Постанова

від 26.03.2008 по справі 32/426

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

32/426

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 26 березня 2008 р.                                                                                    № 32/426  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дунаєвської Н.Г.,

Михайлюка М.В.,

Самусенко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 23 січня 2008 року у справі № 32/426 Господарського суду м. Києва за позовом Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз", м. Рівне, до Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ, про стягнення 9 110 276,91грн.,

за участю представників сторін:

позивача –Янкевич Л.Д. (дов. № 11 від 02.01.2008р.);

відповідача –Єнік Є.В. (дов. № 246/10 від 29.12.2007р.),

в с т а н о в и в:

У серпні 2007 року позивач –ВАТ по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" –пред'явив у господарському суді позов до відповідача –ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" про стягнення 9 110 276,91грн.

Вказував, що 31.01.2007р. між ним та відповідачем було укладено договір № 06/07-189 про надання послуг по транспортуванню природного газу в 2007 році, відповідно до умов якого замовник (відповідач) зобов'язався передати в 2007 році в систему газопроводів, що знаходяться на його балансі природний газ та здійснювати оплату послуг виконавця (позивача), а він –здійснити транспортування природного газу для підприємств комунальної теплоенергетики, теплових електростанцій, електроцентралей та котелень промислових підприємств, які виробляють теплову енергію для потреб населення, бюджетних установ та організацій.

Зазначав, що за період січень –червень 2007 року ним здійснено транспортування природного газу в об'ємі 83 813,358 тис.куб.м. на суму 8 408 156,01 грн.

Посилаючись на порушення відповідачем умов договору в частині оплати, позивач просив стягнути з відповідача 8 408 156,01грн боргу, 167 377,30 грн. інфляційних, 81 195,13 грн. річних та 453 548,47 грн. пені, а всього –9 110 276,91 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19 жовтня 2007 року (суддя Хрипун О.О.) в задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивоване посиланнями на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27 липня 2006 року у справі № 14/231 за позовом ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" до ВАТ по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" про стягнення 19 658 116,71 грн., згідно якої відбулося зарахування однорідних вимог на підставі ст. 601 ЦК України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23 січня 2008 року (колегія суддів у складі: Мартюк А.І.- головуючий, Зубець Л.П., Лосєв А.М.) рішення залишено без змін з тих же підстав.

У касаційній скарзі ВАТ по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз", посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постановлені у справі рішення та постановити нове рішення про задоволення його позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів знаходить за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково з таких підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають  застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення місцевого суду та постанова суду апеляційної інстанції вказаним вимогам не відповідають.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 31.01.2007р. між сторонами у справі було укладено договір № 06/07-189 про надання послуг по транспортуванню природного газу в 2007 році, відповідно до умов якого замовник (відповідач) зобов'язався передати в 2007 році в систему газопроводів, що знаходяться на балансі виконавця (позивача) природний газ та здійснювати оплату послуг виконавця (позивача), а виконавець –здійснити транспортування природного газу для підприємств комунальної теплоенергетики, теплових електростанцій, електроцентралей та котелень промислових підприємств, які виробляють теплову енергію для потреб населення, бюджетних установ та організацій.

Відповідно до п. 5.2 договору оплата послуг виконавця по транспортуванню газу здійснюється замовником на підставі акту виконаних робіт з транспортування до 30 числа місяця, наступного за звітним.

В силу ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 11 ЦК України, договір є однією з підстав виникнення зобов'язань.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно п. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідно до актів виконання послуг з транспортування природного газу від 31.01.2007р., 28.02.2007р., 31.03.2007р., 30.04.2007р., 31.05.2007р. та від 30.06.2007р. позивач здійснив транспортування природного газу на суму 8 408 156,01 грн., проте відповідач свої договірні зобов'язання в частині оплати не виконав та направив на адресу позивача заяви № 31/19-2873 від 29.03.2007р., № 31/19-4864 від 25.05.2007р., № 31/19-6309 від 25.06.2007р. та № 31/19-7568 від 26.07.2007р. про те, що зменшує дебіторську заборгованість ВАТ "Рівнегаз" на суму 8 408 156,01 грн. за договором № 10/1-560 від 19.03.2001р. та відображає в бухгалтерському обліку цю суму, як зменшення кредиторської заборгованості перед ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" за договором № 06/07-189 від 31.01.2007р.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що згідно наказу № 14/231 Господарського суду Рівненської області від 18 серпня 2006 року, виданого на підставі постанови Львівського апеляційного  господарського суду у справі № 14/231 за позовом ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" до ВАТ по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" про стягнення 19 658 116,71 грн., існує заборгованість ВАТ по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" перед ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" в сумі 19 169 576,32 грн., тому господарське зобов'язання відповідача, яке виникло з договору № 06/07-189 від 31.01.2007р. в сумі 8 408 156,01 грн. вважається припиненим зарахуванням зустрічних однорідних вимог відповідно до ст. 601 України.

Проте погодитись з такими висновками судів не можна.

Згідно ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.  Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Матеріали справи свідчать про те, що перша заява про зарахування зустрічних однорідних вимог була направлена відповідачем на адресу позивача  29.03.2007 року, після видачі Господарським судом  Рівненської області наказу   № 14/231 від 18.08.2006 року на виконання постанови Львівського апеляційного господарського суду від 27 липня 2006 року у справі № 14/231, тобто на стадії її виконання.

Стаття 602 ЦК України встановлює перелік підстав за яких не допускається зарахування зустрічних вимог: про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду);  у разі спливу позовної давності;  в інших випадках, встановлених договором або законом.

Враховуючи викладене,  суди обох інстанцій помилково виходили із ст. 602 ЦК України, оскільки у правовідносин, які виникли між сторонами, різна правова природа, вони не є однорідними вимогами в розумінні ст. 601 ЦК України, тому суди дійшли помилкового висновку про можливість зарахування зустрічних вимог на стадії виконання судового рішення.

Згідно ст. 124 Конституції України, судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ст. 115 ГПК України, рішення господарського суду, що набрали законної сили, виконуються у порядку, встановленому цим Кодексом і Законом України “Про виконавче провадження”.

Частиною 1 ст. 116 ГПК України передбачено, що виконання рішення господарського суду проводиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Виконання судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя. Право на стягнення заборгованості, підтверджене судовим рішенням і наказом господарського суду, повинне бути реалізоване в процесуальних формах, встановлених законодавством про виконавче провадження. Таким чином, зарахування зустрічних однорідних вимог на цій стадії може відбуватися не інакше як на підставах та у порядку, визначеному ГПК України та Законом України “Про виконавче провадження”.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і  повно  з'ясувати  і  перевірити  всі  фактичні  обставини  справи,  об'єктивно  оцінити  докази,  що  мають  юридичне  значення  для  її  розгляду  і  вирішення  спору  по  суті,  і  в  залежності  від  встановленого,  правильно  визначити  норми  матеріального  права,  що  підлягають  застосуванню  до  спірних  правовідносин,  та  прийняти  обґрунтоване  і  законне  судове  рішення.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 –11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23 січня 2008 року та рішення Господарського суду міста Києва від 19 жовтня 2007 року у справі № 32/426 скасувати.

3. Справу № 32/426 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва в іншому складі.

Судді:                                                                              Н.Г. Дунаєвська

                                                                                        М.В. Михайлюк

                                                                                        С.С. Самусенко