Постанова

від 06.10.2009 по справі 37/391

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

37/391

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 06.10.2009                                                                                           № 37/391

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Рєпіної  Л.О.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача -

 від відповідача -

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Фірма "Т.М.М."

 на рішення Господарського суду м.Києва від 14.08.2009

 у справі № 37/391 (суддя  

 за позовом                               ТОВ "Стальміра"

 до                                                   ТОВ "Фірма "Т.М.М."

 третя особа позивача             

 третя особа відповідача            

 про                                                   стягнення 80628,28 грн.

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням господарського суду м. Києва від 14.08.2009 р. у справі № 37/391  позов ТОВ „Стальміра” до ТОВ „ТММ” про стягнення 80628,28 грн. задоволений частково, з відповідача на користь позивача стягнуто: 60652,10 грн. основного боргу, 131,82 грн. інфляційних нарахувань, 180,53 грн. річних, 1384,41 грн. пені, судові витрати.

          Не погоджуючись з рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу до Київського апеляційного господарського суду, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення про залишення позову без задоволення.

Представник позивача в судовому засіданні, проти вимог, викладених у апеляційній скарзі, заперечував, просив залишити їх без задоволення, рішення суду – без змін.

Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено матеріалами справи, 03.01.2007 сторонами укладений договір поставки № 02-07, за умовами якого  позивач зобов'язався передати, а відповідач прийняти товар (металопродукцію) та оплатити її вартість протягом п'яті днів з моменту отримання.

Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок – відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

 На виконання умов договору, позивач поставив товар, що не заперечується відповідачем, а в зв'язку з тим, що останній в повному обсязі не розрахувався, 17.04.2009 сторонами підписана додаткова угода № 1, якою визначено, що сума заборгованості в розмірі 182257,27 грн., відповідачем буде погашена протягом шості місяців (а.с.10)   

Враховуючи, що відповідно до додаткової угоди, відповідачем здійснений лише один платіж, позивач змушений звернутися до суду.

Заперечуючи проти рішення, відповідач наполягає на тому, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги, що товар поставлений за видатковими накладними, а не на підстави договору; 25.12.08 прийнятий Закон „Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва”, тому нарахування штрафних санкцій безпідставне.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Умовами договору ( п1.3., п.3.3) номенклатура (асортимент), кількість, ціна та загальна вартість товару визначаються сторонами згідно видаткових накладних, які є невід'ємною частиною цього договору; датою поставки кожної окремої партії товару вважається дата, що вказана в видатковій накладній, яка підписана уповноваженими представниками сторін. Дата поставки визначає момент переходу право власності.

Таким чином, зауваження відповідача, що накладні не містять посилань на укладений договір є недоречними з урахуванням того, що інших договірних правовідносин між сторонами не існує. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що накладні, по яким оплата проведена не була, ввійшли до додаткової угоди, яка є невід'ємною частиною договору № 02-07, якою встановлений графік погашення заборгованості за товар, отриманий на підставі договору. Отже, оплата за поставлений товар, відповідачем повинна була здійснена до 16.09.08року.

Згідно ст. 549 ч.1 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язань.  

          Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом ( ст. 625 ЦК України).

           Відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, передбачена у п.6 договору поставки, таким чином колегія суддів дійшла висновку про правомірне стягнення інфляції, річних та пені на користь позивача, оскільки у встановлений договором строк, як зазначено вище, оплата відповідачем проведена не була.

Посилання відповідача на  фінансову кризу, як обставини непереборної сили та Закон України „Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва” є необґрунтованими, оскільки  цей Закон стосується фінансових зобов'язань держави перед громадянами, спрямованих на їх соціальний захист, у тому числі надання пільг, компенсацій і гарантій, пільгового кредитування суб'єктів господарської діяльності, що здійснюють будівництво (забудовників) та пільгових кредитів фізичним та юридичним особам на будівництво житла та компенсацій процентної ставки за цими кредитами, фінансування антикризових заходів у будівництві з Державного бюджету, об'єктів що мають 50% -70%готовність. А мораторій, щодо нарахування штрафних санкцій, відповідно до цього Закону діє лише в частині зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами.

         Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги , а рішення господарського суду є обґрунтованим і таким, що відповідає чинному законодавству.

Керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

 1.          Апеляційну скаргу ТОВ „фірма Т.М.М” залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 14.08.2009 року у справі № 37/391  залишити без змін.

2.          Матеріали справи повернути, доручити  господарському суду м. Києва видати відповідний наказ.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 12.10.09 (відправлено)