  на  час  дії  Цивільного кодексу  України  у ред. 1963  р., то при вирішенні даного спору судом будуть  використані   норми  саме  цього закону.

    Судом  установлено, що 05.07.1997 укладено договір  купівлі-продажу  квартири АДРЕСА_2.

 Договір укладено у письмовій формі і нотаріально  посвідчений, що  цілком відповідало вимогам  діючого законодавства, зокрема  ст.. 44, 47 ЦК  України.

    Згідно   договору купівлі–продажу  покупцем виступив  ОСОБА_4, а продавцем ОСОБА_6, яка  діяла від імені ОСОБА_3 на  підставі  доручення, і     відповідно до п.2 Договору продавець отримав від покупця гроші повністю до підписання  договору, про що свідчить  розписка від 20.06.1997 зі  змісту  якої випливає, що  гроші  за придбання квартири вносить ОСОБА_2.    

У суді  відповідачі  також  не заперечували  цієї обставини.

    Оскільки до  теперішнього часу ні  розписка, ні сам  договір  не були ніким із  сторін оспореними, то суд  вважає,  безпідставними доводи адвоката відповідача, що  має  місце  укладання  двох договорів:  один витікає  зі  змісту  розписки,  другий -  укладений  між  ОСОБА_4 і  ОСОБА_3, який  і був  нотаріально посвідчений.

Доводи ОСОБА_4, що  він вважав,  що квартира  придбана  за  гроші, які  він  наче б то у  період 1996-1997 р р. вніс   у якості   інвестицій у розвиток  ПП „МТЦ-Запоріжжя”, і тому виконуючи  боргові  зобов”язання ОСОБА_2 сплатив за  нього вартість придбаної  квартири,  свого об”єктивного  доведення не знайшли, т.я.  ОСОБА_4  не надав  цьому  жодних доказів, а закон у даному  випадку забороняє  посилатися на  покази свідків.

Так, свідок ОСОБА_8 пояснив суду, що йому  відомо  про  придбання квартири   та її оформлення на  ОСОБА_4, а  також, що цього вимагав ОСОБА_4, оскільки  він вніс  гроші  в розвиток  підприємства,  розпискам   не довіряв, і тому  вимагав підтвердити   це  шляхом  укладення договору  купівлі-продажу  спірної квартири.

Свідок  ОСОБА_9 взагалі не знала   які  і  скільки  грошей  вніс  ОСОБА_4 у  розвиток  підприємства, а від  чепурного І.І.  знала, що квартира буде придбана   на  ім”я  ОСОБА_4, але  використовуватиметься  ним.

    Судом  установлено, і відповідач  ОСОБА_4 не заперечував, що  сплату комунальних послуг та квартплату він став здійснювати  з  2006 року, про що надав копії квитанцій, а до цього часу  такі  оплати здійснював ОСОБА_2, який  був генеральним  директором ПП „МТЦ-Запоріжжя”, і  офіс  якого знаходився  з 1997  року  до 2002   року у  спірній  квартирі.

    Дані обставини у суді не заперечували сторони у справі  та свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9, а також підтвердили свідки ОСОБА_10 і ОСОБА_11, крім того, з показів останніх, вбачається, що гроші на оплату квартплати та комунальних послуг їм видавав саме ОСОБА_2

Не  спростована ніким і та обставина, що   за  кошти позивача  було вчинено реконструкцію і ремонт спірної  квартири, про що  свідчать договір №14  від 24.07.1997  та  Акт прийому виконаних робіт від 01.12.1997, що ПП „МТЦ-Запоріжжя”  здійснювало оплату  охоронної  сигналізації спірної  квартири.

Покази свідків ОСОБА_10 і ОСОБА_11, спростовують надану відповідачем розписку від 12.09.1997 і підписану  ОСОБА_8 та його покази, що він був заступником  директора  ПП „МТЦ – Запоріжжя” із фінансових питань, і тому згідно  цієї  розписки зобов”язався   здійснювати оплату комунальних послуг та підтримувати  квартиру  у   належному стані.

Крім того,   судом  не встановлено,  що ОСОБА_8  у встановленому  порядку  був уповноважений видавати такі розписки  від імені підприємства, а відсутність на розписці  будь-яких  ознак  офіційності (печатка, штамп, бланк)  викликають у суду  обґрунтовані  сумніви  щодо  її складення  саме  у 1997  р.

Крім того, суд  приймає до  уваги, що станом  на 2005  рік  між  ОСОБА_2 і  ОСОБА_4, ОСОБА_8 склалися  неприязні  стосунки.

    Спірна квартира хоча  і  не  була  виведена  з  жилого  фонду, але з моменту придбання до грудня  2005  року  не  використовувалася  за її прямим  призначенням.  У квартирі  з 1997  по   2002 розміщувався офіс  ПП  „МТЦ-Запоріжжя”, згідно Статуту  якого  генеральним директором підприємства є позивач,  з грудня  2003  у квартирі  розміщувався  офіс  ТОВ „Копі Софт”,  який  уклавши договір  на оренду   приміщення  по вул.. Карпенка-Карого, 47 у м. Запоріжжі фактично  розміщувався   у  спірній  квартирі.  Цієї  обставини жодна  із  сторін  не заперечувала, і тому  сторони  не наполягали   на  допиті  у суді  представника ТОВ „Копі Софт”, хоча  за  ініціативою суду  його представник   викликався  у судове  засідання.

    З моменту  придбання  і до  теперішнього часу  ОСОБА_4   не ставив у  питання про усунення  перешкод у користуванні  власністю, якщо  він  вважав   цю  квартиру  своєю  власністю, і вона  необхідна  була   для  задоволення   його   або членів  його сім”ї  потреб у  житлі. Крім того,  визивають у  суду  сумнів  доводи   самого ОСОБА_4, що   первісно  ця квартира  була  придбана  для  його  сина – ОСОБА_5,  а потім   йому  ж у  січні  2006  року   була  продана.

    Згідно ст. 58 ЦК  України недійсною є  угода, вчинена  лише для  виду без наміру  створити юридичні наслідки (удавана угода).

    Аналіз  досліджених  доказів та обставин дає суду підстави  вважати, що договір купівлі-продажу від 05.07.1997 р. є удаваною угодою стосовно покупця, т.я. укладаючи таку, ОСОБА_4  не мав  наміру створити для  себе будь-які юридичні  наслідки, не ставився  до  спірної квартири як  до своєї  власності, не  вимагав  захисту  порушеного права, не здійснював   утримання  цієї власності, а отже  наведене  дає  суду    підстави  вважати, що  ОСОБА_4 задовольняв  такий  стан  справ, і  він таким чином  визнавав  за ОСОБА_2 право власності  на  цю квартиру, для  кого   і настали юридичні  наслідки з договору купівлі-продажу.

    Такої думки з  цього приводу  дотримується  і Верховний  Суд  України у Постанові пленуму від 04.06.1993, опублікованої у  „бюлетені законодавства і  юридичної практики  України”  №2 за 1995 р. та у Правових позиціях щодо розгляду  судами окремих категорій   цивільних справ, надрукованих у „Юридичному  віснику України” №31 4-10.08.2001 р.

    Згідно ст. 59 ЦК України  угода, визнана  недійсною, вважається недійсною  з  моменту її вчинення.

    Отже, зважаючи на наведене, суд  дійшов висновку, що договір  купівлі-продажу  квартири АДРЕСА_2 від05.07.1997 у частині  покупці  є  удаваною угодою,  і тому  договір  в цій частині підлягає  визнанню недійсним, а  покупцем  необхідно визнати  ОСОБА_2

    Щодо строків  позовної  давності, то згідно ст.. 71, 76   ЦК  України такий  встановлюється у три роки. Перебіг  строку позовної  давності починається  з дня  виникнення  права  на позов. Право на  позов  виникає  з дня  коли особа  дізналася або повинна  була  дізнатися  про порушення   свого права.

    Такі ж  підстави  передбачає  і ст. 261  ЦК України у  ред. 2004.

    Судом установлено, що при покупці  спірної квартири між  ОСОБА_2 і ОСОБА_4 досягнуто  домовленості, згідно  якої   де-юре  покупцем є ОСОБА_4, а де-факто  квартира належить ОСОБА_2, така домовленість діяла  до   січня  2006 року, аж  поки  позивач  не став  вимагати  переоформити  квартиру  на  нього, у зв”язу зі  звільненням  ОСОБА_4 з  ПП „МТЦ-Запоріжжя”, кім того  судом  установлено, що   договір  є удаваною угодою  в частині  покупця, і  тому суд вважає, що  саме  у  січні  2006  позивачеві стало відомо про його порушене  право, і тому саме з  цього часу  необхідно  обчислювати  строк  позовної давності, який і підлягає  відновленню.

    Зважаючи на   викладене,  суд дійшов висновку, що  заявлені  позовні  вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню у  повному  обсязі.

Керуючись ст. ст. 10,11,60,212,213 ЦПК України, ст.ст.58, 59, 60, 71-76 ЦК України у ред.1963,ст. 261  ЦК  України   в ред. 2004 р.,  суд, -

В и р і ш и в:

Позов ОСОБА_2 – задовольнити.

Визнати частково недійсним договір  купівлі-продажу   квартири  АДРЕСА_3, укладений  між ОСОБА_3  і ОСОБА_4, посвідченого приватним  нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_7

Визнати  ОСОБА_2  покупцем  за договором  купівлі-продажу   квартири  АДРЕСА_3, укладений  між ОСОБА_3  і ОСОБА_4, посвідченого приватний  нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_7

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або у порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

                    Суддя: