Постанова

від 12.04.2021 по справі 509/4648/14-ц

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1640/21

Номер справи місцевого суду: 509/4648/14-ц

Головуючий у першій інстанції Кириченко П.Л.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.04.2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів: Громіка Р.Д., Дришлюка І.А.,

у спрощеному провадженні переглянув апеляційну скаргу адвоката Веселової Олени Олександрівни в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 липня 2020 року за скаргою адвоката Веселової Олени Олександрівни в інтересах ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Георгія Володимировича, заінтересовані особи, стягувач Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Форінт , правонаступник Публічного акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль , Суб`єкт оціночної діяльності Фізична особа-підприємець - ОСОБА_2 , Державне підприємство Сетам по цивільній справі №509/4648/14 за позовом Публічного акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль в особі Одеської обласної дирекції АТ Райффайзен Банк Аваль до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

в с т а н о в и в:

15 липня 2020 року адвокат Веселова О.О. в інтересах боржника ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г.В., заінтересовані особи, стягувач ТОВ Фінансова компанія Форінт , правонаступник ПАТ Райффайзен Банк Аваль , Суб`єкт оціночної діяльності ФОП - ОСОБА_2 , ДП Сетам , у якій просила суд скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г.В. про відкриття виконавчого провадження №60334309 по зверненню стягнення на житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, загальною площею 735,4 кв.м., під номером АДРЕСА_1 і на земельну ділянку для ведення садівництва, площею 0,10 га, що знаходиться в Одеської області, Овідіопольський район, с. Лиманка, кадастровий номер 5123755800:01:003:0280 та визнати протиправним і скасувати звіт про оцінку майна від 13 листопада 2019 року, виконаний суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_2 на замовлення приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г.В. в рамках виконавчого провадження №60334309 щодо визначення ринкової вартості житлового будинку площею 735,4 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки для ведення садівництва, площею 0,10 га, кадастровий номер 5123755800:01:003:0280, що знаходиться за тією ж адресою та належать боржнику ОСОБА_1 ..

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 липня 2020 року скаргу адвоката Веселової О.О. в інтересах боржника ОСОБА_1 на дії приватного виконавця повернуто заявникові.

В апеляційній скарзі адвокат Веселова О.О. в інтересах боржника ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Вказані особливості встановлюються у ст. 369 ЦПК України, а саме відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини 1 статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищезазначене, апеляційний розгляд вказаної справи здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.

Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 12 квітня 2021 року.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у скарзі та відзиві на апеляційну скаргу адвоката Приходька В`ячеслава Миколайовича в інтересах ТОВ Фінансова компанія Форінт , колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального права.

У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Статтями 447, 448 ЦПК України, в редакції чинної під час розгляду справи судом першої інстанції, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Про подання скарги суд повідомляє відповідний орган державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного дня після її надходження до суду.

Чинним законодавством України у разі невиконання судових рішень, які набрали законної сили, передбачена процедура їх примусового виконання.

Відповідно до статті 1 Закону України Про виконавче провадження , виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України , цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону , а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно зі статтею 18 ЦПК України,в редакції чинної на час звернення приватного виконавця до суду з заявою, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, -і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Судом першої інстанції встановлено, що в рамках виконавчого провадження є боржник ОСОБА_1 , стягувач ТОВ ФК Форінт , Приватний виконавець Парфьонов Г.В., зацікавлені особи: суб`єкт оціночної діяльності ОСОБА_2 , ДП Сетам .

При цьому, боржником при поданні вказаної скарги, суду не були надані докази відправлення скарги учасникам виконавчого провадження, за адресами, які були встановлені під час розгляду справи.

За таких підстав, повертаючи скаргу на дії приватного виконавця без розгляду, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що заявником не було виконанні вимог ч. 2 статі 183 ЦПК України щодо додання до скарги доказів її надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження), тому вважається за необхідним повернути вказану заяву для виконання умов статті 183 ЦПК України.

Крім того, суд роз`яснив боржнику, що після усунення умов, які були підставою для повернення, боржник має право повторно звернутись з вказаним поданням на загальних підставах.

Посилання адвоката Веселової О.О. в інтересах боржника ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що ухвала суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, оскільки судом першої інстанції неправильно застосовані до спірних правовідносин положення статті 183 ЦПК України, не приймаються до уваги за таких підстав.

Абзацом другим частини 2 статті 183 ЦПК України, в редакції Закону України від 15 січня 2020 року №460-ХІ, що набрала чинності з 07 лютого 2020 року, передбачено, до заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).

Відповідно до частини 4 статті 183 ЦПК України, суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Згідно із частиною 4 статті 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року , згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Одним з елементів здійснення принципу справедливого судочинства є принципи рівності вихідних умов , дотримання балансу сторін при розгляді справи в суді, а також принцип обґрунтованості судового рішення.

Так, у п. 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року, Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. Руїз Торія проти Іспанії (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, N 303-A, параграф 29).

Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07 жовтня 2010 року (остаточне 21.02.2011р.) у справі Богатова проти України (заява №5232/04 від 27 січня 2004 року).

Вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне …суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює право на суд , в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. the United Kingdom), пп. 28- 36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах Мултіплекс проти Хорватії (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та Кутіч проти Хорватії (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі Плахтєєв та Плахтєєва проти України від 12 березня 2009 року (остаточне 12 червня 2009 року) за заявою №20347/03 у §35 зазначено, що, … якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з`ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі Ашинґдейн проти Сполученого Королівства (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, №93, сс. 24- 25, п. 57) .

Аналізуючи зазначені норми процесуального права, застосовуючи Європейську конвенцію з прав людини та практику Європейського суду з прав людини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин положення частин 2 та 4 статті 183 ЦПК України.

Отже, суд першої інстанції всебічно та повно з`ясував обставини, які мають значення для справи, дослідив в судовому засіданні усі докази, які є у справі, та правильно виходив з наявності законних підстав для повернення скарги на дії приватного виконавця.

Інших правових доводів апеляційна скарга не містить.

У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28 жовтня 2010 року, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. вище пункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв`язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі Ґарсія Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1) .

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення процесуального питання.

Тому, законних підстав для скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. ст. 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу адвоката Веселової Олени Олександрівни в інтересах боржника ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено: 12 квітня 2021 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

А.І.Дришлюк

Р.Д. Громік