Рішення

від 20.04.2010 по справі 2-60-10

ЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКА 

Справа  №2-60-10р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ            УКРАЇНИ

20 квітня 2010 року         Заводський районний суд міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

                          головуючого, судді -  Стребіж Н.М.,

                          при секретарі -  Трусовій А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпродзержинську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського» «Про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, та стягнення витрат на правову допомогу», суд -

в с т а н о в и в:

    ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського» «Про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, та стягнення витрат на правову допомогу».

В поданій до суду позовній заяві ОСОБА_1 просить суд поновити строк на оскарження наказу про її звільнення; постановити рішення про відміну наказу від 24.05.2007 року № 583к і поновити її на попереднє місце роботи на посаді майстра по зворотній тарі цеху підготовки виробництва та стягнути з відповідача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 11 474,75 грн. і моральну шкоду в розмірі 900 000,00 грн. та 600 грн. за правову допомогу і представництво її інтересів в суді.

В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач посилається на те,  що вона працювала  майстром по зворотній тарі цеху підготовки виробництва Відкритого акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського», однак 24.05.2007 року, згідно  наказу № 583к вона  була звільнена   з комбінату  у відповідності до п.1 ст. 36 КЗпП України. При цьому, як вказує у своїй заяві позивачка по справі, вона не виявляла бажання звільнитися та не подавала письмової заяви про її звільнення. Враховуючи те, що позивачка вважає її звільнення з роботи не законним, вона просить суд поновити її на посаді майстра по зворотній тарі цеху підготовки виробництва та стягнути з відповідача по справі на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, моральну шкоду, та витрати за правову допомогу.

Звертаючись до суду з позовом про поновлення її на роботі,  ОСОБА_1 просила суд поновити їй строк звернення до суду з вище зазначеним позовом. В обгрунтування своїх вимог, посилалась на те, що з 25.04.2007року  по 25.06.2007 року,  вона перебувала на лікуванні у Дніпропетровській обласній психіатричній лікарні, а тому  про факт її звільнення позивачці  стало відомо лише у червні 2007 року, коли вона перебувала саме у лікарні. Але після її виписки з лікарні, вона з 26.06.2007 року по 15.11.2007року перебувала на  лікуванні у лікаря–невропатолога, а тому не мала можливості своєчасно, тобто в строк передбачений законодавством звернутися до суду з позовом.

Приймаючи до уваги причини, у зв’язку з якими вона не мала можливості своєчасно звернутися до суду з позовом, вона просила суд визнати їх поважними, та поновити  їй строк звернення до суду з вище зазначеним позовом.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник підтримали позовні вимоги  ОСОБА_1 про поновлення  її на роботі на посаді майстра по зворотній тарі цеху підготовки виробництва Відкритого акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського» та стягнути з відповідача по справі на її користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 11 474,75 грн.,  моральну шкоду в розмірі 900 000,00 грн. та 600 грн. за правову допомогу і представництво її інтересів в суді.

Як пояснила суду позивачка по справі, вона працювала у ВАТ «Дніпровський металургійний комбінат» з 1975 року, а з 1997 року працювала майстром  по зворотній тарі цеху підготовки виробництва ВАТ «Дніпровський металургійний комбінат». 24.05.2007 року, згідно  наказу № 583к вона  була звільнена   з комбінату  у відповідності до п.1 ст. 36 КЗпП України, але вона не виявляла бажання звільнитися. При цьому позивачка пояснила суду, що ще в грудні   2006 року вона дійсно власноруч писала заяву про її звільнення за узгодженням сторін, яку написала за вимогою  начальника цеху ОСОБА_2, та яку в подальшому  не відкликала, оскільки вважала знищену начальником цеху.

    Представник відповідача - Відкритого акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського», не визнаючи позовні ОСОБА_1, пояснив суду наступне:

     З 1997 року ОСОБА_1 – позивачка по справі, працювала на посаді майстра по зворотній тарі цеху підготовки виробництва Відкритого акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського».

      23.05.2007 року ОСОБА_1 звернулась з письмовою заявою, в якій просила звільнити її з посади за згодою сторін. Письмова заява ОСОБА_1 була зареєстрована 23.05.2007 року в книзі реєстрації заяв підприємства, а 24.05.2007 року після узгодження з керівництвом підприємства заяви позивачки про звільнення, був винесений наказ підприємства № 583к про звільнення ОСОБА_1 з посади майстра по зворотній тарі цеху підготовки виробництва за згодою сторін, у відповідності до п.1 ст. 36 КЗпП України. У зв’язку з тим, що звільнення ОСОБА_1 відбулось у відповідності до вимог трудового законодавства України представник відповідача просив суд відмовити в задоволені позову ОСОБА_1 в повному обсязі.

    Допитаний в судовому засіданні, в якості  свідка ОСОБА_2 пояснив суду, що він як у  травні 2007 року, тобто на час звільнення ОСОБА_1 с посади майстра по зворотній тарі цеху підготовки виробництва Відкритого акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського»  так і на теперішній час  працює начальником цеху підготовки виробництва Відкритого акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського». 23.05.2007 року до нього звернулась ОСОБА_1, яка бажала написати заяву про її звільнення та звільнитися так, щоб не відробляти.    В той же день ОСОБА_1 власноруч склала та подала йому  заяву про її звільнення, яку останній передав керівництву підприємства для узгодження. Як пояснив суду свідок,  23.05.2007 року заява позивачки по справі була належним чином зареєстрована у книзі реєстрації, а 24.05.2007 року було винесено наказ № 583к про звільнення ОСОБА_1 за згодою сторін.

    Допитана в судовому засіданні в якості  свідка -  ОСОБА_3 пояснила суду, що на період відпустки секретаря машиністки, згідно розпорядження  начальника цеху підготовки виробництва, з 14.05.2007року вона виконували обов’язки  секретаря цеху підготовки виробництва Відкритого акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського». 23.05.2007  знаходячись  в приймальні  начальника цеху, вона  чула розмову, яка  відбувалася між ОСОБА_1 та начальником цеху ОСОБА_2, в ході якої сама  ОСОБА_1 виявляла бажання звільнитися. В той же день, після розмови, яка відбувалася між ОСОБА_1 та начальником цеху, про її звільнення з комбінату,   начальник цеху передав ОСОБА_3  письмову заяву позивачки для реєстрації. Вона, виконуючи обов’язки секретаря. В той же день вона  зареєструвала заяву ОСОБА_1 про її звільнення  в журналі  вихідної кореспонденції за відповідним номером.

     При цьому свідок пояснила суду, що ніякої вимоги в  написанні заяви про звільнення ОСОБА_1 з боку ОСОБА_2 не було.

Вислухавши пояснення позивача, його представника,  представника відповідача, свідків, а також дослідивши інші наявні докази по справі та вирішив належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, їх взаємний зв’язок в сукупності, оцінив наявні докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства „Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е.Дзержинського” „про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди” – не підлягають задоволенню, з наступних підстав:

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини:

14.03.1997 року наказом № 271к ОСОБА_1 була призначена на посаду майстра по зворотній  тарі цеху підготовки виробництва Відкритого акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського».

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП України, підставою припинення трудового договору є угода сторін.

При розгляді справи встановлено, що наказом № 583к від 24.05.2007 року, копія якого є в матеріалах цивільної справи  на аркуші 3, ОСОБА_1 була звільнена з посади майстра по зворотній  тарі цеху підготовки виробництва Відкритого акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського» за угодою сторін, згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Підставою винесення вказаного наказу, стала заява  ОСОБА_1 , про її звільнення, яка  написана власноруч позивачем по справі та узгодженої з керівництвом підприємства, копія якої міститься в матеріалах справи (аркуш справи 72).

Виходячи з пояснення позивача, остання не заперечує проти факту власноручного складання заяви на ім’я генерального директора підприємства з проханням звільнити її з роботи за угодою сторін.

Однак,  як пояснила суду  позивачка по справі вище вказана заява була написана нею ще у грудні 2006 року і не за її власним бажанням, а на вимогу начальника цеху ОСОБА_2, а потім відізвана була в усному порядку.

Між тим ніяких доказів тому, що її заява була написана не 23.05.2007 року, а в грудні 2006року, а потім була відізвана, позивачка суду не надала. Як не надала  ніяких доказів тому, що ця заява була написана  не за її бажанням звільнитися з підприємства, а на вимогу начальника цеха ОСОБА_2.

Крім того,  суд не може прийняти до уваги ствердження позивачки в частині того, що заява про звільнення була написана позивачем по справі заздалегідь до звільнення, а саме в грудні 2006 року та відізвана в усному порядку, оскільки дане ствердження позивача суперечить матеріалам справи та поясненням свідків, а саме:

Відповідно до змісту заяви про звільнення, яка написано була позивачкою по справі, її звільнення за згодою сторін було погоджено з керівництвом підприємства та безпосередньо з начальником цеху підготовки виробництва Відкритого акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського», про що є його згода  від 23.05.2007року.( аркуш справи 72).

Записом у книзі  реєстрації вихідної кореспонденції цеху підготовки виробництва Відкритого акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського», копія, якого є в матеріалах справи на аркушах справи 81-82 де за № 835 від 23.05.2007 року  зареєстровано надходження заяви ОСОБА_1 про її звільнення на ім’я директора комбінату.

Поясненнями свідка ОСОБА_3, яка в судовому засіданні пояснила суду, що вона 23 травня 2007 року виконувала обов’язки секретаря-машиністки та була присутня при розмові позивача по справі та начальника цеху підготовки виробництва Відкритого акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського», в якій позивач прохала начальника цеху звільнити її, про що власноруч склала заяву про звільнення, яку свідок ОСОБА_3 особисто зареєструвала в Книзі реєстрації вихідної кореспонденції, для направлення на підпис директору комбінату.  Крім того, як пояснила суду свідок ОСОБА_3, особисто вона неодноразово чула від позивачки по справі про її бажання звільнитися з комбінату.

Книгою реєстрації заяв, копія якої міститься в матеріалах справи (на аркуші справи 81-82), в якій за № 3085 від 24.05.2007 року зареєстрована заява  ОСОБА_1 про її звільнення.

Поясненнями свідка ОСОБА_2, який на момент звільнення позивача по справі працював начальником цеху підготовки виробництва Відкритого акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського», який пояснив суду, що в грудні 2006 року ОСОБА_1 до нього не зверталася та не складала заяву про звільнення. Заява про звільнення  була написана  ОСОБА_1 23.05.2007 року, яка  була ним завізована та передана секретарю для реєстрації в книзі реєстрації вихідної кореспонденції та передана до подальшої узгодженості з керівництвом комбінату. За бажанням  ОСОБА_1 і з цим погодилось керівництво підприємства, ОСОБА_1 була звільнена з Відкритого акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського» з 24.05.2007року.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відсутність дати на заяві ОСОБА_1  про її звільнення за згодою сторін  не  свідчать про відсутність угоди між позивачкою та підприємством – відповідачем про її звільнення, а навпаки, особиста заява ОСОБА_1 про її звільнення, яка погоджена в керівництвом підприємства    свідчить  про встановлення факту домовленості  працівника та власника підприємства про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України з 24.05.2007року, тобто з останнього її робочого дня на комбінаті.

Враховуючи досліджені в суді письмові докази, пояснення сторін та свідків, суд приходить до висновку, що звільнення позивачки по справі з посади майстра по  зворотній тарі цеху підготовки виробництва Відкритого акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського» відбулось у відповідності до вимог законодавства України, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 в частині відміни наказу від 24.05.2007 року № 583к і поновленні  її на попереднє місце роботи на посаді майстра по зворотній тарі цеху підготовки виробництва не підлягають задоволенню.

У відповідності до ч. 1,2, ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання  оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Враховуючи вимоги ст. 235 КЗоП України, вимоги позивачки щодо стягнення з відповідача середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в розмірі 11 474,75 грн.   не підлягають задоволенню, оскільки в судовому засіданні не знайшов підтвердження факт незаконного звільнення ОСОБА_1

Згідно до ст. 2371 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього  додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд, вважає, що вимоги позивачки в частині відшкодування моральної шкоди також не можуть  бути задоволенні, у зв’язку з тим, що моральна шкода може бути  стягнута тільки в випадку порушення яких-небудь законних інтересів, що теж не встановлено при розгляді даного спору.

     Суд також вважає, що вимоги позивача щодо відшкодування витрат на правову допомогу та представництво в суді у розмірі 600грн. не підлягають задоволенню, оскільки, по перше, відповідно до статті 88 ЦПК України судові  витрати присуджуються з другої сторони, лише у разі ухвалення рішення на користь сторони, яка понесла ці витрати, а по друге позивачкою по справі не надано суду ніяких підтверджень цих витрат.

    Згідно статті 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу  про звільнення, або з дня видачі трудової книжки.

    Відповідно до статті 234 КЗпП України, у разі пропуску  з поважних причин строків, установлених статтею 233 КЗпП України, суд може поновити ці строки.

    Як було зазначено вище, наказом № 583к від 24.05.2007 року, ОСОБА_1  була звільнена з посади майстра по зворотній  тарі цеху підготовки виробництва Відкритого акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського» за угодою сторін, згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України.

    19.11.2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду  з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського» про поновлення її на роботі.

    Звертаючись з вище зазначеним позовом,  позивачка просила суд  поновити їй строк звернення до суду з позовом, визнавши причину пропуску строку поважною.

    В обгрунтування цих вимог, ОСОБА_1 вказує на наступне:

    ЇЇ останнім робочим днем на підприємстві – було 24.05.2007 року.

З 25.05.2007 року по 25.06.2007року, ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні у Дніпропетровські обласній клінічній психіатричній лікарні, що підтверджується  листком непрацездатності, копія якого є в матеріалах справи на аркуші справи 4.

Як, пояснила суду позивачка по справі, про те, що вона звільнена з комбінату вона дізналася 15.06.2007року, тобто під час перебуванні на стаціонарному лікуванні. З пояснень позивачки по справі також вбачається, що копію наказу про її звільнення вона отримала 26.06.2007 року, але вона не мала можливості в строк передбачений законом звернутися до суду з позовом про поновлення її на роботі, у зв’язку з тим, що з 26.06.2007 року, тобто після проходження курсу лікування у стаціонарі, вона проходила курс лікування у лікаря невропатолога, а з 01.08.2007 року вона взагалі була визнана інвалідом 2-ї групи, а тому за станом здоров’я вона не мала можливості своєчасно звернутися до суду  з позовом.

Приймаючи до уваги причини,якими позивачка обґрунтовує її пропуск строку звернення до суду, суд вважає їх поважними, а тому вважає за необхідне поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом.

Керуючись ст. ст. 4,5,6,10,11,60,88,209,212-215,218 ЦПК України, ст..ст. 233,234,235, 237-1 КЗпП України, суд -

В И Р І Ш И В:

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом.

Відмовити ОСОБА_1 в задоволені позовних вимог, заявлених до Відкритого акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського» «Про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, та стягнення витрат на правову допомогу».

    Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі у 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або у порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

             Суддя:               Н.М. Стребіж