Постанова

від 20.12.2022 по справі 755/5133/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

20 грудня 2022 року

м. Київ

провадження №22-ц/824/9973/2022

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мазурик О. Ф. (суддя-доповідач),

суддів: Желепи О. В., Кравець В. А.,

за участю секретаря Ратушного А. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Дніпровського районного суду м. Києва

від 24 червня 2022 року

у цивільній справі №755/5133/20 Дарницького районного суду м. Києва

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2 ,

третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Обухівської районної державної адміністрації Київської області,

про визначення місця проживання дитини, відібрання дитини без позбавлення батьківських прав, усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів у вихованні дитини, спілкуванні з дитиною,

та за зустрічним позовом ОСОБА_2

до ОСОБА_1 ,

треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Обухівської районної державної адміністрації Київської області, Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної державної адміністрації в місті Києві,

про визначення місця проживання дитини

У С Т А Н О В И В:

В квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просила:

визначити місце проживання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 ;

відібрати сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від батька ОСОБА_2 , без позбавлення його батьківських прав;

зобов`язати ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у спілкуванні з сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

встановити ОСОБА_1 для участі у вихованні та спілкуванні з сином ОСОБА_4 наступний спосіб: побачення з сином ОСОБА_4 кожного тижня з 10:00 години суботи до 10:00 години неділі.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . За час перебування сторін в шлюбі у них народилося двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Після розірвання шлюбу за взаємною згодою сторін старший син ОСОБА_4 залишився проживати з відповідачем, а молодший ОСОБА_3 з позивачем. Після того, як ОСОБА_4 став проживати з батьком, відповідач почав систематично чинити ОСОБА_1 перешкоди у спілкуванні з сином та налаштовувати його проти матері. ОСОБА_4 почав віддалятися від позивачки і не бажав спілкуватись, зустрічатись, проводити час зі своєю матір`ю. Незважаючи на все це, ОСОБА_1 щотижня відвідувала Навчально-виховний комплекс «Домінанта», де навчався син ОСОБА_4 та Музичну школу джазового та естрадного мистецтва, в якій ОСОБА_4 вчився грі на фортепіано. Позивач спілкувалась з вчителями ОСОБА_4 , цікавилась його успішністю та відвідувала концерти, де грав ОСОБА_4 . До того ж, позивач неодноразово намагалася поспілкуватись з ОСОБА_4 в школі, але ОСОБА_4 , перебуваючи під впливом батька та бабусі з тіткою, вкрай холодно сприймав спроби матері налагодити контакт з ним.

Щодо молодшого сина ОСОБА_3 позивачка вказала, що протягом трьох років вона жодного разу не перешкоджала відповідачу бачитися з сином, тому що розуміла, що у дітей завжди буде двоє батьків, незалежно від того, що вони розлучилися. Проте, незважаючи на всі попередні домовленості, відповідач, підступно, без її згоди фактично викрав ОСОБА_3 . Після того як відповідач взяв ОСОБА_3 на один день, як він це робив протягом останніх трьох років, він позбавив позивача можливості спілкуватись із сином, виконувати свої материнські обов`язки, оскільки відповідач утримує сина у себе в квартирі та перешкоджає спілкуванню сина з нею. 08 березня 2020 року відповідач, як завжди, приїхав до будинку в місті Українка та забрав молодшого сина ОСОБА_3 , щоб провести спільно з ним добу і обіцяв повернути на наступний день. Однак, всупереч домовленостям відповідач не повернув ОСОБА_3 додому. На день звернення позивача з позовом до суду вона так і жодного разу не побачила сина. Таким чином, відповідач фактично позбавив позивача спілкування з її сином ОСОБА_3 .

Вказувала, що ОСОБА_2 має щільний робочий графік, тому здійснювати належний догляд, виховання та розвиток дітей не в змозі. Натомість, вона має дохід від підприємницької діяльності та гнучкий графік роботи, що в свою чергу, може забезпечити щоденний нагляд та піклування за обома дітьми. 12 березня 2020 року позивач не чекаючи поки відповідач поверне їй молодшого сина, вирішила самостійно поїхали до квартири відповідача та забрати ОСОБА_3 . Приїхавши в Київ за адресою АДРЕСА_1 позивач почула, що діти знаходяться в квартирі без догляду дорослих. Згодом приїхав відповідач та зі скандалом та криками виштовхав позивача на перший поверх. Після цього позивач викликала поліцію. Однак, будь-яких позитивних рішень працівниками поліції не було прийнято, працівники ювенальної поліції взагалі не приїхали, однак лише по додатку «Фейстайм» позивачу вдалося побачити на декілька секунд ОСОБА_3 в піжамі. Після цього, позивач неодноразово намагалась поговорити з позивачем з приводу того, щоб він повернув молодшого сина, однак всі розмови не приносили бажаного результату. Відповідач всіляко ухилявся від конструктивних розмов. 13 березня 2020 року позивач в останній раз бачила ОСОБА_3 по відеозв`язку. Між позивачем та відповідачем відбувалися довготриваючі переписки, однак результату ніякого не було досягнуто. Відповідач, шляхом самочинного позбавлення її чотирирічного сина ОСОБА_3 , змушував укласти якісь письмові угоди з якоюсь ОСОБА_10 , навіть не пояснюючи умови цих угод. І коли він зрозумів, що позивач без фахової допомоги юриста нічого укладати не буде, кардинально змінив свою тактику. Такі дії відповідача говорять лиш про те, що він самовільно змінив місце проживання молодшого сина, незважаючи на усні домовленості, які були актуальними близько трьох років, утримує дитину та перешкоджає спілкуванню позивачу з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , не піклується на не займається вихованням дітей. Зустрічі адвокатів позивача та відповідача не привели до бажаних результатів та домовитися не вдалося. 26 березня 2020 року вона надіслала до Відділу ювенальної превенції Управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції у м. Києві, до Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, до Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації заяви про протиправне утримання дитини, однак відповіді не отримала. Як вбачається з листування, відповідач не відповідає на питання позивача. Відповідач протягом двадцяти трьох днів позбавляє матір і дітей безпосереднього спілкування. Відповідач одноособово вирішив покласти обов`язок виховання на сторонніх людей, в той час, як мати кожного дня просить повернути чотирирічного ОСОБА_3 додому і воліє і далі піклуватись про сина та виховувати його. При цьому, намірів перешкоджати відповідачу у побаченнях з сином вона не має, а навпаки - завжди підтримувала їх спілкування та розуміла роль батька у житті дітей. Станом на день звернення до суду вона не знає, де перебувають діти чи в квартирі відповідача чи в когось із його знайомих. Позивач не може дізнатись, в якому діти психологічному і фізичному стані. Відповідач же, в свою чергу, продовжує ігнорувати звернення позивача про повернення чотирирічного ОСОБА_3 додому, не відповідає позивачеві та взагалі не намагається дійти згоди щодо визначення графіку побачень його з ОСОБА_3 . Утримання дитини одним із батьків, наділених правами спільного піклування, без згоди іншого з батьків є незаконним.

Звернула увагу, що вона майже три роки самостійно забезпечувала сина всім необхідним, створювала умови для проживання та розвитку дитини, а тому переконана, що місце проживання чотирирічного ОСОБА_3 з нею буде відповідати його інтересам, бо всі діти потребують материнського піклування, особливо такі маленькі, як ОСОБА_3 , який більшу частину свого життя прожив з матір`ю. На жаль, відповідач не робить жодного кроку назустріч позивачеві, щоб визначити місце проживання дитини в добровільному порядку. Він самовпевнено вирішив, що переховування чотирирічної дитини від матері - це якнайкраще для дитини і свої інтереси відповідач ставить вище, ніж інтереси дитини. Врегулювати спір в позасудовому порядку не вбачається можливим.

Відповідач позов не визнав та 13 травня 2020 року подав відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з огляду на наступне.

Вказав, що після розлучення старший син залишився проживати з батьком, а молодший з матір`ю. Натомість, позивач взагалі не проявляла бажання щодо спілкування з ОСОБА_4 , ніяк не приймала участь у його вихованні, не намагалась спілкуватися з ним, не цікавилась його життям. Все матеріальне забезпечення повністю було покладено на відповідача. Однак, позивач постійно чинила перешкоди у його спілкуванні з ОСОБА_3 . Постійно маніпулювала відповідачем, не давала можливості відповідачу поїхали за кордон у відпустку з двома дітьми для того, щоб більше часу проводити з синами, встановлювала неприйнятний графік побачень ОСОБА_2 з ОСОБА_3 лише по 2 години у вихідний день. Останнім часом у відповідача з`явилися цілком обґрунтовуванні побоювання щодо психічного стану дитини ОСОБА_3 . Відповідач сказав про це позивачці, однак остання ніяким чином не відреагувала, в тому числі на прохання пройти відповідне дослідження у лікарів. Молодший син залишався разом зі співмешканцем своєї бабусі, що свідчить про те, що позивач не приділяла належної уваги синові. Відповідач не заперечує того факту, що він не привозить до місця проживання позивачки молодшого сина ОСОБА_3 , однак він не позбавляє права матері у спілкуванні з сином. Діти проживають в квартирі відповідача, оточені турботою та любов`ю, перебувають у достатньому матеріальному забезпеченні. Вихованням дітей, в той час коли відповідач перебуває на роботі, займається гувернантка. До того ж, у квартирі тимчасово проживає рідна бабуся (мати відповідача), яка є вчителькою молодших класів та іноземної мови. До ОСОБА_2 інколи приїздить його рідна сестра - ОСОБА_12 , яка також допомагає у догляді за дітьми. Встановлений діагноз ДЦП жодним чином не впливає на її дієздатність, оскільки полягає у обмеженій дрібній моториці пальців, що не заважає їй працювати масажистом. Відповідач матеріально забезпечений та може повністю утримувати дітей. До кримінальної відповідальності не притягувався, тоді як позивач не має постійного доходу, не працевлаштована. Щодо участі у вихованні та спілкуванні зі старшим сином ОСОБА_4 , то відповідач вважає, що предмет спору фактично відсутній, оскільки позивач ніколи не зверталась до правоохоронних органів про вчинення перешкод та місце проживання було визначено з батьком за бажанням старшої дитини.

Позивачем була подана відповідь на відзив, в якій вона просила позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та з приводу обставин викладених у відзиві зазначила наступне. Щодо того, що старший син залишився проживати з батьком після розлучення, то позивач вказала, що відповідач постійно залякував дитину та жорстко відносився по відношенню до нього, тому позивач прийняла рішення, що спокій дитини важливіший та не заперечувала щодо того щоб ОСОБА_4 проживав з батьком. Натомість, твердження відповідача про те, що позивач не виявляє бажання спілкуватися з ОСОБА_4 , позивач також відхиляє за пояснює, що постійно приймає участь у шкільному житті дитини, спілкується, відвідує всі заходи пов`язані з старшим сином, тоді як відповідач постійно вчиняє перешкоди шляхом блокування номеру в телефоні сина. Позивач за особисті кошти, не вимагаючи від батька жодної копійки, надавала можливість дитині подорожувати та оздоровлюватись. Позивач навчила ОСОБА_3 майстерності гірських лиж, катанню на велосипеді тощо. Крім того, позивач за особисті кошти розширювала світогляд ОСОБА_3 , показувала іншу культуру та мову, відвідувала з дитиною відомі картинні галереї, музеї, театри та інші культурні заходи. Тому, фраза відповідача, що позивач не займається ОСОБА_3 , є нічим іншим, як черговим наклепом та не має нічого спільного з реальністю. Позивач вказує, що твердження відповідача про те, що позивач постійно чинила перешкоди у спілкуванні батька з молодшим сином також не є правдою, оскільки позивачем до позову було надано копії трьох останніх нотаріальних заяв-згод від 24.02.2020, які доводять, що протягом трьох років колишнє подружжя не чинило один одному перешкод у закордонних подорожах спільних дітей і надавали один одному відповідні нотаріальні заяви про надання згоди на тимчасові виїзди дитини за кордон. Відповідач жодного разу не просив того, щоб позивач надала згоду на виїзд з ним молодшого сина ОСОБА_3 , бо батьку це було не потрібно. Він насолоджувався подорожами або один, залишаючи ОСОБА_4 на сторонніх людей, або з ОСОБА_4 і при цьому ні разу не запросив ОСОБА_3 . Додатково, на підтвердження того, що сторони добровільно обмінювались нотаріальними заявами-згодами на дітей і того, що відповідач не просив надати заяву-згоду на поїздки за кордон з ним ОСОБА_3 . Щодо графіку зустрічей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , то позивач вказує, що іноді сама пропонувала привезти ОСОБА_3 до батька і для відповідача це було незручно і не несподівано. В них вже були місця, в яких вони зустрічались, коли мати привозила ОСОБА_3 для побачень з батьком. Навпаки, відповідач інколи пропускав дні побачень з сином без зазначення причини. Щодо того, що ОСОБА_3 проживає в двокімнатній квартирі з бабусею та її співмешканцем, то позивач зазначила, що це не відповідає дійсності, оскільки загальна площа зазначеної квартири складає 96,5 м.кв. і ця квартира має три кімнати, в одній із яких проживав ОСОБА_3 , в іншій позивач, а в третій бабуся ОСОБА_3 з дідусем. Бабуся та дідусь ОСОБА_3 завжди брали активну участь у вихованні онука ОСОБА_3 , а також ОСОБА_4 до того часу, поки батько заборонив ОСОБА_4 відвідувати домівку матері та спілкуватись з ріднею зі сторони позивача. Крім того, мати позивача ОСОБА_14 (бабуся ОСОБА_3 ) офіційно одружена з ОСОБА_15 з грудня 2003 року, а проживали цивільним шлюбом з 1989 року і саме ОСОБА_15 брав участь у вихованні позивачки з шестирічного віку, а тому він не є так званим співмешканцем бабусі. До того ж, дідусь ОСОБА_3 - ОСОБА_15 має вищу педагогічну освіту, є вчителем історії і викладав цей предмет в школі міста Українка. Позивач вказує, що відповідач не приділяє належного часу для виховання дітей та за дітьми доглядають сторонні люди. Також, позивач у відповіді на відзив зазначила, що відповідача було позбавлено батьківських прав у Вірменії, що свідчить про неналежне виконання батьківських обов`язків відповідачем. Надані відповідачем докази його доходу не відображають цілком реальну картину, оскільки знімки монітора комп`ютера не можуть бути належними доказами.

13 травня 2022 року відповідач - ОСОБА_2 подав до суду зустрічний позов, в якому просив визначити місце проживання синів разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 .

Вимоги зустрічного позову мотивовані тим, що відповідачу постійно чиняться перешкоди у спілкуванні з молодшим сином та надається вкрай мало часу для побачень. У батька дитини з`явилися побоювання щодо психологічного стану ОСОБА_3 та просив ОСОБА_1 провести відповідне обстеження. Позивач за зустрічним позовом маючи медичну освіту помітив нетипову поведінку для хлопчика 3-річного віку із сексуальним підтекстом. Крім того, мати ОСОБА_3 - ОСОБА_1 нехтуючи вимогами закону зареєструвала місце проживання ОСОБА_3 з 11 жовтня 2019 року за адресою: АДРЕСА_2 без згоди батька, що є порушенням його прав. Позивач за зустрічним позовом зазначає, що він має постійний стабільний дохід та роботу, до кримінальної відповідальності не притягався. Визначення місця проживання дітей разом з батьком буде відповідати інтересам дітей.

01 червня 2022 року відповідач за зустрічним позовом подала відзив на зустрічну позовну заяву, в якому позовні вимоги визнає частково, а саме не заперечує щодо визначення проживання ОСОБА_4 разом з батьком. В іншій частині зустрічних позовних вимог заперечувала та просила відмовити. Вказала, що вона завжди виявляла бажання в спілкуванні та вихованні по відношенню до ОСОБА_4 . Натомість, батько ОСОБА_2 всіляко чинить перешкоди шляхом залякування дитини та жорстокого ставлення. Також відповідач всіляко сприяла зустрічам ОСОБА_3 з його батьком, коли той, в свою чергу, міг декілька тижнів не приїжджати до дитини та їй самостійно доводилося писати та привозити дитину. Крім того, молодша дитина має свою власну кімнату, проживає разом з люблячими людьми та мати всіляко займається вихованням дитини та культурним розвитком: походи в театри та музеї, кіно та на виставки. Навпаки, відповідач постійно залишає дітей на сторонніх осіб та не доглядає їх. Ситуація, яка склалася у Вірменії лиш говорить про те, що позивач є безвідповідальною людиною, яка не цікавиться життям своїх дітей.

16 червня 2020 року позивач за зустрічним позовом подав відповідь на відзив, в якому просив суд задовольнити зустрічні позовні вимоги в повному обсязі та з приводу заперечень викладених у відзиві пояснив наступне. Він не налаштовував старшого сина проти матері, оскільки дитині на той час було майже 14 років та він самостійно може вирішити з ким йому спілкуватися та що розповідати. Щодо тверджень ОСОБА_1 про те, що вона приймає участь у шкільному житті ОСОБА_4 , то позивач не заперечує даного факту в період до дня розлучення, так як спілкування з вчителями та зацікавленість в успіхах дитини була за період перебування сторін у шлюбі та проживали разом з дітьми. Щодо фізичного насилля над ОСОБА_1 , то не було надано будь-яких доказів на підтвердження вказаної обставини. Стосовно того, що батько дітей є безвідповідальним, аргументуючи це рішенням про позбавлення батьківських прав, то позивач зазначив, що таке рішення було прийнято без його участі, не було повідомлено про розгляд справи та має намір його оскаржити в апеляційному порядку. Щодо вимагання коштів, то дана обставина судом не була встановлена та не має будь-якого відношення до розгляду даної справи. На даний час ОСОБА_2 працевлаштований та є дипломованим спеціалістом стоматологом, займається ліцензованою господарською діяльністю та підтверджує це наданими податковими деклараціями за 2019 та 2020 роки. Натомість, відповідач не працевлаштована та не отримує доходу, відповідно не має можливості утримувати дітей. Діти проживають разом з батьком та не бажають повертатися до матері. ОСОБА_2 викликав працівників ювенальної поліції на виконання ухвали суду про забезпечення позову, однак молодший син відмовився йти до матері, про що позивач повідомив поліцію. Дану обставину також підтверджує акт державного виконавця від 10 червня 2020 року. Підтвердженням схильності дітей до батька є нотаріально засвідчені пояснення матері ОСОБА_2.

26 червня 2020 року відповідач за зустрічним позовом подала заперечення на відповідь на відзив по зустрічному позову та зазначила наступне. Висловлювання ОСОБА_2 відносно того, що рішення вірменського суду про позбавлення його батьківських прав є незаконним, голослівні. Відповідач за первісним позовом не наділений давати оцінку судовим рішенням. Позивач знову наголошує на тому, що відповідач постійно зайнятий на роботі та часу на виховання дітей в нього немає. Тому, наявність певного кола осіб, які проживають періодично з відповідачем, не пов`язана з обов`язком батьків на виховання, утримання та розвиток дітей. І те, що відповідач має вищий дохід ніж позивач чи його матеріально-побутове становище краще, а також наявність чи відсутність у його власності рухомого майна, не є вирішальними при визначенні місця проживання дітей. Щодо того, що позивач не має доходу, зазначила, що вона працює в ТОВ «ЕМСІТІ КОМПАНІ» на посаді менеджера зі збуту. Разом з тим, мати позивача - ОСОБА_14 має свій бізнес з продажу дитячого одягу, в якому їй допомагає позивач. Звісно, мати позивача надає фінансову підтримку своїй дитині і балує онука. Отже, позивач є працевлаштованою, за місцем проживання і роботи характеризується позитивно, матеріально забезпечена, стан її здоров`я не перешкоджає утримувати та виховувати ОСОБА_3 , її житлово-побутові умови відповідають нормам санітарії та сприяють нормальному фізичному та гармонійному розвитку дитини. З приводу виконання ухвали суду про забезпечення позову, то позивач зазначила, що ОСОБА_3 на той час було лише чотири роки та він не бачив матері три місяці, тому така поведінка дитини є цілком логічною. Натомість, відповідач вводить суд в оману щодо акту державного виконавця, оскільки в акті чітко вказано, що рішення не виконано. Крім того, позивач не мала змогу обійняти дитину, оскільки між нею та дитиною був старший син ОСОБА_4 , який не пропускав матір до квартири, та відповідач, який голосно кричав на позивача, забороняючи їй зайти в помешкання, де знаходився ОСОБА_3 . Окремо звернула увагу на той факт, що старший син ОСОБА_4 вчиняє дії виключно під впливом батька. Проживаючи три роки з батьком ОСОБА_4 перейняв від нього зневагу до жінок та до своєї матері, адже неможливо в одну мить змінитись і перестати любити матір, яка народила та весь свій час приділяла вихованню. Таке ставлення ОСОБА_4 є нічим іншим, як проекцією поведінки батька та його ставлення до позивача за те, що вона вирішила розлучитись з ним. Позивач вказує, що відповідач негативно впливає на старшого сина та всіляко обмежує спілкування з молодшим. Щодо письмових пояснень матері відповідача, то позивач зазначає, що такі докази не можуть бути прийняті до уваги судом, оскільки вони не є доказами в розумінні ЦПК України. Крім того, матір відповідача є зацікавленою особою і вся інформація, викладена в так званих поясненнях є спотвореною і отриманою нею зі слів її сина. Останні три роки вона особисто не була присутньою при спілкуванні позивача з відповідачем, позивача з сином, передачею ОСОБА_3 відповідачеві на вихідних і т.д.

Позивачем за зустрічним позовом була подана заява про зміну предмету позову, в якій просить суд визначити місце проживання ОСОБА_3 разом з батьком ОСОБА_2 .

Вимоги заяви мотивовані тим, що після розлучення старший син залишився проживати разом з батьком, а молодший - з матір`ю. Протягом 2019-2020 років під час зустрічей батька з ОСОБА_3 , дитина все частіше почала виявляти небажання повертатися до свого постійного місця проживання - помешкання позивача. 08 березня 2020 року під час чергового повернення дитини відповідачем до помешкання позивача, малолітній син категорично відмовився повертатися до матері. Влаштував істерику, почав плакати та просити батька не віддавати його матері, просив залишитися з ним, тому ОСОБА_2 прийняв рішення залишити дитину проживати разом з собою. Одразу після прийняття такого рішення, відповідач повідомив позивача та запропонував обговорити варіанти вирішення проблеми обмеження відповідача у спілкуванні з дитиною та питання психоемоційного стану дитини. Проте, позивач категорично відмовилась вирішити дану проблему, а навпаки, почала войовничі дії проти відповідача шляхом приниження, знищення його ділової репутації та наклепу. Все це призвело до того, що позивач звернулась з позовом до суду та під час відкриття провадження судом було вжито заходи забезпечення позову. ОСОБА_2 належно виконував ухвалу суду, натомість дитина категорично відмовлялась покидати житло відповідача та їхати разом з позивачем. В свою чергу позивач щоразу приводила з собою на виконавчі дії багато незнайомих та часто агресивно налаштованих осіб. Така атмосфера вкрай негативно впливала на психоемоційний стан як молодшого сина, так і старшого сина. В подальшому, виконавче провадження було передано до Обухівського району. В рамках виконання ухвали про забезпечення позову, відповідач щочетверга забезпечував явку старшого сина ОСОБА_4 до Міського центру дитини, де мали відбуватися зустрічі з позивачем. Проте, під час цих зустрічей сам ОСОБА_4 відмовлявся розмовляти з позивачем та самовільно покидав кабінет психолога. На деякі зустрічі з ОСОБА_4 не приходила сама позивач. Таким чином, між позивачем та відповідачем наявний гострий конфлікт, а саме спір щодо питання визначення місця проживання дитини. Відповідач переконаний, що в найкращих інтересах дитини буде проживання ОСОБА_3 разом з ним. Позивач не належним чином виконувала свої батьківські обов`язки щодо виховання та розвитку дитини, що призвело до серйозних негативних наслідків.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 24 червня 2022 року в задоволенні первісного позову відмовлено.

Зустрічний позов задоволено та визначено місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 840 грн 60 коп.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 , діючи через свого представника Власюк К. П. , подала апеляційну скаргу, яка мотивована наступним.

Оскаржуване рішення не ґрунтується на вимогах законодавства, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, внаслідок неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, не допитано важливих свідків, не долучено доказів, які мають значення для справи, не вірно трактовані норми Конвенції, а тому підлягає скасуванню.

Суд першої інстанції неповно дослідив матеріали справи, вибірково взяв до уваги доводи відповідача та не взяв до уваги докази позивача, які були подані до суду. Встановив обставини справи, які суперечать матеріалам і не врахував факти, які вже були на час ухвалення рішення, що оскаржується.

На думку скаржника, скасування Верховним Судом у цій справі процесуальних судових рішень, а саме ухвали суду про зустрічне забезпечення позову та ухвали суду про залишення первісного позову без розгляду, свідчить про неодноразове порушення судом норм матеріального та вимог процесуального права.

Зазначив, що після визнання Верховним Судом двох грубих процесуальних помилок, були всі підстави для самовідводу, але суддя цього не зробила.

Позивач, вважаючи, що постановивши дві незаконні ухвали, суддя не зможе в подальшому винести законне та обґрунтоване рішення, заявив відвід, в задоволенні якого необґрунтовано було відмовлено. Суддя не обґрунтувала чому саме доводи представника не заслуговують на увагу і не є причиною для відводу у розумінні норм ЦПК України.

Суддя не врахувала своїх же висновків, викладених в ухвалі про забезпечення позову.

Не було надано належної оцінки Рішенню суду Котайської області Республіки Вірменія від 30.11.2004 року.

Суд допустив порушення при застосуванні положень ст. 19 Гаазької конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року.

Посилалась на неврахування висновку Французького суду.

Вважає, що неврахування положень цивільного-процесуального законодавства України, також призвело до ухвалення незаконного рішення. Судом не було взято до уваги судові рішення в аналогічних справах в яких є посилання на норми права, які могли бути застосовані для вирішення даного спору.

Рішення суду містить двадцять вісім висновків, які суперечать обставинам та матеріалам справи.

Судом не враховано докази не виконання рішення суду, а саме ухвали суду про забезпечення позову.

Також судом не враховано докази, які містяться в матеріалах справи та доводять умови проживання, середовище та адаптацію ОСОБА_3 у Франції.

Посилалася на існування нового доказу, який отримано після ухвалення судового рішення у справі, що оскаржується, і цей доказ, який стосується відповідача, має значення для вирішення справи по суті.

Також вважала незаконним рішення суду в частині розгляду позовних вимог по старшому сину ОСОБА_4 .

Позивач посилалася на те, що до першого слухання справи апеляційним судом надасть докази, що викладені обставини не відповідають дійсності.

Вважала, що відмовляючи у задоволенні цих позовних вимог суд порушив її право на спілкування зі старшим сином. Судом не взято до уваги, що дитина уникає з нею спілкування через тиск батька.

Не зважаючи на те, що позивачем було підготовлено і подано заключну промову на сімнадцяти сторінках, суд не знайшов можливості на неї бодай послатися при ухваленні рішення. Констатувала, що її голос не був почутий судом. Її доводи та докази судом не були взяті до уваги.

Суд формально поставився до дослідження тієї частини справи, яка відповідала інтересам позивача, натомість детальну увагу приділив словам відповідача та ухвалив незаконне та необґрунтоване рішення на його користь, не керуючись законом та наявними в матеріалах справи належними і допустимими доказами.

За наведених обставин просила скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 червня 2022 року, ухваливши нове судове рішення, яким первісний позов задовольнити в повному обсязі.

Визначити місце проживання ОСОБА_3 разом з матір`ю ОСОБА_1 .

Зобов`язати ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у спілкуванні з сином ОСОБА_4 , встановивши наступний спосіб участі у вихованні та спілкуванні з сином, а саме: побачення кожного тижня: 10:00 години суботи до 10:00 години неділі; відео-дзвінок, тривалістю одного такого дзвінка не менше ніж 30 хвилин та періодичністю не менше ніж два рази на тиждень за допомогою застосунків Viber, WhatsApp, Skype, у випадку тривалого продовження воєнного стану в Україні та/або тривалого (затяжного) часу на відновлення інфраструктури в Україні.

Відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 .

Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач ОСОБА_2 , діючи через свого представника Кужим А. М. , подав відзив на апеляційну скаргу.

В обґрунтування заперечень проти апеляційної скарги відповідач посилався на те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалено на підставі повного та всебічного з`ясування обставин справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду про наявність правових підстав для відмови в задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову.

Вказував, що доводи апеляційної скарги про те, що з самого початку розгляду справи суддя зайняла позицію відповідача є безпідставними, оскільки фактично зводяться до незгоди з процесуальними проміжковими судовими рішеннями судді, а саме щодо забезпечення позову та постановлення ухвали про залишення первісного позову без розгляду, яка в подальшому була скасована касаційним судом.

Посилання скаржника на те, що суддя була зацікавлена у швидкому розгляді справи є недоречними, оскільки за загальними приписами процесуального законодавства основними засадами цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а відтак вжиття заходів для розгляду справи є обов'язком суду.

Вказував, що доводи скаржника про відмову суддею у задоволенні трьох заяв про відвід не свідчать про упередженість судді, а лише зводяться до незгоди з остаточним рішенням суду.

Не можуть бути підставою для скасування рішення суду і доводи апеляційної скарги про те, що суд не надав належної оцінки рішенню Котайської області Республіки Вірменія від 30.11.2004 та висновку Французького суду, оскільки судом надано належну правову оцінку цим доказам.

Також є безпідставними доводи апеляційної скарги й про те, що судом не наведено жодних обставин неможливості проживання дитини з матір`ю, оскільки в мотивувальній частині рішення судом наведено підстави проживання сина ОСОБА_3 разом з батьком, а також обставини неможливості його проживання разом з матір`ю.

Звернув увагу, що надані позивачкою документи щодо умов проживання малолітнього ОСОБА_3 у Франції є неналежними доказами, оскільки є документами, виданими іноземною державою, які лише перекладені на українську мову. Водночас, у відповідності до вимог матеріального законодавства, справжність даних документів не засвідчена нотаріусом, вони не містять апостилю, а нотаріусом засвідчено лише правильність перекладу.

Зазначав, що доводи позивачки про не виконання відповідачем судового рішення про забезпечення позову є необґрунтованими, оскільки спростовуються матеріалами справи, про що було вказано в оскаржувано рішенні.

Щодо доводів позивачки про перешкоди у спілкуванні із старшим сином ОСОБА_4 зазначив, що за весь час проживання ОСОБА_4 разом з ним ОСОБА_1 не проявляла жодної ініціативи щодо зустрічей з сином та бачилася з ним лише в короткі проміжки часу, коли він разом з ОСОБА_4 приводив ОСОБА_3 до її місця проживання.

Крім цього, звернув увагу на те, що в прохальній частині апеляційної скарги ОСОБА_1 фактично вийшла за межі позовних вимог, оскільки пред`явила нову вимогу, щодо спілкування з сином ОСОБА_4 .

Представник ОСОБА_1 - Власюк К. П. в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала та просила задовольнити з підстав, викладених в ній.

Представника ОСОБА_2 Кужим А. М. та ОСОБА_23 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечували, просили залишити без задоволення, а рішення суду без змін, як законне та обґрунтоване.

Треті особи, належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання своїх представників не направили.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників третіх осіб.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні первісних позовних вимог в частині визначення місця проживання молодшого сина сторін ОСОБА_3 та задовольняючи зустрічні позовні вимоги, суд першої інстанції, на підставі доказів, поданих сторонами, що були належним чином оцінені, застосувавши норми матеріального права, які регулюють дані правовідносини, обґрунтовано виходив з того, що в якнайкращих інтересах малолітнього ОСОБА_3 буде визначення його місця проживання разом з батьком.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його правильним, з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 15 лютого 2002 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб, який в подальшому розірвано рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 03.11.2017 у справі №755/12260/17.

Під час перебування сторін у шлюбі у них народилося двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Після розірвання шлюбу сторони усно домовилися, що старший син ОСОБА_4 буде проживати разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1 , а молодший син ОСОБА_3 - разом з матір`ю. Малолітній ОСОБА_3 проживав за адресою: АДРЕСА_2 разом з бабусею (матір`ю ОСОБА_1 ) - ОСОБА_14 та ОСОБА_15 (вітчим ОСОБА_1 ). Тобто, юридично ОСОБА_3 проживав з матір`ю, яка постійно перебувала у від`їздах закордоном, а фактично проживав з бабусею та дідусем.

Також сторони між собою домовилися, що відповідач ОСОБА_2 буде проводити з сином ОСОБА_3 певний час кожної неділі.

В один із днів, коли ОСОБА_2 взяв сина ОСОБА_3 для проведення з ним відведеного за усною домовленістю часу, а саме 09.03.2020 року - ОСОБА_3 відмовився повертатися до місця свого проживання разом з батьками позивачки. В той день (09.03.2020) ОСОБА_1 перебувала за межами України. Повернулась в Україну ОСОБА_1 лише 12.03.2020.

Отже, з березня 2020 року малолітній ОСОБА_3 постійно почав проживати разом з батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , після чого в сторін фактично виник спір щодо місця проживання сина ОСОБА_3 та в квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з первісним позовом.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 одночасно подала заяву про забезпечення позову, в якій просила до ухвалення у справі остаточного рішення, забезпечити їй можливість спілкування з сином ОСОБА_3 .

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 22 квітня 2020 року частково задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову та вжито заходів забезпечення первісного позову шляхом визначення місця та часу спілкування малолітнього ОСОБА_3 разом з матір`ю, до ухвалення судом рішення у даній справі, а також зобов`язано батька дитини - ОСОБА_2 передавати ОСОБА_3 матері ОСОБА_1 за місцем її проживання, згідно визначеного судом часу спілкування.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не враховано докази не виконання ОСОБА_2 судового рішення про забезпечення первісного позову, оскільки в мотивувальній частині рішення містяться висновки, що згідно наявних в матеріалах справи доказів,дитина фактично сама не хотіла їхати зі своєю матір`ю.

До того ж, судом з`ясовано, що за обставин, коли дитина не хотіла йти до матері, то й не було факту невиконання ухвали суду про забезпечення позову зі сторони боржника ОСОБА_2 , що також встановлено судовими рішення, які набрали законної сили, в інших судових провадженнях стосовно оскарження ОСОБА_2 штрафів накладених на нього за невиконання ухвали суду про забезпечення позову.

Більше того, доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 не виконував судове рішення про забезпечення позову є неспроможними й з тих підстав, що ОСОБА_1 сама не дотрималася вимог виконання ухвали суду від 22.04.2020 про забезпечення позову, з огляду на наступне.

Так, після того, як малолітній ОСОБА_3 почав проживати з батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , він почав відвідувати дошкільний навчальний заклад, що підтверджується довідкою №1-31, з якої вбачається, що ОСОБА_3 відвідує Центр розвитку дитини «Монтессорі. Перші кроки» з 06 липня 2020 року за графіком: понеділок - п`ятниця з 08:45 до 13:15. Згідно цієї довідки, дитину приводить і забирає батько ОСОБА_2 .

В подальшому, а саме 06.10.2020, в той день коли дитина за ухвалою суду від 22.04.2020 повинна була перебувати з батьком, ОСОБА_1 забрала ОСОБА_3 з Центру розвитку дитини «Монтессорі. Перші кроки» та вивезла за кордон. Судом встановлено, що на час закінчення розгляду справи дитина перебувала за кордоном та до України не поверталась.

З наведеного слідує, що ОСОБА_1 в порушення визначеного в ухвалі про забезпечення позову періоду спілкування з сином ОСОБА_3 без згоди батька забрала його з навчального закладу. Тобто, саме ОСОБА_1 фактично порушила вимоги ухвали суду про забезпечення позову.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення ОСОБА_2 ухвали суду про забезпечення позову є особистим трактуванням обов'язку сторін щодо виконання судового рішення, з урахуванням лише власного інтересу.

Більше того, виявилися обґрунтованими побоювання ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_1 не буде добросовісно виконувати ухвалу суду від 22.04.2020 про забезпечення позову.

Крім того, ОСОБА_1 , забравши ОСОБА_3 з навчального закладу, вивезла його закордон без відповідної згоди батька дитини - ОСОБА_2 , що підтверджується нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_2 від 29.09.2020, якою він скасував будь-які заяви для виїзду у будь-які країни світу його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у супроводі його матері ОСОБА_1 , що були ним видані та підписані до виникнення спору щодо визначення місця проживання дитини. Про обставини скасування ОСОБА_2 дозволу на виїзд закордон малолітнього ОСОБА_3 разом з матір`ю ОСОБА_1 останній було відомо. Так, в судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_2 пояснив, що про скасування дозволів на виїзд малолітнього ОСОБА_3 він особисто повідомив ОСОБА_1 по телефону, що не заперечувалося представниками останньої в судовому засіданні.

09 жовтня 2020 року були внесені відомості до ЄРДР стосовно підроблення та використання документів для виїзду за кордон на ім`я ОСОБА_3 та присвоєно номер кримінального провадження №120201000070002950.

Згідно листа Дніпровського УП ГУНП в м. Києві від 09 листопада 2020 року №12421/125/20-2020, в провадженні перебуває ОРС категорії «Розшук» № 04-221/20 від 07 жовтня 2020 року заведеної на встановлення місця знаходження безвісно зниклого громадянина ОСОБА_3 . СВ Дніпровського УП ГУНП у м. Києві відомості внесено до ЄРДР №12020110040005575 від 31.10.2020 передбаченого ст. 115 ч. 1 КК України, який пропав з дитячого садка по вул. Р. Окіпної, 18 у м. Києві 06.10.2020, оскільки проведеними оперативно-розшуковими заходами встановити місце знаходження на території України не надалось можливим. Проведеними заходами встановлено, що ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_4 , 06.10.2020 разом з матір`ю громадянкою України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та її співмешканцем громадянином Франції - ОСОБА_28 ( ОСОБА_28 ) ІНФОРМАЦІЯ_6 , без згоди батька виїхали за межі території України рейсом №1386 КИЇВ-АМСТЕРДАМ та на територію України по теперішній час не повернулись.

З відповіді Дніпровського УП ГУНП в м. Києві від 24 листопада 2020 року №А-6221/125/80-2020 вбачається, що відповідно до отриманої інформації з ДМС України, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , має закордонний паспорт № НОМЕР_1 виданий 03 червня 2020 року, який дійсний до 03 червня 2024 року, та закордонний паспорт № НОМЕР_2 виданий 30 вересня 2020 року, який дійсний до 30 вересня 2024 року. А громадянка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , має закордонний паспорт № НОМЕР_3 виданий 27 серпня 2014 року, який дійсний до 30 вересня 2024 року, та закордонний паспорт № НОМЕР_4 виданий 27 червня 2017 року, який дійсний до 26 червня 2027 року.

В подальшому було з`ясовано, що малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає разом з матір`ю ОСОБА_1 та її чоловіком ОСОБА_28 у Франції.

Матеріали справи не містять доказів, що після ухвалення судового рішення про забезпечення позову, яким було визначено час та тривалість спілкування матері з дитиною, відповідач надав позивачці згоду на зміну місця проживання сина ОСОБА_3 .

Аналіз наведених обставин вказує на те, що ОСОБА_1 06 жовтня 20202 року без згоди батька ОСОБА_2 вивезла закордон їх малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , тоді як на вирішенні суду вже знаходився даний спір щодо визначення місця проживання дитини - ОСОБА_3

14 червня 2021 року був наданий висновок №103/4819/41/3 Органу опіки та піклування Дніпровської РДА у м. Києві про визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (протокол засідання Комісії від 26 травня 2021 року), яким за доцільне визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 разом з батьком

ОСОБА_2. В даному висновку також вказано, що на час розгляду зазначеного питання Комісією встановлено, що батьки дитини ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проживали в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано в листопаді 2017 року. Одразу після розлучення, за домовленістю між батьками, неповнолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , залишився проживати з батьком ОСОБА_2 , а малолітній ОСОБА_3 , 2015 року народження, залишився проживати разом з матір`ю ОСОБА_1 . З березня 2020 року малолітній ОСОБА_3 постійно мешкав з батьком за адресою: АДРЕСА_1 . Спеціалістами служби у справах дітей та сім`ї було проведено обстеження житлово-побутових умов за вказаною адресою. Під час обстеження встановлено, що в квартирі чисто, прибрано, наявні всі необхідні меблі та побутова техніка. Малолітній ОСОБА_3 має окрему кімнату, де є все необхідне для проживання, відпочинку та розвитку дитини, батько дитини ОСОБА_2 працює в ТОВ "Денталсіті", має стабільний дохід та бажає, щоб дитина проживала з ним. ОСОБА_2 має можливість створити всі умови для гармонійного розвитку дитини. Питання щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вирішується в Дніпровському районному суді м. Києва, так як між батьками виник спір. Мати дитини, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , тривалий час перебуває за кордоном, що унеможливлює спілкування батька ОСОБА_2 з малолітнім сином ОСОБА_3.

15 червня 2021 року початкова школа Анрі Корбе , яка знаходиться у Франції в м. Маржансель, надала лист, перекладений на українську мову, в якій зазначили, що з грудня 2020 року ОСОБА_3 навчається у підготовчому класі даної школи. З моменту свого зарахування ОСОБА_3 відвідує школу на регулярній основі. ОСОБА_3 є приємним і жвавим учнем, що прагне досягти успіху. Він ідеально інтегрувався у життя свого класу та школи. Має швидкий прогрес у вивченні французької мови. У лютому 2021 року школа надіслала запит щодо включення ОСОБА_3 до групи нещодавно прибулих учнів, що розмовляють іншими мовами. Мати ОСОБА_1 бере активну участь у навчанні сина. Вона виявляє великий інтерес до шкільних досягнень ОСОБА_3 , бере участь у класних проектах та шкільних поїздках. Вона завжди присутня біля входів і виходів у «мамині часи».

З наведеного слідує, що судом першої інстанції з`ясовано та встановлено обставини, які передували виникненню спору між сторонами щодо місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , а також обставини вивезення ОСОБА_1 малолітнього ОСОБА_3 закордон без згоди батька ОСОБА_2 за наявності в суді не вирішеного спору щодо місця проживання ОСОБА_3 .

Судом першої інстанції також з`ясовано обставини, які підтверджують доходи сторін та наявність на праві власності у них майна, що у відповідності до вимог сімейного законодавства та сталої судової практики є обов`язком суду під час вирішення спору про визначення місця проживання дитини.

Зокрема судом встановлено, що згідно довідки про доходи №29/05-20 від 29 травня 2020 року, ОСОБА_1 працює в ТОВ «ЕСМІТІ КОМПАНІ» з 25 травня 2020 року. На момент видачі довідки займала посаду менеджер (управитель) зі збуту. Оклад працівника складав 4 800,00 грн.

14 вересня 2021 року ГУ ДПС у Київській області надав відповідь щодо сум та джерел виплачених доходів ОСОБА_1 за період з 01 січня 2020 року по 30 червня 2021 року. З наданих відомостей вбачається, що ОСОБА_1 у січні 2020 року здійснювала підприємницьку діяльність, з лютого 2020 року по квітень 2020 року працювала в ТОВ «ЕмсітіКомпані» та 06 жовтня 2020 року була звільнена.

На запит позивача ОСОБА_1 , надано лист-відповідь з банківської установи «BNP Paribas» станом на 13 жовтня 2021 року, згідно якої у пана ОСОБА_28 є банківські рахунки: поточний рахунок (номер відсутній) баланс на 13 жовтня 2021 року + 2863,38 EUR, поточний рахунок (номер відсутній) баланс на 13 жовтня 2021 року + 749,15 USD, інвестиційний рахунок (номер відсутній) баланс на 13 жовтня 2021 року 47 921,11 EUR.

Згідно довідки від 28 квітня 2020 року №ДС000000005, ОСОБА_2 працює в ТОВ «Денталсіті» з 11 лютого 2020 року та на момент видачі довідки займав посаду лікар стоматолог-хірург.

З довідки від 05 червня 2020 року №02 вбачається, що ОСОБА_2 працює лікарем стоматологом-хірургом в ТОВ «Денталсіті» за таким графіком роботи: вівторок з 09:00 години до 15:00 години, середа з 09:00 години до 12:00 години, четвер з 09:00 години до 15:00 години, п`яниця з 09:00 години до 12:00 години, субота з 09:00 години до 15:00 години, неділя та понеділок вихідні дні.

Відповідачем була надана характеристика з місця роботи ТОВ «Денталсіті», в якій зазначено, що ОСОБА_2 працює в ТОВ «Денталсіті» з лютого 2020 року. За час роботи проявив себе як відповідальний співробітник та професіонал. За період роботи ОСОБА_2 керівництво отримувало позитивні відгуки про відповідача, як спеціаліста. У побутовому спілкуванні в колективі ОСОБА_2 виявив себе як харизматична людина, не конфліктна, завжди готовий прийти на допомогу.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України №1306 від 06 червня 2019 року «про ліцензування медичної практики», ФОП ОСОБА_2 було видано ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики за спеціальністю стоматологія, ортодонтія, хірургічна стоматологія, терапевтична стоматологія, ортопедична стоматологія, дитяча стоматологія; за спеціальністю молодшого спеціаліста з медичною освітою: сестринська справа за місцем провадження діяльності м. Київ. Вул. В. Васильківська, 25 та АДРЕСА_4 .

Згідно податкової декларації платника єдиного податку ФОП ОСОБА_2 за 2020 рік, обсяг доходу за звітний період склав 1 895 025,00 грн.

Згідно договору про поділ майна подружжя, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Сибіга С. Е. 02 жовтня 2017 року та зареєстрований в реєстрі за №863, сторони домовились, що автомобіль марки Toyota Rav4, 2009 року випуску, д.н.з. НОМЕР_5 , квартира АДРЕСА_5 , вважатимуться таким, що належить ОСОБА_1 . Автомобіль марки Toyota Land Cruiser Prado, 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_6 , квартира АДРЕСА_6 , нежитлові приміщення АДРЕСА_7 , вважатимуться такими, що належить ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності.

Квартира, яку ОСОБА_1 отримала за договором поділу майна подружжя була нею відчужена.

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №99067973 від 02 жовтня 2017 року, ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 .

Згідно свідоцтва № НОМЕР_7 від 26 листопада 2018 року про участь у фонді фінансування будівництва виду А «ЖК Сонячна рів`єра», відповідач здійснив інвестування в квартиру в житлово-офісних комплексах, що розташовані за адресою між АДРЕСА_8 (кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:66:178:0258).

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, ОСОБА_2 є власником т/з Mersedes-Benz GLS 350 д.н.з. НОМЕР_8 з 18 квітня 2018 року.

Також судом встановлено, що 25 червня 2020 року КНП «Київська міська наркологічна клінічна лікарня «Соціотерапія» була видана довідка №432658 про те, що ОСОБА_2 за даними облікової документації під наркологічним диспансерно-динамічним наглядом не перебуває.

Згідно довідки від 26 червня 2020 року виданої ТМО «Психіатрія» у м. Києві КМПЛ №2 ОСОБА_2 в диспансерному відділенні Київської міської психоневрологічної лікарні 32 на обліку у лікаря психіатра не перебуває.

03 серпня 2020 року генеральним директором ТОВ «МГ-сервіс» була видана характеристика на ім`я ОСОБА_2 , в якій зазначено, що відповідач проживає за адресою: АДРЕСА_1 . За вказаною адресою проживає з 2010 року із сином ОСОБА_4 та рідною сестрою ОСОБА_12 . З березня 2020 року ОСОБА_2 почав проживати разом з молодшим сином ОСОБА_3 . За час проживання за вказаною адресою відповідач зарекомендував себе як зразковий громадянин. Конфліктів не мав із сусідами, труднощі не створював, громадський порядок не порушував. За інформацією, ОСОБА_2 має велику та дружню сім`ю. В помешканні відповідача чисто та охайно. Поганих звичок за відповідачем не помічено. Також у сварках чи бійках не був задіяний. За словами сусідів в останні місяці до квартири ОСОБА_2 раз на тиждень приходять групи людей, які створюють нетривалий галас та шум. З пояснень відповідача стало відомо, що то приходила мати дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з адвокатами та журналістами з метою виконання судового рішення.

Відповідно до характеристики ОСОБА_4 виданої директором НВК «Домінанта», ОСОБА_4 навчається в даному закладі з 1 класу. Має достатній та високий рівень навчальних досягнень. Виконує будь-які доручення добровільно, завжди готовий прийти на допомогу товаришам, має почуття самоконтролю. Батько ОСОБА_2 приділяє значну увагу вихованню та навчанню дитини, допомагає хлопчику в розвитку творчих здібностей та фізичного здоров`я. Регулярно цікавиться успіхами дитини. Мати участі у вихованні сина не бере.

Також відповідно до характеристики ОСОБА_4 зі Школи джазового та естрадного мистецтв Дніпровського району міста Києва №40 від 30 квітня 2020 року, батько приділяє належну увагу навчанню і вихованню дитини, постійно підтримує зв`язок зі школою та викладачами, фінансово забезпечує навчання сина в мистецькій школі; плата за навчання в закладі вноситься систематично та вчасно.

Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, судом правомірно враховано, що законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства", кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

За частинами першою, другою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Верховний Суд у своїх постановах, щодо застосування вказаних вище норм матеріального права, неодноразово звертав увагу, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага повинна приділятись якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.

Оцінюючи надані сторонами у справі докази, суд першої інстанції дійшов висновку, що житлово-побутові умови сторін та створені кожним з них умови для проживання і навчання малолітнього ОСОБА_3 є рівними, якщо не брати до уваги, що ОСОБА_1 з жовтня 2020 року проживає у Франції та не має у власності будь-якого житла ані в Україні, ані у Франції.

Разом з тим, після розірвання шлюбу між сторонами виникли суперечки щодо місця проживання малолітнього ОСОБА_3 . Внаслідок цих спорів, малолітній ОСОБА_3 з листопада 2017 року по березень 2020 року проживав у батьків ОСОБА_1 , а з березня 2020 року по ІНФОРМАЦІЯ_10 проживав з батьком ОСОБА_2 , після чого мати хлопчика примусово вивезла його до Франції.

Так, судом першої інстанції з`ясовано, що малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за допомогою своєї матері ОСОБА_1 змінив місце свого проживання і з жовтня 2020 року фактично проживає на території Франції разом зі своєю матір`ю та її чоловіком ОСОБА_28 . Тобто, з жовтня 2020 року батько ОСОБА_3 - ОСОБА_2 позбавлений можливості будь-якого спілкування з молодшим сином.

Крім того, суд першої інстанції, оцінюючи надані сторонами докази, обґрунтовано звернув увагу на те, що позивач ОСОБА_1 фактично примусово вивезла дитину на територію Франції, чим позбавила ОСОБА_3 на повноцінне спілкування з його сім`єю, в тому числі з його батьком ОСОБА_2 , рідним братом ОСОБА_4 , бабусею, дідусем та іншими родичами. На час закінчення судом першої інстанції розгляду справи дитина проживала разом зі своєю матір`ю та вітчимом ОСОБА_28 , який є не рідною ОСОБА_3 людиною. В судовому засіданні свідки повідомили, що дитина не спілкувалась та не була знайома з чоловіком його матері - ОСОБА_28 .

Також судом правильно зазначено в мотивувальній частині рішення, що на час ухвалення оскаржуваного рішення ОСОБА_1 проживає у Франції та не має самостійного доходу, а надані довідки про наявність на рахунках коштів лише підтверджують наявність таких коштів на рахунках чоловіка ОСОБА_1 - ОСОБА_28 , тоді як у відповідності до вимог діючого законодавства суд не може визначити місце проживання з тим і з батьків, який не має самостійного доходу.

Разом з тим, судом встановлено, що батько дитини - ОСОБА_2 має постійний стабільний дохід, який може забезпечити належний рівень існування, як ОСОБА_4 так і молодшого сина ОСОБА_3 . У відповідача на праві власності перебувають об`єкти нерухомості, а саме квартира АДРЕСА_1 , нежитлові приміщення в місті Києві та транспортний засіб Mersedes-Benz. Також відповідач здійснює підприємницьку діяльність та зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується податковими деклараціями. На даний час відповідач перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , яка теж здійснює приватну підприємницьку діяльність, що підтверджується податковими деклараціями. Натомість відомостей про те, що чоловік ОСОБА_1 - ОСОБА_28 працевлаштований та має регулярний достатній дохід не підтверджується належними доказами, як і не підтверджуються належними доказами пояснення представників позивача, що чоловік ОСОБА_1 володіє двома ресторанами.

В той же час судом обґрунтовано вказано на те, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для визначення місця проживання дітей біля нього, оскільки за приписами сімейного законодавства суттєве значення має ставлення батьків до дитини та дитини до своїх батьків, характеристика середовища в якому існує дитина, проживаючи з одним із батьків.

Так, судом встановлено, що згідно наявного у справі висновку експерта №83, який відповідає вимогам ст. 160 ЦПК України, син сторін ОСОБА_3 виявляє надійну прихильність до свого батька, якість турботи якого забезпечила переживання дитиною почуття безпеки та стабільності. При сумісному проживанні з батьком ОСОБА_2 , дитина знаходиться у сприятливих для нього умовах проживання і виховання. У взаємодії з матір`ю, ОСОБА_1 дитина знаходиться у стані емоційного напруження, стресу, що перешкоджає відчуття ним стану безпеки і благополуччя і не може бути сприятливою для нього та його особистого розвитку. Виховна поведінка матері малолітнього ОСОБА_3 , призвела до формування у дитини стану педагогічної занедбаності, що вказує на те, що матір в достатній мірі не займалася вихованням та розвитком дитини; не забезпечувала йому достатніх можливостей для всебічного та гармонійного психічного розвитку, формування відчуття суб`єктивного благополуччя. Виховна поведінка батька ОСОБА_2 характеризується наявністю комплексу дій спрямованих на покращення психічного розвитку дитини, поліпшення її психоемоційного стану та формування у дитини відчуття благополуччя. На час проведення дослідження спостерігаються виражені негативні зміни психоемоційного стану, які є проявом психотравмуючого впливу виховної поведінки матері ОСОБА_1 та вибраного нею способу вирішення сімейного конфлікту.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що проживання ОСОБА_3 з батьком в оточенні інших рідних для нього людей, на відміну від проживання разом з матір`ю та її чоловіком ОСОБА_28 , який не є рідною людиною ОСОБА_3 , не забезпечує його розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

На підставі вказаного у справі, що переглядається, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення взято до уваги інтереси дитини ОСОБА_3 , з урахуванням встановлених судом обставин справи.

Так, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "М. С. проти України" (рішення від 11 липня 2017 року, заява N 2091/13) вказав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України", заява N 10383/09).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц, в якій вона відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі №6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі №6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу статті 6 Декларації прав дитини, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.

Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов`язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо.

Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

Таким чином, при вирішенні таких спорів доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дитини, судам передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, врахувавши інтереси малолітнього ОСОБА_3 , його психологічний стан, права та інтереси на гармонійний розвиток і належне виховання, а також дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в їх інтересах, дійшов обґрунтованого висновку про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 разом з батьком ОСОБА_2 , оскільки це відповідає найкращому забезпеченню інтересів дитини.

При цьому, судом першої інстанції враховано, що визначення місця проживання ОСОБА_3 з батьком, не впливатиме і на взаємовідносини з матір`ю, оскільки визначення місця проживання дітей з одним із батьків, не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків та не позбавляє права приймати участь у вихованні дитини.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги, що суд вибірково взяв до уваги доводи відповідача та не взяв до уваги докази позивача, оскільки як вбачається з мотивувальної частини рішення, суд зазначив всі докази, на які посилалися сторони у справі та на підставі цих доказів встановив дійсні обставини справи, в тому числі вказав на неможливість на даний час визначення місця проживання дитини разом з матір`ю.

Колегія суддів також вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги, щодо безпідставного не врахування судом доказів, які підтверджують умови проживання, середовище та адаптацію ОСОБА_3 у Франції, оскільки такі докази не засвідчені належним чином.

Так, статтею 13 Закону України "Про міжнародне приватне право" визначено, що документи, видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнають дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Тобто, за приписами діючого законодавства, документи, складені за участю органів державної влади та місцевого самоврядування, або такі, що від них виходять, можуть бути використані на території іншої держави лише після відповідного їх посвідчення.

Чинним законодавством передбачено два способи такого посвідчення: консульська легалізація та проставлення апостиля. Однак, надані позивачкою документи щодо умов проживання, середовища та адаптації ОСОБА_3 у Франції не засвідчені апостилем та не містять відомостей про консульську легалізацію. Дані документи лише містять переклад на українську мову. Нотаріус лише засвідчив справжність підпису перекладача, а не справжність документу. Крім цього, навіть такі докази являються копіями, оскільки завірені адвокатом. А відтак такі докази не відповідають вимогам до письмових доказів, визначених ст. 95 ЦПК України.

Водночас, незважаючи на все вищевикладене, судом взято до уваги та надано правову оцінку в сукупності з іншими доказами довідці з навчального закладу у Франції, який відвідує ОСОБА_3 .

Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом не враховано рішення Французького суду, яким також вирішувався спір між сторонами щодо повернення дитини, колегія суддів вважає надуманими, оскільки оскаржуване рішення містить висновки суду щодо підстав не врахування такого доказу.

Так, судом зазначено в оскаржуваному рішенні, що між сторонами на території Франції також відбувалися судові процеси щодо ОСОБА_3 та його повернення на територію України, а саме Постановою судового трибуналу Шамбері від 11.05.2021 відхилено клопотання про негайне повернення в Україну дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та проголошено заборону на виїзд дитини ОСОБА_3 з території Франції без дозволу обох батьків, в тому числі в Україну.

В подальшому, 23 листопада 2021 року Апеляційним судом Шамбері 3-я палата колегії винесена постанова за апеляційною скаргою на постанову судді у сімейних справах, реєстровий RG21/00423, винесена в Шамбері від 11 травня 2021 року, за результатами розгляду якої скасовано наказ, виданий суддею у справах сім`ї суду Шамбері 11 травня 2021 року. Наказано негайно повернути дитину ОСОБА_3 в Україну. Наказано заборонити виїзд за територію Франції неповнолітнього ОСОБА_3 без дозволу обох його батьків ОСОБА_2 , ОСОБА_1 розлученої з ОСОБА_1 прізвище в другому шлюбі ОСОБА_28 , за винятком виїзду до України.

20 квітня 2022 року рішенням Касаційного суду Першої цивільної палати суд вирішив скасувати всі положення, винесені 23 листопада 2021 року між сторонами та Апеляційним судом Шамбері. Повернуто справу сторін в той стан, у якому вони перебували до даного рішення і надіслати їх назад до Апеляційного суду Гренобля.

Отже, судом враховано рішення Французького суду та надано йому правову оцінку в сукупності з іншими доказами, які містяться в матеріалах справи.

Крім цього, рішення Касаційного суду Першої цивільної палати від 20.04.2022 не є остаточним, а лише скасувало попереднє рішення Апеляційного суду і справу повернуто на новий судовий розгляд.

Між тим, як вбачається зі змісту апеляційної скарги, в останній скаржник посилається на встановлені судом першої інстанції обставини щодо рішення Французького суду. Тобто, скаржник вказуючи на не врахування судом доказу - рішення Французького суду суперечить своїм же доводам, викладеним у скарзі.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи скаржника про те, що суд допустив порушення при застосуванні положень статті 19 Гаазької Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25.10.1980, оскільки як правильно зазначено судом, відповідно до цієї норми міжнародного права, жодне з рішень, прийнятих відповідно до Конвенції від 25.10.1980, щодо повернення дитини не можна вважати таким, що вирішує будь-яке питання про піклування.

Отже, рішення про повернення дитини не може позбавити права особу, яка зобов`язується повернути дитину в державу її постійного місця проживання, звернутися до суду та отримати рішення по суті питання піклування про дитину.

З наведеного слідує, що судом першої інстанції правильно застосовано положення статті 19 Гаазької Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25.10.1980.

Відтак, не знайшли свого підтвердження доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом положень статті 19 Гаазької Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25.10.1980.

Також не знайшли свого підтвердження і доводи апеляційної скарги, що судом не надано належної оцінки рішенню Котайської області Республіка Вірменія від 30.11.2004.

Так, в рішенні судом першої інстанції встановлено, що рішенням Котайської області Республіки Арменія від 30.11.2004, яким ОСОБА_2 було позбавлено батьківських прав щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_11 . Також встановлено, що представники позивача повідомили суду, що ОСОБА_2 , щоб залишити матір дитини та дитину у спокої, не налаштовувати дитину проти матері і не втручатися в їх життя, вимагав 17 тисяч доларів США, що характеризує ОСОБА_2 досить негативно.

Водночас, як досліджено судом, з тексту вказаного вище рішення вбачається, що інформація щодо вимагання коштів викладена в описовій частині рішення, в якій викладається позиція позивача. А як такого факту судом в цьому рішенні не було встановлено. Крім цього, дане рішення було ухвалено без присутності ОСОБА_2 та про його існування він дізнався лише під час розгляду даної справи, що особисто повідомив в судовому засіданні.

З урахування наведеного колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду в частині відмовленої первісної позовної вимоги про визначення місця проживання ОСОБА_3 та задоволення зустрічного позову законне та обґрунтоване, є таким, що відповідає якнайкращим інтересам дитини, у зв`язку з чим відсутні законні підстави для його скасування в цій частині.

Також, встановивши, що ОСОБА_1 не надано суду доказів про наявність підстав для відібрання дитини, що визначені законодавцем в статті 170 СК України, а й навіть не зазначено, з якої з перелічених у законі підстав належить здійснити відібрання сина ОСОБА_3 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині.

До того ж, відмовляючи в задоволенні первісного позову в цій частині, суд слушно зауважив, що на час закінчення судом розгляду справи по суті ОСОБА_3 проживав разом з матір`ю на території Франції з жовтня 2020 року, у зв`язку з чим такий спосіб захисту, як відібрання дитини від батька без позбавлення його батьківських прав, фактично є неактуальним та не доцільним.

Щодо посилань в апеляційній скарзі на існування нового доказу, який отримано позивачем після ухвалення оскаржуваного рішення і цей доказ, який стосується відповідача, має значення для вирішення справи по суті та буде подано до апеляційного суду, колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що в судовому засіданні - 22 листопада 2022 року за клопотанням представника ОСОБА_1 - Власюк К. П. до матеріалів справи долучено новий доказ - перекладену та нотаріально засвідчену копію заяви Коменданта Міжрегіонального управління судової поліції від 08.11.2022. В цій заяві зазначено, що 05.10.2022 до Коменданта Міжрегіонального управління судової поліції звернулися у зв`язку з викраденням дитини в осіб, які опікувалися нею, та утримання її за межами Франції. Також зазначено, що пані ОСОБА_28 подала скаргу на ОСОБА_2 через згадані факти одразу після викрадення її сина ОСОБА_3 (7 років). Пан ОСОБА_2 і ОСОБА_3 є фігурантами двох міжнародних запитів на розшук (том 12, а. с. 93).

Також в судовому засіданні 22.11.2022 за клопотанням представника позивача Власюк К. П. до матеріалів справи долучено перекладену та нотаріально засвідчену копію рішення Кримінального суду в м. Тонон-ле-Бен від 30.07.2022; перекладену та нотаріально засвідчену копію листа ОСОБА_1 до Судового слідчого пані ЖУВЕН від 07.11.2022; перекладену та нотаріально засвідчену копію Висновків Генерального прокурора у цивільному процесі Апеляційного суду м. Гренобль; копію відповіді Державної прикордонної служби України №91-19773/0/15-22 від 01.08.2022 (том 12, а. с. 97-137).

З даних доказів вбачається, що рішенням Кримінального суду м. Тонон-ле-Бен від 13.07.2022 визнано винним ОСОБА_2 та засуджено до позбавлення волі за вчинення злочину середньої тяжкості, а також застосовано обмежувальний припис, яким заборонено ОСОБА_2 вступати у відносини з потерпілим від його пртиправних дій, пані ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), дружиною пана ОСОБА_28 , і паном ОСОБА_28 , протягом трьох років.

Висновками Генерального прокурора у цивільному процесі Апеляційного суду м. Гренобль встановлено, що відповідно до положень ст. 1, 3, 12 та 13 Гаазької Конвенції від 25.10.1980 суд підтверджує рішення від 28.02.2022, винесене суддею у сімейних справах м. Гренобль.

В листі ОСОБА_1 від 07.11.2022, адресованого Судовому слідчому пані ЖУВЕН, зазначено, що вона має намір стати стороною у цивільному процесі у справі, стосовно якої їй було надіслано слідчим повідомлення про статус потерпілої від 25.10.2022.

Копією відповіді Державної прикордонної служби України від 01.08.2022 підтверджується інформація про перетин державного кордону України неповнолітнім ОСОБА_4 .

Повторно вказані докази надійшли на електронну пошту суду 23 листопада 2022 року (том 12, а. с. 146-169).

В судовому засіданні 20 грудня 2022 року представник ОСОБА_1 - Власюк К. П. також заявила клопотання про долучення до матеріалів справи ряд нових доказів. Дане клопотання судом задоволено частково та долучено до матеріалів справи наступні докази: перекладена та нотаріально засвідчена копія посвідки на проживання ОСОБА_1 у Французькій Республіці; перекладена та нотаріально засвідчена копія повідомлення потерпілому про подання цивільного позову від 25.10.2022, надане Апеляційним судом м. Шамбері Кримінальний суд м. Тонон-ле-Бен; копію звернення адвоката Власюк К. П. до ОСОБА_2 через його адвоката Кужиму Андрія від 29.11.2022; копію відповіді Євгенія Власова начальника Головного центру обробки спеціальної інформації державної прикордонної служби України №91-36781/0/15-22 від 28.11.2022.

Як вже вказувалося вище, судом апеляційної інстанції долучено до матеріалів справи подані представником ОСОБА_1 - Власюк К. П. нові докази та у відповідності до вимог цивільного процесуального закону досліджено такі докази в судовому засіданні.

Разом з тим, колегія суддів дійшла висновку, що ці нові докази, подані позивачем через свого представника Власюк К. П. , не спростовують встановлених судом обставин та висновків суду про відмову в задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову. Більше того, дані докази виникли вже після ухвалення оскаржуваного рішення, а тому не можуть бути підставою для його скасування.

Також слід враховувати, що подані нові докази, які отримані позивачкою у Франції, не легалізовані у встановленому законом порядку, а тому є недопустимими доказами у відповідності до вимог ст. 78 ЦПК України.

Колегія суддів також знаходить обґрунтованим та мотивованим рішення суду і в частині відмовлених первісних позовних вимог про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні старшого сина ОСОБА_4 , з огляду на наступне.

Як вже вказувалося вище, після розірвання між сторонами шлюбу, старший син ОСОБА_4 став проживати разом з батьком ОСОБА_2 .

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України "Про охорону дитинства", ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

За приписами ст. 15 Закону України "Про охорону дитинства" дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини.

Згідно зі ст. 157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого ч. 5 цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Ст. 158 СК України передбачено, що за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання.

Водночас, як правильно встановлено судом, матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_1 зверталась до органу опіки та піклування за місцем проживання ОСОБА_4 і отримала документ, який би регулював спосіб участі виховання та графік побачень матері з сином.

Крім цього, судом обґрунтовано вказано на те, що ОСОБА_1 на підтвердження вимоги не надано суду належних доказів того, що батько дитини ОСОБА_2 чинить їй перешкоди у спілкуванні з сином ОСОБА_4 , тоді як положеннями ч. 1 ст. 159 СК України визначено, що якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не враховано Висновку від 26.04.2022 Органу опіки та піклування Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації щодо участі матері у вихованні неповнолітньої дитини є надуманими, оскільки в мотивувальній частині рішення суд навів аргументи не врахування даного висновку, при цьому навівши його зміст та зазначені в ньому рекомендації щодо участі матері у вихованні та спілкуванні з сином ОСОБА_4 .

Так, як зазначено судом в оскаржуваному рішенні, у Висновку від 26.04.2022 вказано, що орган опіки та піклування вважав за доцільне визначити участь матері ОСОБА_1 у вихованні неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , за бажанням дитини та під час перебування матері в Україні. У даному Висновку також зазначено, що мати дитини ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , але тривалий час перебуває закордоном, що унеможливлює її спілкування з сином. На засіданні був присутній неповнолітній ОСОБА_4 , який підтвердив своє бажання бачитися та спілкуватися з матір`ю під час перебування її в Україні.

Отже, у Висновку органу опіки та піклування не визначено конкретного графіку участі матері у спілкуванні та вихованні старшого сина ОСОБА_4 , а лише вказано, що виховання може мати місце за згоди самої дитини та під час перебування матері в Україні.

З огляду на викладене, інші доводи апеляційної скарги, що стосуються висновку органу опіки та піклування, а саме: не витребування його судом на стадії підготовчого провадження, не виклик на засідання Комісії ОСОБА_1 , а також невчасне, на думку скаржника, долучення висновку до матеріалів справи, не мають правового значення, оскільки не спростовують висновку суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо старшого сина сторін ОСОБА_4 .

Посилання в апеляційній скарзі на те, що вказаний вище висновок органу опіки та піклування винесений на користь можливості спілкування мами та сина також не є підставою для скасування рішення суду в цій частині, оскільки в даному висновку містяться умови щодо можливості такого, зокрема перебування матері в Україні. А як неодноразово вказувалося вище ОСОБА_1 з жовтня 2020 року перебуває за межами України (у Франції) та до цього часу в Україну не повернулася, не приймала участі в судових засіданнях першої інстанції та не здійснювала будь-яких дій, направлених на спілкування з сином ОСОБА_4 . Тому суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що ОСОБА_1 не чиняться перешкоди у спілкуванні з сином ОСОБА_4 .

Також не заслуговують на увагу судової колегії і доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_4 знаходиться під тиском батька, оскільки належних доказів на підтвердження цього позивачем не було подано до суду.

Більше того, з протоколів спостереження наданих Міським центром дитини вбачається, що на виконання ухвали суду від 21 квітня 2020 року про забезпечення позову в частині, яка стосувалась ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , були організовані зустрічі за участі психолога. Із восьми запланованих зустрічей дитини з матір`ю шість з них було проведено в присутності ОСОБА_4 та його матері ОСОБА_1 . На двох із цих зустрічей був присутнім лише хлопець. Мати не з`являлась, без попередження про скасування зустрічі та про причини свої неявки.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що позивачка не довела факту наявності перешкод у спілкуванні з сином ОСОБА_4 .

Крім того, вимоги, заявлені позивачкою в апеляційній скарзі щодо сина ОСОБА_4 не були предметом розгляду справи в суді першої інстанції.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що після скасування касаційним судом двох ухвал суду першої інстанції з процесуальних питань (ухвала про залишення позову без розгляду та ухвала про зустрічне забезпечення) суддя не могла розглядати справу по суті, однак не заявила самовідвід, оскільки дана обставина не є підставою для самовідводу судді в розумінні статті 37 ЦПК України, якою визначено недопустимість повторної участі судді в розгляді справи.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги, що суддею необґрунтовано не прийнято доводи представника позивача, які є підставою для відводу, оскільки зі змісту ухвал, якими відмовлено в задоволенні відводу вбачається, що останні аргументовані судом, зазначено причини відсутності підстав для задоволення відводу.

Так, з матеріалів справи вбачається, що суддею було відмовлено представнику позивача в задоволенні трьох відводів. Перший відвід було заявлено з підстав залишення без розгляду первісного позову. А інші два відводи були пов'язані з першою відмовою у задоволенні відводу та зацікавленістю суду, на думку представника позивача Власюк К. П. , у розгляді даної справи приорітетною над іншими справами, які перебувають в провадженні судді. Перша заява з двох останніх не задоволена судом, так як є необґрунтованою, а друга - залишена без розгляду, оскільки за своїм змістом є ідентичною першій заяві. Відтак, розглядаючи заяви про відвід суд діяв у відповідності до вимог ч. 5 ст. 39 ЦПК України.

Фактично всі доводи апеляційної скарги щодо упередженості судді зводяться до незгоди з остаточним рішенням суду по суті позовних вимог, однак з огляду на викладене вище не є підставою для скасування рішення суду.

Доводи апеляційної скарги, що позивачем було підготовлено та подано заключну промову на сімнадцяти сторінках, але суд не знайшов можливості послатися на неї при ухваленні рішення також не є підставою для скасування рішення суду, оскільки ЦПК України не передбачено подання письмової заключної промови. Так, як визначено в ч. 1 ст. 242 ЦПК України, у судових дебатах виступають з промовами (заключним словом) учасники справи. Тобто з усними промовами. Сам факт подання письмової промови не зобов'язує суд у мотивувальній частині рішення посилатися на неї.

До того ж, положеннями статті 265 ЦПК України, якою встановлено зміст рішення суду, також не зазначено про необхідність наведення в рішенні суду заключної промови учасника справи.

Отже, не зазначення судом в оскаржуваному рішення заключної промови позивача не є порушенням норм процесуального права.

Щодо доводів апеляційної скарги, що голос позивача не було почуто, а її доводи та докази не взяті судом до уваги, колегія суддів відхиляє, оскільки судом першої інстанції повно та всебічно розглянуто спір, який виник між сторонами, наведено аргументи прийняття та відхилення доказів, поданих сторонами, наведено норми матеріального права, які регулюють дані правовідносини, на підставі чого ухвалено законне та обґрунтоване рішення.

Інші доводи апеляційної скарги ґрунтуються на власному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки доказів та незгоди скаржника із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду та встановлення нових обставин, які не були встановлені судом першої інстанції.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір, суд першої інстанції в межах доводів позову повно та всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що первісний позов не підлягає задоволенню, а зустрічний підлягає задоволенню, про що ухвалив відповідне рішення. Рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 379, 383, 384, 389 ЦПК України

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 червня 2022 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Повний текст постанови складено 27 грудня 2022 року.

Головуючий О. Ф. Мазурик

Судді О. В. Желепа

В. А. Кравець