Постанова

від 07.12.2021 по справі 2-22/2007

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 2-22/2007Головуючий у 1-й інстанції Римар Г.М. Провадження № 22-ц/817/1208/21 Доповідач - Дикун С.І. Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 грудня 2021 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Дикун С.І.

суддів - Парандюк Т. С., Храпак Н. М.,

з участю секретаря - Стецюк М.А.

представника відповідачки ОСОБА_1

адвоката Дядика Я.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №2-22/2007 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Дядик Ярослав Борисович на рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 16 січня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору дійсним та визнання права власності на нерухоме майно, ухваленого суддею Римар Г.М., -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2007 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на нерухоме майно. В обґрунтування вимог посилався на те, що 10.10.2006 року, відповідно до усної домовленості, він придбав у відповідачки за 5000 грн. житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Оскільки від дня покупки відповідачка не оформляє нотаріально договору купівлі-продажу, всі зобов`язання ним виконано повністю, він позбавлений можливості зареєструвати за собою право власності на вказане майно та користуватися ним.

На підставі вищевказаного просив задовольнити його позовні вимоги.

Рішенням Гусятинського районного суду Тернопільської області від 16 січня 2007 року позовні вимоги задоволено.

Визнано дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 , укладений 10.10.2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на даний житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 .

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Дядик Я.Б. подала подала апеляційну скаргу на рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 16 січня 2007 року про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення у даній справі, яким просить відмовити у задоволенні позовних вимог та стягнути з ОСОБА_2 в її користь судові витрати по справі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального права. Зокрема, в основу рішення суду першої інстанції лягли висновки суду, що розписка, згідно якої 10.10.2006 року ОСОБА_1 одержала кошти в сумі 5000,00 грн. як плату за житловий будинок з господарськими будівлями в АДРЕСА_2 є підставою для визнання таким, що відбувся укладений між сторонами 10.10.2006 року усний договір. Однак, суд не звернув уваги, що у розписці не зазначено, за яку ціну ОСОБА_1 продала своє будинковолодіння та хто є покупцем.

Вважає, що дана розписка не відповідає поняттю договору купівлі-продажу, тому не могла бути підставою визнання дійсним договору купівлі-продажу спірного будинковолодіння, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Окрім того, у 2006 році жителька с. Нижбірок Гусятинського району ОСОБА_5 мала намір придбати в неї дане будинковолодіння та дала останній завдаток в сумі 5000,00 грн. з приводу чого ОСОБА_1 написала дану розписку. В подальшому ОСОБА_5 відмовилась від покупки даного будинковоолодіння, а ОСОБА_5 повернула їй розписку, яку вона зберігала разом зі своїми документами по місцю проживання.

Відзив у визначений судом термін на апеляційну скаргу не поступив.

Під час розгляду справи в апеляційному суді представник відповідачки ОСОБА_1 адвокат Дядик Я.Б. підтримав апеляційну скаргу в її межах та просив задовольнити вимоги апеляційної скарги.

Відповідачка ОСОБА_1 та позивач ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду справи у судове засідання не з`явились.

3 грудня 2021 року від позивача ОСОБА_2 поступило клопотання про розгляд справи за його відсутності в якому також зазначено, що він не заперечує щодо задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 .

Відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів не вбачає перешкод щодо розгляду справи за відсутності осіб, котрі не з`явились у судове засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у випадках передбачених ЦПК.

Як установлено судом, ОСОБА_2 відповідно до усної домовленості 10.10.2006 року придбав у відповідачки ОСОБА_1 житловий будинок за 5000 грн.

Згідно розписки, даною відповідачкою ОСОБА_1 , остання 10.10.2006 року одержала 5000 грн. як плату за житловий будинок з господарськими будівлями в АДРЕСА_2 .

Задовольняючи позов, суд першої інстанції посилався на положення ст. 328 ЦК України та виходив з обгрунтованості позовних вимог.

Суд вважав, що позивач повністю виконав усі істотні умови договору купівлі-продажу, що потребує нотаріального посвідчення, а відповідачка ухиляється від його нотаріального оформлення.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1ст.638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, сторонами, всупереч вимог ст. 640 ЦК України не було вчинено жодних дій для укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Відповідно до ст.657 ЦК України купівля-продаж житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

При розгляді даної справи суд першої інстанції на зазначене положення закону уваги не звернув та не врахував, що договір купівлі-продажу нежитлового будинку в силу ст. 657 ЦК України (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) підлягав нотаріальному посвідченню, та державній реєстрації, у зв`язку з чим не міг бути судом першої інстанції визнаний дійсним на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України.

Оскільки матеріали справи не містять укладеного договору купівлі-продажу, тому фактично судом першої інстанції було визнано дійсним неіснуючий договір купівлі-продажу.

Матеріалами справи підтверджено, що між сторонами укладена розписка про отримання 5000 грн. як плату за житловий будинок, договір купівлі-продажу в письмовій формі не укладався. А відтак не можна вважати, що у вищевказаній розписці сторони досягли всіх істотних умов договору. Зазначення в розписці про плату за житловий будинок з господарськими будівлями та визначення його ціни, судом не може розцінюватися як досягнення всіх істотних умов купівлі-продажу.

Як вказала в апеляційній скарзі ОСОБА_1 , жителька с. Нижбірок Гусятинського району ОСОБА_5 мала намір придбати в неї дане будинковолодіння та дала останній завдаток в сумі 5000,00 грн., з приводу чого ОСОБА_1 написала дану розписку. В подальшому ОСОБА_5 відмовилась від покупки даного будинковоолодіння, а ОСОБА_5 повернула їй розписку, яку вона зберігала разом зі своїми документами по місцю проживання.

Також, без належних та допустимих доказів судом першої інстанції було встановлено, що відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Отже, судом першої інстанції безпідставно, без жодних належних доказів, без існуючого договору купівлі-продажу винесено рішення про визнання права власності на нерухоме майно на користь позивача.

Проаналізувавши матеріали справи в сукупності, колегія суддів прийшла до висновку, що судом першої інстанції не було з`ясовано усіх обставин справи при ухваленні рішення, оскільки не було враховано, що предметом договору між позивачем та відповідачем є об`єкт нерухомого майна .

На представництво інтересів відповідачки ОСОБА_6 суд допустив ОСОБА_7 за договором представництва (а.с.6). Однак, суд не зауважив, що даним договором наявні повноваження ОСОБА_7 у справі про визнання права власності на спадкове майно, а не у даній справі.

На викладене вище суд першої інстанції уваги не звернув, у повному обсязі обставини справи не встановив та не перевірив, хто є власником спірного нерухомого майна, що призвело до неправильного вирішення спору.

Окрім того, суд першої інстанції допустив порушення вимог норм процесуального права щодо розгляду справи за відсутності належно повідомленої відповідачки ОСОБА_1 , що відповідно до вимог п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання договору дійсним та визнання права власності на нерухоме майно.

Окрім того, у апеляційній скарзі ОСОБА_1 заявила клопотання про стягнення з позивача понесені нею судові витрати по справі у розмірі 8400 грн.

Відзиву та заперечень від ОСОБА_2 щодо заявленого клопотання не надходили .

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу заявник подав такі докази: акт здачі-приймання наданої правничої допомоги від 11 жовтня 2021 року № 02/21; ордер на надання правничої допомоги Серія ВО №1005581 від 11 жовтня 2021 року; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю ( а. с. 25-26).

Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 19 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 (у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Чинне цивільне - процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі, гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Відповідно до частини п`ятої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Оскільки матеріали справи не містять клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат з урахуванням наведених обставин відсутні.

Таким чином, клопотання ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 в її користь судових витрат підлягає задоволенню, а саме з ОСОБА_2 підлягають стягненню витрати на правову допомогу за подачу апеляційної скарги у розмірі 8400 грн., що підтверджуються доданими до апеляційної скарги доказами, а саме: актом здачі-приймання наданої правничої допомоги на суму 8400 грн. та ордером на надання правничої допомоги.

Водночас, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, з урахуванням посвідчення ОСОБА_2 №0411 від 16.08.2018 року про пільги для ветеранів війни - учасників бойових дій, понесені відповідачкою витрати на сплату судового збору у сумі 76.50 грн., слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд , -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 16 січня 2007 року скасувати.

Постановити нове рішення, яким в позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору дійсним та визнання права власності на нерухоме майно відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (зареєстрований АДРЕСА_3 , фактично проживає АДРЕСА_4 ) в користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації с.Крогульці Чортківського району Тернопільської обл., 48256) витрати на правову допомогу в сумі 8400 грн.

Витрати по сплаті судового збору у розмірі 76,50 грн. компенсувати ОСОБА_1 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 13 грудня 2021 року .

Головуючий Дикун С.І.

Судді: Парандюк Т.С.

Храпак Н.М.