Вирок

від 02.08.2007 по справі 1-94/2007

ЛЮБОМЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 1 - 94/2007

ВИРОК

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

02 серпня 2007року                                                 Любомльський

районний суд Волинської

області

в складі головуючого - судді ЧИШІЯ С.С., при секретарі - СЕМЕНЮК К.М., з участю

прокурора КОВАЛЬЧУКА О.В., потерпілої ОСОБА_1, підсудного ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Любомлъ кримінальну справу про обви­нувачення

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, уродженця та

жителя АДРЕСА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина

України, середньої освіти, ІНФОРМАЦІЯ_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше несу-димого,

у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.122. ч.1 cm.120 КК України,

встановив:

ОСОБА_2 біля із години 17 квітня 2007 року в лі­сопосадці

біля АДРЕСА_1 неподалік залізничного полотна Київ-Ковель-Держкордон,

перебуваючи в стані алкогольно­го сп'яніння, на грунті особистих неприязних

відносин шляхом удушення та на­несення кількох ударів руками й ногами по різних

ділянка тіла заподіяв ОСОБА_1 середньої тяжкості тілесні ушкодження.

2

Підсудний у судовому засіданні свою вину за

інкримінованим обвинуваченням визнав ча­стково і показав, що біля залізничної

колії, будучи в стані сильного сп'яніння, зустрів потерпі­лу - свою

односельчанку. Наздогнав її і якийсь час йшли разом. Пригадав давні стосунки і

штовхнув її та вдарив у голову. Разом впали, потерпіла втратила свідомість.

Боявся, що хтось їх побачить, тому відтягнув потерпілу до лісопосадки. Коли

вона отямилась, став ду­шити за шию. Потім відпустив і разом пішли додому. По

дорозі просив у потерпілої проба­чення і просив нікому не розповідати про подію.

Погроз не висловлював, допомагав вмитись.

Крім особистого зізнання підсудного, його вина у вчиненні

злочину повністю ствердже­на зібраними й дослідженими в судовому засіданні

доказами.

Так, потерпіла ОСОБА_1 у судовому засіданні показала, що

раніше з підсудним мала нейтральні відносини. Коли йшла додому, підсудного, що

сидів біля колії, не впізнала. Він її на­здогнав, йшов позаду і нормально

спілкувались. Раптово підсудний вдарив її в голову та по но­гах, від чого

впала, а з носа пішла кров. Від цього втратила свідомість. Отямилась в кущах і

стала кричати. Підсудний її душив за шию та закривав рота. Вирвалась від нього

і просила, щоб відпустив. Підсудний схопив за руку, наказав вмити лице, щоб не

було слідів крові, та по­грожував позбавити життя, якщо розповість про

обставини події міліції чи батькам. Скори­ставшись часом, коли підсудний сам

вмивався, втекла в село. Там зустріла свою маму, якій все розповіла.

Свідок ОСОБА_3 у судовому засіданні показала, що зустріла

дочку, яка бігла і була си­льно налякана. ЇЇ лице було в крові, синці виявили

на спині, нозі та лиці. Донька розповідала про погрози ОСОБА_2, не могла

спокійно говорити.

Протоколом огляду місця події(а.с.8-10) стверджено, що

біля залізничного полотна в районі села Скиби виявлено сліди волочіння.

Повідомленням Любомльської ЦРЛ(а.с.4) стверджено, що

ОСОБА_1 поступила в ліка­рню о 16 годині 17.04.2007року із ушкодженнями шиї,

спини, кистей, обох очей.

Висновком судово-медичного експерта №433(о--с.2і-22)

стверджено, що у потерпілої виявлено здавлення м'яких тканин та крововиливи

шиї, садненірани спини, шиї, плечей, крово­виливи під кон'юктиву обох очей з

ускладненнями, які відносяться до категорії середньої тяж­кості тілесних

ушкоджень.

Органи досудового слідства кваліфікують дії ОСОБА_2 за

ч.1 ст.122, ч.1 ст.129 KK України.

Дослідивши зібрані по справі докази, суд приходить до

висновку, що кваліфікація за ч.1 ст.122 КК України є правильною.

Стосовно погрози вбивством суд не знаходить достатніх

доказів вчинення підсудним конкретних дій, які потерпіла могла б розцінювати як

реальну загрозу життю. Висловлю­вання підсудного стосувались лише спонукання

потерпілої до приховування слідів заподіяння їй тілесних ушкоджень, тобто щоб

вона змила кров. Погрози розправою при повідомленні по­терпілою батьків чи в

правоохоронні органи не могли розцінюватись як реальні, оскільки були

направлені на майбутнє при настанні певних обставин. З врахуванням викладеного

суд вва­жає, що за ст.129 KK України підсудний підлягає виправданню.

Таким чином, суд вважає, що сукупністю доказів по справі

повністю доведено вину ОСОБА_2 в умисному заподіянні потерпілій середньої тяжко­сті

тілесних ушкоджень, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.122 KK України.

Обираючи міру покарання підсудному, суд враховує характер

і тяжкість вчиненого ним злочину, особу підсудного, який позитивно

характеризується по місцю проживання та праце­влаштування, обставини, що

пом'якшують та обтяжують покарання.

До пом'якшуючих обставин суд відносить те, що підсудний

уперше притягується до кримінальної відповідальності і щиро розкаюється у

вчиненому, активно сприяв розкриттю злочину.

До обтяжуючих обставин суд відносить учинення злочину у

стані алкогольного сп'яніння.

3

Враховуючи наведене, суд приходить

до висновку, що покарання підсудному слід призна­чити в межах закону, за яким він притягується до

кримінальної відповідальності, у вигляді позбавлення

волі.

Оскільки підсудний уперше

засуджується до позбавлення волі, а за обставинами справи суд приходить до висновку, що його виправлення й

перевиховання можливе без ізоляції від сус­пільства, від відбування покарання

ОСОБА_2 слід звільнити з випробуванням та покла­денням встановлених обов'язків.

Згідно зі ст.166 ЦК України підлягає задоволенню позов

потерпілої про відшкодування витрат на лікування, за виключенням суми

добровільного пожертвування лікарні.

Згідно зі ст.пб7 ЦК України частковому задоволенню

підлягає цивільний позов потер­пілої про відшкодування моральної шкоди. Сам факт заподіяння тілесних

ушкоджень потяг­нув фізичні страждання та моральні

переживання потерпілої. Перебування на лікуванні спричинило зміну в усталеному способі ії життя.

Однак при цьому суд враховує обставини справи та характер злочину, а тому вважає, що заявлений

розмір моральної шкоди є надмір­ним.

Згідно із cm.1206 ЦК України підлягає задоволенню позов

прокурора про стягнення ни­трат на стаціонарне

лікування потерпілої.

Керуючись ст.ст. 323,324 КПК

України, суд

присудив:

ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні зло­чину, передбаченого

ч.1 ст.122 КК України, і за цим законом призначити йому по­карання у вигляді

г(двох) років позбавлення волі.

На підставі cm.cm.75, 76 КК України звільнити ОСОБА_2 від відбування призначеного

покарання, якщо він протягом 2 років не вчинить нового злочину і повідомлятиме органи

кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживан­ня, роботи, навчання, періодично з'являтиметься в

ці органи для реєстрації.

ОСОБА_2 за ч.1 ст.129 КК України виправ­дати за

відсутністю в його діях складу злочину.

Позов прокурора в інтересах

Любомльської ЦРЛ про стягнення витрат на стаціонар­не лікування потерпілої задовольнити повністю.

Стягнути із ОСОБА_2 в користь

Любомльської центральної районної лікарні

і4б5(одну тисячу чотириста шістдесят п'ять) гривень витрат на стаціонарне лікування потерпілої ОСОБА_1.

Позов ОСОБА_1 про відшкодування

матеріальної та моральної шкоди від

злочину задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_2 в користь

ОСОБА_1 539(п'ятсот тридцять дев'ять) гривень 33 копійки матеріальної та

5000(п'ять тисяч) моральної шкоди.

Запобіжний захід засудженому ОСОБА_2

до вступу вироку в законну силу залишити попередній - підписку про

невиїзд.

На вирок може бути подана апеляція

до апеляційного суду Волинської області на про­тязі 15 діб із часу його

проголошення через Любомльський районний суд.