Рішення

від 22.12.2020 по справі 640/9792/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2020 року м. Київ № 640/9792/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аблова Є.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомНауково-виробничого Товариства з обмеженою відповідальністю Агро-Інтер доВідділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області третя особаПриватне підприємство Воронівка Агро провизнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, визнання протиправною та скасування постанови

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Науково-виробниче Товариство з обмеженою відповідальністю Агро-Інтер (далі по тексту - позивач, НВ ТОВ Агро-Інтер ) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (далі по тексту - відповідач, виконавча служба), в якому просить:

1) визнати протиправною бездіяльність заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Квашенка Сергія Сергійовича, яка полягає у невчиненні дій щодо надсилання постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 26 листопада 2019 року, постанови про стягнення виконавчого збору від 26 листопада 2019 року, постанови про стягнення виконавчого збору від 26 листопада 2019 року у виконавчому провадженні №37674119 на адресу позивача;

2) зобов`язати заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Квашенка Сергія Сергійовича надіслати на адресу позивача постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 26 листопада 2019 року, постанови про стягнення виконавчого збору від 26 листопада 2019 року у виконавчому провадженні №37674119;

3) визнати протиправною та скасувати постанови заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Квашенка Сергія Сергійовича про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 26 листопада 2019 року, про стягнення виконавчого збору від 26 листопада 2019 року у виконавчому провадженні №37674119.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що про існування спірних постанов дізнався випадково з Автоматизованої системи виконавчого провадження та такі постанови на його адресу відповідачем не направлялись.

Крім того, позивач посилається на те, що постанова про стягнення витрат виконавчого провадження не відповідає вимогам Інструкції №512/5 та наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року №2830/5, Закону України Про виконавче провадження , оскільки у ній не зазначено види витрат, що були понесені під час виконавчого провадження, а також не вказано яку конкретно суму понесено по кожному з видів витрат.

Поряд із цим, позивач зазначив, що усупереч вимогам статті 28 Закону України Про виконавче провадження державним виконавцем не було винесено постанови про стягнення виконавчого збору. Також, відповідно до положень пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про виконавче провадження (№1404-VІІІ), оскільки виконавче провадження №37674119 розпочато до набрання чинності Законом (№1404-VІІІ), то воно повинно бути завершене за правилами Закону України Про виконавче провадження (№606-ХІV), який був чинним на момент його відкриття.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 червня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження та справу призначено до судового розгляду.

Також, вказаною ухвалою залучено до участі у справі Приватне підприємство Воронівка Агро (далі по тексту - третя особа, ПП Воронівка Агро в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Позивач на адресу суду надіслав заяву про розгляд справи без участі його представника.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, копій матеріалів виконавчого провадження не надав, правом на подачу відзиву на позовну заяву не скористався.

Представник третьої особи також в судове засідання не з`явився, своїм правом не скористався, письмових заперечень по суті спору суду не надав.

У зв`язку з неявкою належним чином повідомлених сторін у судове засідання, судом у відповідності до частини дев`ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України вирішено подальший розгляд справи проводити у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

У С Т А Н О В И В:

На примусовому виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області перебувало виконавче провадження № 37674119 з примусового виконання виконавчого напису № 231, виданого приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Нехимчук К.Б. про стягнення грошових коштів з НВ ТОВ Агро-Інтер на користь ПП Воронівка Агро .

18 листопада 2019 року HB TOB Агро-Інтер звернулось з заявою № 1/18-11-19, в якій просило закінчити виконавче провадження № 37674119, яку отримано посадовою особою відповідача 21 листопада 2019 року .

23 січня 2020 року HB TOB Агро-Інтер звернулось із запитом № 1/23-01-20 та просило повідомити про результати розгляду заяви № 1/18-11-19 від 18 листопада 2019 року, який отримано посадовою особою відповідача 03 лютого 2020 року.

18 березня 2020 року HB TOB Агро-Інтер отримало лист Відділу примусового виконання рішень № 3135 від 02 березня 2020 року, у якому останній повідомив, що 26 листопада 2019 року постанова про повернення виконавчого документа направлена стягувачу та боржнику.

23 березня 2020 року HB TOB Агро-Інтер звернулось з запитом № 1/20-03-20 від 20 березня 2020 року, в якому просило надіслати постанову про повернення виконавчого документа від 26 листопада 2019 року на його адресу, який отримано осадовою особою відповідача 02 квітня 2020 року.

14 квітня 2020 року HB TOB Агро-Інтер повторно звернулось з запитом № 1/14-04-20, в якому повторно просило надіслати постанову про повернення виконавчого документа від 26 листопада 2019 року на його адресу.

22 квітня 2020 року з Автоматизованої системи виконавчого провадження HB TOB Агро-Інтер дізналось про наявність постанови про стягнення витрат виконавчого провадження та постанови про стягнення виконавчого збору від 26 листопада 2019 року.

Станом на час розгляду справи, позивачем зазначені постанови державного виконавця не отримано, що не спростовано відповідачем.

Не погоджуючись з прийнятими державним виконавцем постановами та бездіяльністю відповідача, що виразилась у не надсиланні постанов державного виконавця в межах виконавчого провадження №37674119, вважаючи їх такими, що порушують права та законні інтереси позивача, останній звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує, що умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Законом України Про виконавче провадження (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) від 02 червня 2016 року № 1404-VIII.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом третім частини першої статті 3 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що примусовому виконанню підлягають рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих написів нотаріусів.

Приписами статті 5 Закону України Про виконавче провадження визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів .

Частиною першою статті 13 Закону України Про виконавче провадження встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України Про виконавче провадження визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини другої статті 74 Закону України Про виконавче провадження рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, предметом оскарження у даній справі є бездіяльність відповідача щодо не надсилання позивачу постанов державного виконавця, прийнятих в межах виконавчого провадження №37674119 та протиправність вказаних постанов про стягнення витрат виконавчого провадження та виконавчого збору.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону України Про виконавче провадження копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.

Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено відсутність доказів направлення державним виконавцем постанов про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 26 листопада 2019 року, про стягнення виконавчого збору від 26 листопада 2019 року у виконавчому провадженні №37674119, на адресу позивача, з огляду на що, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню, а бездіяльність відповідача щодо не направлення постанов, - визнанню протиправною.

Разом з тим, суд зауважує, що не направлення відповідачем позивачу постанов від 26 листопада 2019 року не може слугувати підставою для їх скасування, оскільки суду слід встановити правомірність їх винесення по суті.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законом України Про виконавче провадження від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ (далі по тексту - Закон № 1404-VІІІ).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1404-VІІІ, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів від 02 червня 2016 року № 1403-VIII.

Статтею 26 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Згідно статті 42 Закону № 1404-VIII кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3частини першої цієї статті. Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України. На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Закону № 1404-VIII на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Частинами першою та другою статті 27 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

У разі наступних пред`явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Згідно з абзацами 1-4 пункту 8 розділу ІІІ Інструкції №512/5 стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону.

Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.

Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.

Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.

При цьому, законодавцем не покладається обов`язок на органи державної виконавчої служби, при вирішенні питання щодо відкриття виконавчого провадження, з`ясовувати питання щодо можливості боржника самостійно у добровільному порядку виконати рішення, на підставі якого може бути відкрито виконавче провадження.

За приписами пунктів 1-6 частини п`ятої статті 27 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавчий збір не стягується:

1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;

2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;

3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень ;

4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;

5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;

6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії , а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Також і згідно частини дев`ятої статті 27 Закону 1404-VIII передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Згідно частини третьої статті 40 Закону №1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення.

За правилами частини п`ятої вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

Водночас, Закон № 1404-VIII є спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, натомість детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією, розробленою відповідно до Законів № 1403-VIII і № 1404-VIII, яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню.

Отже, положення цієї Інструкції слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог вказаних законів, та такі, що не можуть їм суперечити, у тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця Інструкція затверджена.

Так, положення частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII зобов`язують державного виконавця у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої, зокрема, пунктом 3 частини першої статті 37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа винести постанову про стягнення виконавчого збору, яка виконується в порядку, встановленому цим Законом.

Вказані положення частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII кореспондуються з нормою абзацу четвертого пункту 8 розділу III Інструкції.

Натомість частина друга статті 27 Закону № 1404-VIII передбачає, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

При цьому пункт 21 розділу ІІІ Інструкції встановлює, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону № 1404-VІІІ, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 вказаного Закону.

При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.

Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.

Виходячи зі змісту наведеної вище норми Інструкції у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відповідну відмітку щодо залишку нестягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору. Відтак законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом.

Крім цього, пунктом 20 розділу ІІІ Інструкції визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону № 1404-VIII. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов`язково роз`яснюється порядок повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду викладеною в постанові від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18, провадження № 11-445апп19.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що на момент виникнення спірних правовідносин обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору були: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.

За своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення.

Матеріалами справи встановлено, що 18 листопада 2019 року НВ ТОВ Агро-Інтер звернулось до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області із заявою, у якій просило повернути виконавчі документи (наказ Господарського суду міста Києва від 02 березня 2012 року №41/559 та виконавчий напис нотаріуса від 19 квітня 2013 року №231) стягувачам - ТОВ Агроресурс`та ПП Воронівка Агро , у виконавчому провадженні №42508495, оскільки 26 липня 2017 року не відбулись 3 електронні торги з продажу майна НВ ТОВ Агро-Інтер за адресою: Миколаївська область, Вознесенський район, с. Трикрати.

26 листопада 2019 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 3 частини першої статті 37 Закону України Про виконавче провадження .

Постановою від 26 листопада 2020 року, винесеною у межах виконавчого провадження №37674119, стягнуто з позивача виконавчий збір у розмірі 117 982, 18 грн.

Однак, з матеріалів справи не вбачається, що державним виконавцем були вчинені дії, які призвели до стягнення боргу за виконавчим документом.

Таким чином, суд приходить до висновку про протиправність постанови про стягнення виконавчого збору від 26 листопада 2019 року та наявність підстав для її скасування.

Також, згідно з пунктом 3 частини першої статті 42 Закону України Про виконавче провадження кошти виконавчого провадження складаються з стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Частиною другою статті 42 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Абзацом 3 частини третьої статті 42 Закону України Про виконавче провадження визначено, що розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Закону України Про виконавче провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Питання організації виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону України Про виконавче провадження підлягають примусовому виконанню врегульовані також Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5 (із змінами і доповненнями) (далі по тексту - Інструкція №512/5)

Відповідно до пункту 6 розділу І Інструкції №512/5, під час здійснення виконавчого провадження виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно із пунктом 7 розділу І Інструкції №512/5, постанова як окремий документ містить такі обов`язкові реквізити: номер виконавчого провадження; вступну частину із зазначенням: назви постанови, дати видачі постанови та місця її винесення; найменування органу державної виконавчої служби, прізвища, імені та по батькові державного виконавця, який виніс постанову або прізвища, імені та по батькові приватного виконавця, який виніс постанову, найменування виконавчого округу, в якому він здійснює діяльність; назви виконавчого документа, коли та ким виданий, резолютивної частини документа (далі - реквізити виконавчого документа); за зведеним виконавчим провадженням - прізвища, імені та по батькові боржника - фізичної особи, повного найменування боржника - юридичної особи та дати об`єднання виконавчих проваджень у зведене; мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких виконавець прийняв відповідне рішення (дійшов певних висновків), і посилання на норму закону, на підставі якого винесено постанову; резолютивну частину із зазначенням: прийнятого виконавцем рішення; строку і порядку оскарження постанови.

До постанов можуть вноситись також інші відомості, визначені Законом, цією Інструкцією та іншими нормативно-правовими актами.

Постанова підписується виконавцем та скріплюється печаткою. Постанова складається у необхідній кількості примірників, один з яких залишається у виконавчому провадженні, а інші надсилаються за належністю.

Якщо постанова надсилається у формі електронного документа, на таку постанову накладається кваліфікований електронний підпис із застосуванням засобів кваліфікованого електронного підпису, які мають вбудовані апаратно-програмні засоби, що забезпечують захист записаних на них даних від несанкціонованого доступу, від безпосереднього ознайомлення із значенням параметрів особистих ключів та їх копіювання.

У разі якщо постанова виконавця є виконавчим документом, вона повинна відповідати вимогам до виконавчого документа, визначеним статтею 4 Закону.

Згідно з пунктом 1 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, фінансування виконавчого провадження здійснюється за рахунок коштів виконавчого провадження, визначених статтею 42 Закону.

Відповідно до пункту 2 Розділу VІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, Якщо у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6, 8 частини першої статті 37 Закону, чи закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 6, 7, 9-15 частини першої статті 39 Закону, витрати виконавчого провадження не були стягнуті, державний виконавець виносить постанову про стягнення витрат виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини), в якій зазначає види та суми витрат виконавчого провадження, що здійснені у відповідному виконавчому провадженні.

Згідно з розділом I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, що затверджені наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року №2830/5 Про встановлення Видів та розмірів витрат виконавчого провадження (далі по тексту - Наказ №2830/5) видами витрат виконавчого провадження є:

1. Виготовлення документів виконавчого провадження: папір; копіювання, друк документів; канцтовари.

2. Пересилання документів виконавчого провадження: конверти; знаки поштової оплати (марки); послуги маркувальної машини; послуги поштового зв`язку.

3. Послуги осіб, залучених до проведення виконавчих дій: експертів; зберігачів; перекладачів; суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання; суб`єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до проведення виконавчих дій.

4. Послуги поштового переказу стягувачу стягнених аліментних сум.

5. Проведення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини.

6. Послуги перевезення, зберігання арештованого майна, у тому числі транспортування і зберігання транспортного засобу на спеціальному майданчику чи стоянці.

7. Банківські послуги при операціях з іноземною валютою.

8. Сплата судового збору.

9. Плата за користування Єдиним державним реєстром виконавчих проваджень та після введення в дію статті 8 Закону України № 1404-VIII Про виконавче провадження плата за користування автоматизованою системою виконавчого провадження.

10. Інші витрати виконавчого провадження, здійснені під час проведення виконавчих дій.

Розділом ІІ Наказу №2830/5 встановлено, що розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пунктах 1, 3, 6, 7, 10 розділу І Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються відповідно до вартості товарів і послуг, зазначеної у відповідних договорах. Розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пунктах 2, 4 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються згідно з тарифами Українського державного підприємства поштового зв`язку Укрпошта . Розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пункті 9 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються відповідно до встановленого Міністерством юстиції України розміру оплати. Відповідні структурні підрозділи (спеціалісти) Міністерства юстиції України, головних територіальних управлінь юстиції, що відповідають за закупівлю товарів і послуг, протягом п`яти робочих днів з дати укладання договору про закупівлю товарів і послуг, визначених пунктами 1, 2, 3, 6, 7, 10 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, повідомляють Департамент Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції та відділи державної виконавчої служби про вартість закупівлі одиниці товару і послуги. На підставі наданої інформації державний виконавець визначає розмір витрат виконавчого провадження. Розміри витрат виконавчого провадження, які стягнуті до проведення процедури закупівлі відповідних товарів і послуг, визначаються на підставі вартості раніше придбаних товарів і послуг.

Таким чином, за змістом наведених норм, у постанові про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження обов`язково повинні бути зазначені види витрат та суми таких витрат виконавчого провадження.

Разом з тим, дослідивши оскаржувану постанову від 26 листопада 2019 року про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, судом встановлено, що в її мотивувальній частині не зазначено розмірів та видів витрат виконавчого провадження, що здійснені у виконавчому провадженні, водночас зазначено лише, що витрати на проведення виконавчих дій становлять 3 000, 00 грн.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість оскаржуваної постанови та, як наслідок, її протиправність, оскільки остання не відповідає вимогам Закону №1404 та Інструкції №512/5, з огляду на що, підлягає скасуванню.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, відповідач приймаючи оскаржувані постанови, діяв поза межами повноважень та спосіб, що визначені Конституцією та законами України, необґрунтовано, упереджено, недобросовісно, не розсудливо, без дотримання принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.

За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Крім того, виходячи з положень частини першої статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Частиною першою статті 6 Конвенції гарантовано право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У справі Горнсбі проти Греції Європейським судом з прав людини в пункті 40 рішення зазначено, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (пункт 68 рішення у справі Піалопулос та інші проти Греції ).

Європейський суд з прав людини в пункті 26 рішення у справі Глоба проти України відзначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення у справі Бурдов проти Росії (Burdov v. Russia), заява №59498/00, пункт 34, ECHR 2002-III, та рішення від 06 березня 2003 року у справі Ясюнієне проти Литви , заява № 41510/98, пункт 27). Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 07.06.2005 року у справі Фуклев проти України (Fuklev v. Ukraine), заява № 71186/01, п. 84).

У пункті 27 рішення у справі Глоба проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

Конституційний Суд України також неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012). Конституційний Суд України бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в рішенні у справі Шмалько проти України від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Статтею 124 Конституції України визначено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Пунктом 6 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року № 3 Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби зазначено, що судам необхідно враховувати, що постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу належать до видів відповідальності за невиконання рішення самостійно та за невиконання без поважних причин рішення, що зобов`язує боржника вчинити певні дії.

Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 257, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Науково - виробничого Товариства з обмеженою відповідальністю Агро-Інтер задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Квашенка Сергія Сергійовича, яка полягає у невчиненні дій щодо надсилання постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 26 листопада 2019 року, постанови про стягнення виконавчого збору від 26 листопада 2019 року, винесені у межах виконавчого провадження №37674119 на адресу Науково-виробничого Товариства з обмеженою відповідальністю Агро-Інтер .

3. Визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Квашенка Сергія Сергійовича про стягнення виконавчого збору від 26 листопада 2019 року, винесену у межах виконавчого провадження №37674119.

4. Визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Квашенка Сергія Сергійовича про стягнення витрат виконавчого провадження від 26 листопада 2019 року, винесену у межах виконавчого провадження №37674119.

5. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

6. Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області на користь Науково-виробничого Товариства з обмеженою відповідальністю Агро-Інтер понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 204, 00 грн (чотири тисячі двісті чотири гривні нуль копійок).

Рішення суду, відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Частина шоста статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Є.В. Аблов

Позивач: Науково-виробниче Товариство з обмеженою відповідальністю Агро-Інтер (код ЄДРПОУ 31306940, адреса: 01023, м. Київ, вул. Л. Первомайського, 11)

Відповідач: Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (код ЄДРПОУ 34889877, адреса: 54020, м. Миколаїв, вул. 8-березня, 107)

Третя особа: Приватне підприємство Воронівка Агро (код ЄДРПОУ 38099931, адреса: 56540, Миколаївська область, Вознесенський район, с. Воронівка, вул. Набережна, 7, літ. А )