Постанова

від 26.03.2018 по справі 910/7579/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" березня 2018 р. Справа№ 910/7579/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Руденко М.А.

при секретарі: Петрик М.О.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явились;

від відповідача 1: не з'явились;

від відповідача 2: Єлманова В. А. - представник за довіреністю від 16.01.2018 року; Святюк С. П. - представник за довіреністю від 06.02.2018 року;

від третьої особи 1: не з'явились;

від третьої особи 2: не з'явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інформаційний центр "Сігма"

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 р.

у справі № 910/7579/16 (суддя Мельник В.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інформаційний центр "Сігма"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Гриф Девелопмент Інвестмент"

2. Публічне акціонерне товариство "Українська інноваційна компанія"

третя особа 1 ОСОБА_5

третя особа 2 Задніпряний Олександр Михайлович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу

про визнання недійсними договорів та скасування запису

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інформаційний центр "Сігма" звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою про визнання недійсними договорів, укладених з Товариством з обмеженою відповідальністю "Гриф Девелопмент Інвестмент" та Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк", а саме: Договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 25.05.2015р., Договір застави майнових прав від 21.05.2015р., Договір про задоволення вимог заставодержателя від 25.05.2015р., а також з вимогою про скасування запису № 9785750 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про проведену 25.05.2015р. державну реєстрацію права власності Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" на майновий комплекс загальною площею 4447,8 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, провулок Червоноармійський, будинок 14 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2687580000).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.08.2016 р. у справі № 910/7579/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2016 р., визнано недійсним з моменту укладення договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений 25.05.2015 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гриф Девелопмент Інвестмент" та Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк", та посвідчений 25.05.2015 Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Задніпряним О.М., зареєстрований в реєстрі за № 426. Визнано недійсним з моменту укладення договір застави майнових прав, укладений 21.05.2015 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гриф Девелопмент Інвестмент" та Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк". Визнано недійсним з моменту укладення договір про задоволення вимог заставодержателя, укладений 25.05.2015 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гриф Девелопмент Інвестмент" та Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк". Скасовано запис № 9785750 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про проведену 25.05.2015 державну реєстрацію права власності Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" на майновий комплекс загальною площею 4447,8 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Київ, пров. Червоноармійський, буд. 14 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2687580000).

Постановою Вищого господарського суду України від 15.03.2017 р. касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрінком" задоволено частково. Скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2016 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2016 р. у справі № 910/7579/16. Справу № 910/7579/16 направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

21.04.2017 р. до господарського суду міста Києва позивачем було подано заяву про зміну підстав позову.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 року у позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що досліджуючи протоколи № 7, 8 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Гриф Девелопмент Інвестмент від 21.05.2015 р. та 22.05.2015 р., в яких зафіксовані рішення учасників товариства про надання згоди на передачу у власність відповідача 2 майна, яке є предметом спірного договору задоволення вимог іпотекодержателя від 25.05.2015 р., суд першої інстанції не звернув увагу на ту обставину, що існує рішення суду, яке набрало законної сили про визнання недійсними цих рішень загальних зборів. Також апелянт зазначає, що позовні вимоги про визнання недійсним договорів, укладених між відповідачами, обґрунтовуються позивачем саме порушенням його корпоративних прав; судом неправильно встановлені обставини щодо настання строку виконання зобов'язання відповідача 1 за кредитним договором внаслідок неправильного дослідження і оцінки доказів; судом першої інстанції взагалі не досліджувалися обставини, що мали значення для справи, зокрема щодо визнання недійсними договору застави майнових прав від 21.05.2015 р. та договору про задоволення вимог заставодержателя від 25.05.2015 р.

Разом з апеляційною скаргою Товариством з обмеженою відповідальністю "Інформаційний центр "Сігма" було подано клопотання про витребування оригіналів документів та призначення у справі судової експертизи.

Вказане клопотання обґрунтоване тим, що судова почеркознавча експертиза може призначатися лише по оригіналам документів, а тому, враховуючи те, що оригінали судом під час розгляду справи у суді першої інстанції не витребовувалися, позивач зазначає на необхідність залучити до матеріалів справи оригінали письмових доказів - листів-повідомлень від 05.05.2012 р. № 3096/0/2-12, від 18.02.2015 р. № 357/0/2-15, від 18.02.2015 р. № 658/0/2-15 а також протоколів загальних зборів ТОВ Інформаційний центр Сігма № 20/05 від 20.05.2015 р., № 21/05 від 21.05.2015 р. та № 22/05 від 22.05.2015 р. та провести по цим документам експертизу, оскільки у позивача виникають сумніви щодо справжності наданих документів.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інформаційний центр "Сігма" по справі № 910/7579/16 передано на розгляд колегії суддів у складі: Дідиченко М.А. (головуюча), Пономаренко Є. Ю., Руденко М. А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2018 р. відкрито апеляційне провадження у справі № 910/7579/16 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інформаційний центр "Сігма" та зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 р. у справі № 910/7579/16.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2018 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інформаційний центр "Сігма" призначено до розгляду на 27.02.2018 р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2018 р. відкладено розгляд справи до 13.03.2018 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2018 р. розгляд справи відкладено на 26.03.2018 р.

Представники позивача, відповідача 1 та третіх осіб у судове засідання 26.03.2018 р. не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча про дату, час і місце розгляду справи представники сторін були повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Представники відповідача 2 проти апеляційної скарги заперечували, рішення суду першої інстанції просили залишити без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інформаційний центр "Сігма" зареєстроване 12.07.2010 р. Святошинською районною у м. Києві державною адміністрацією, є юридичною особою (код ЄДРПОУ 37164276).

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гриф Девелопмент Інвестмент" (надалі також - відповідач-1), зареєстроване 07.04.2009 Голосіївською районною у місті Києві державною адміністрацією, є юридичною особою (код ЄДРПОУ 36377178).

Позивач станом на час прийняття оспорюваних договорів був учасником ТОВ "Гриф Девелопмент Інвестмент" із часткою 99% статутного капіталу відповідача, що підтверджується п.п. 2.1.1, 8.1 Статуту відповідача, зареєстрованого 13.05.2011 Голосіївською районною у м. Києві державною адміністрацією та Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 20.04.2016р.

Громадянин України ОСОБА_5 (Третя особа) станом на час прийняття оспорюваних договорів був власником частки 100% Статутного капіталу ТОВ "Інформаційний Центр "Сігма" та кінцевим бенефіціарним власником засновника ТОВ "Гриф Девелопмент Інвестмент", що підтверджується Статутом позивача та Витягом з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо ТОВ "Гриф Девелопмент Інвестмент" станом на 20.04.2016р.

27 грудня 2010 року між Акціонерним товариством "Український інноваційний банк", правонаступником якого у відповідності до п.1.3 Статуту, зареєстрованого 22.06.2012 р. є Публічне акціонерне товариство "Український інноваційний банк" (відповідач-2, банк), та Товариством з обмеженою відповідальністю Гриф Девелопмент Інвестмент (відповідач 1, позичальник) було укладено Кредитний договір № 4727 (кредитний договір), у відповідності до умов якого відповідач-2 надає відповідачу-1 кредит на умовах невідновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії в розмірі 15 000 000,00 грн. на термін до 25 грудня 2015 року включно.

Додатковою угодою №1 від 18.05.2011р. сторонами були внесені зміни до Кредитного договору, у відповідності до яких розмір кредиту складає 30 000 000,00 грн., граничним терміном повернення кредиту визначено 25 грудня 2015 року включно зі сплатою процентів в розмірі 25% річних від суми фактичної заборгованості за кредитом.

В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним Кредитним договором між відповідачем-1 та відповідачем-2 було укладено Іпотечний договір 27 грудня 2010р. (надалі - Іпотечний договір), згідно з п. 1.2 якого іпотекодавець (відповідач-1) з метою забезпеченняя виконання зобов'язань за Кредитним договором №4727 від 27.12.2010р. передає в наступну іпотеку майновий комплекс, загальною площею 4447,8 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, провулок Червоноармійський, будинок 14 та належить іпотекодавцю на праві власності.

Згідно із п. 2.1 Іпотечного договору предметом іпотеки за цим договором є:

- майновий комплекс, загальною площею 4447,8 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, провулок Червоноармійський, будинок 14, який належить іпотекодавцю на підставі Договору купівлі-продажу майнового комплексу, посвідченого 28 квітня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Богдановою В.М. за реєстровим № 638 з наступними змінами і доповненнями.

Опис предмета іпотеки:

- літера "В" - адмінкорпус, площею 195,00 кв. м.;

- літера Г - будівля дільниці поліруючих матеріалів, площею 622,30 кв. м.;

- літера Ж - склад готової продукції, площею 420,80 кв. м.;

- літера Р - матеріальний склад, площею 448,30 кв. м.;

- літера Т - склад ЛЗР, площею 185,00 кв. м.;

- літера А - будівля дільниці гуашевих фарб, площею 805,00 кв. м.;

- літера Б - будівля дільниці гуашевих фарб, площею 832,40 кв. м.;

- літера Л - їдальня "Вітерець", площею 76,50 кв. м.;

- літера Д - механічна майстерня, площею 84,60 кв. м.;

- літера С - павільйон "Левада", площею 160,80 кв. м.;

- літера М - павільйон "Левада", площею 170,10 кв. м.;

- арочна споруда,площею 447,00 кв. м.

Договором про внесення змін і доповнень №1 до Іпотечного договору сторонами викладено в новій редакції п. 1.1 Іпотечного договору, згідно із якою у зв'язку з укладеннями Додаткової угоди №1 від 18.05.2011 до Кредитного договору, змінено розмір кредиту, який складає 30 000 000,00 грн.

Договором про внесення змін і доповнень № 2 до Іпотечного договору сторонами викладено в новій редакції п. 1.2 та п. 2.2 Іпотечного договору, згідно із якими предметом іпотеки за цим договором є нерухоме майно:

- майновий комплекс, загальною площею 8477,00 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, провулок Червоноармійський, будинок 14, який належить іпотекодавцю на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 17.06.2011 року № 6/136. Право власності на предмет іпотеки зареєстровано 21.07.2011 в КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" реєстраційним № 31753035.

Опис предмета іпотеки:

- літера А - нежитловий будинок, площею 858,40 кв. м.;

- літера Б - нежитловий будинок, площею 1447,6 кв. м.;

- літера В - нежитловий будинок, площею 341,8 кв. м.;

- літера Г - нежитловий будинок, площею 521,70 кв. м.;

- літера Д - нежитловий будинок, площею 83,9 кв. м.;

- літера Ж - нежитловий будинок, площею 598,6 кв. м.;

- літера З - нежитловий будинок, площею 976,5 кв. м.;

- літера Р - нежитловий будинок, площею 762,1 кв. м.;

- літера Х - нежитловий будинок, площею 174,7 кв. м.;

- літера Ш - нежитловий будинок, площею 665,9 кв. м.;

- літера Ф - нежитловий будинок, площею 211,9 кв. м.;

- літера Ч - нежитловий будинок, площею 533,8 кв. м.;

- літера Ц - нежитловий будинок, площею 1300,1 кв.м.

Вартість предмета іпотеки за згодою сторін становить - 57 488 683,00 грн. (п. 2.2).

25 травня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гриф девелопмент інвестмент" і Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" був укладений Договір про задоволення вимог Іпотекодержателя, який посвідчений 25.05.2015р. Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Задніпряним О.М. та зареєстрований в реєстрі за № 426 (надалі також - Договір-1, Договір про задоволення вимог іпотекодержателя).

У відповідності до п. 1 Договору про задоволення вимог іпотекодержателя за цим договором іпотекодавець (відповідач-1) зобов'язався передати, а іпотекодержатель (відповідач-2), зобов'язався прийняти у власність за вартістю і на умовах, визначених цим договором, належні іпотекодавцю на праві приватної власності об'єкт нерухомості, а саме:

- майновий комплекс, загальною площею 4447,80 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, провулок Червоноармійський, будинок 14.

Цього ж дня, 25.05.2015р. Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Задніпряним О.М., на підставі вказаного вище Договору про задоволення вимог Іпотекодержателя, було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 9785750 про реєстрацію права власності Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" на майновий комплекс загальною площею 4447,8 кв.м., розміщений за адресою: м. Київ, провулок Червоноармійський, будинок 14.

Також, 21 травня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гриф девелопмент інвестмент" і Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" було укладено Договір застави майнових прав (надалі також - Договір застави майнових прав), за яким відповідач-1 в забезпечення виконання умов Кредитного договору № 4727 від 27.12.2010р. та додаткових угод до нього передав відповідачу-2 в заставу майнові права на все збудоване після капітального ремонту та реконструкції майнового комплексу майно, загальною площею 4029,2 кв.м. (в т.ч. матеріали, конструкції, обладнання тощо, що буди використані в процесі будівельних робіт та все, що збудовано, реконструйовано в процесі виконаних будівельних робіт), відповідно до договору підряду від 07.12.2010р., укладеного між ТОВ "Гриф девелопмент інвестмент" та ТОВ "Камбей", що належить відповідачу-1 та розташоване за адресою: м. Київ, провулок Червоноармійський, 14 та саме майно, вказане в договорі (п. 1.1, 1.2).

В подальшому, 25 травня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гриф девелопмент інвестмент" і Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" було укладено Договір про задоволення вимог заставодержателя (надалі також - Договір про задоволення вимог заставодержателя), за яким відповідач-1 в забезпечення зобов'язань за кредитним договором передав відповідачу-2 майнові права на все збудоване після капітального ремонту та реконструкції майнового комплексу майно, загальною площею 4029,2 кв.м. (в т.ч. матеріали, конструкції, обладнання тощо, що були використані в процесі будівельних робіт та все, що збудовано, реконструйовано в процесі виконаних будівельних робіт), відповідно до договору підряду від 07.12.2010р., укладеного між ТОВ "Гриф девелопмент інвестмент" та ТОВ "Камбей", що належить відповідачу-1 та розташоване за адресою: м. Київ, провулок Червоноармійський, 14 та саме майно, вказане в договорі (п. 1).

Так, у відповідності до п. 3 Договору про задоволення вимог заставодержателя у зв'язку невиконанням Заставодавцем своїх зобов'язань за Кредитним договором, сторони цього договору вирішили врегулювати свої відносини у позасудовий спосіб шляхом добровільної передачі Заставодержателю предмета застави у порядку передбаченому п. 6.3 Договору застави. А згідно п. 4 цього договору Заставодавець передає, а Заставодержатель приймає у власність належний Заставодавцю предмет застави, у порядку передбаченому п. 6.3 Договору застави.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вважає, що оспорюванні договори не відповідають положенням чинного законодавства, зокрема ст. ст. 12, 33, 35, 36 Закону України "Про іпотеку", ст. ст. 589 Цивільного кодексу України, оскільки вказаними нормами визначено, що підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки є факт невиконання чи неналежного виконання забезпеченого зобов'язання, а спірні договори укладені до закінчення строку належного виконання такого зобов'язання. Також позивач зазначає про невідповідність Договору застави майнових прав і Договору про задоволення вимог заставодержателя нормам ст. 577 ЦК України, ст. 13 Закону України "Про заставу", ст. ст. 3, 5, 16, 18 Закону України "Про іпотеку" щодо вимог про обов'язкове нотаріальне посвідчення та державну реєстрацію договорів застави майнових прав на об'єкти незавершеного будівництва. Крім того, позивач посилається на невідповідність положенням ст. 23 Закону України "Про заставу", оскільки звернення стягнення на заставлені майнові права вчинено у спосіб, не передбачений чинним законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України).

За змістом п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК України, в редакції станом на момент подачі позовної заяви, господарським судам підвідомчі, зокрема, справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України (в редакції від 15.12.2017 р.) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів;

Як роз'яснено в п. 51 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.10.2008 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва. На цій підставі господарським судам належить відмовляти акціонерам (учасникам) господарського товариства в задоволенні позову про укладення, зміну, розірвання чи визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених господарським товариством. Спори цієї категорії є підвідомчими (підсудними) господарським судам незалежно від їх суб'єктного складу на підставі пункту 4 частини першої статті 12 ГПК, якщо акціонер (учасник) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що акціонер (учасник) товариства може оспорити договір, вчинений господарським товариством, якщо обґрунтує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав (така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 21.01.2015 у справі № 911/2089/14, від 01.07.2015 у справі № 911/2435/14).

Суд касаційної інстанції, направляючи справу № 910/7579/16 на новий розгляд, у постанові від 15.03.2017 р. зазначив, що суди попередніх інстанцій приймаючи оскаржувані рішення про задоволення позову та зазначаючи про те, що позивач обґрунтує позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, відповідно до вимог ст. ст. 15, 16 ЦК України, не зазначили чим порушуються права чи охоронювані законом інтереси позивача укладенням оскаржуваних договорів.

За змістом ст. 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Звертаючись із даним позовом про визнання недійсними договорів, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гриф Девелопмент Інвестмент" та Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк", позивач просив суд захистити його корпоративні права, порушені цим договором.

Зокрема, позивач вказував, що в результаті укладення спірних договорів позивач втратив право на отримання дивідендів, що нараховувалися б в результаті отримання прибутків від використання нерухомого майна, отримання вартості частини відчуженого за спірними договорами майна, пропорційному часті позивача в статутному капіталі відповідача 1 та отримання частки активів відповідача 1.

Згідно зі ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Таким чином, враховуючи, що позивач, як учасник товариства, згідно з чинним законодавством має право на отримання частки прибутку товариства (дивідендів) та активів, а тому спірні договори безпосередньо стосуються корпоративних прав позивача.

Згідно з статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За приписом ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Аналогічна правова позиція зазначена в ч. 2 та 3 ст. 180 ГК України, а саме, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Як роз'яснено в п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Отже, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Разом з тим, згідно за змістом ч. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Згідно з приписами ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до змісту ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користування іпотеку дав ця, згідно з яким іпотеку держатель має право в разі не виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержите задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим законом.

Згідно з ст. 33 Закону України Про іпотеку у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до статті 589 Цивільного кодексу України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Стаття 590 Цивільного кодексу України передбачає, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до приписів ст. 610 ЦК України зазначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Пунктом 3.5 (порядок повернення кредиту, сплати процентів та інших платежів за договором) кредитного договору № 4727 від 27.12.2010 р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гриф Девелопмент Інвестмент" та Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" встановлено, що граничним терміном повернення кредиту є 25.12.2015 р. з урахуванням графіку зменшення ліміту кредитної лінії: - до 10 числа кожного місяця, починаючи з лютого 2001 року, позичальник здійснює зменшення ліміту кредитної лінії рівними частинами в сумі не менше ніж 258620,00 грн.

З наявних в матеріалах справи банківських виписок по кредитним рахункам відповідача 1 вбачається наявність прострочених зобов'язань з повернення частин кредиту та сплати процентів за користування кредитом.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач 2 звертався до ТОВ "Гриф Девелопмент Інвестмент" з листом-повідомленням (в порядку ст. 35 Закону України "Про іпотеку") від 05.09.2012 р. №3096/0/2-12, який було отримано генеральним директором наручно 28.09.2012 р., про що свідчить підпис отримано генеральний директор ОСОБА_10 .

У вказаному листі відповідач 2 повідомляв ТОВ "Гриф Девелопмент Інвестмент", що у випадку непогашення відповідачем 1 простроченої заборгованості перед ПАТ Укрінбанк за кредитним договором буде звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі іпотечного договору від 27.12.2010 р.

Крім того, 18.02.2015 р. відповідач 2 також звертався ТОВ "Гриф Девелопмент Інвестмент" повідомленням № 657/0/2-15 про порушення основного зобов'язання, в якому вимагав виконати порушення зобов'язання та погасити заборгованість у повному обсязі зі сплатою процентів за користування кредитом та інших передбаченим кредитним договором комісій.

Вказане повідомлення було отримано нарочно директором відповідача 1 ОСОБА_11 та рекомендованим листом було направлено на юридичну адресу ТОВ "Гриф Девелопмент Інвестмент" та отримано останнім 24.02.2015 р., що підтверджується описом вкладення в цінний лист від 18.02.2017 р. та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Крім того, в матеріалах справи міститься нотаріально посвідчене пояснення колишнього керівника ТОВ "Гриф Девелопмент Інвестмент" ОСОБА_11, відповідно до яких останній зазначив, що може із впевненістю стверджувати, що у місцях про отримання зазначених документів дійсно стоять його підписи, крім того вказав, що підприємство дійсно отримувало зазначені повідомлення.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що строк за кредитним договором настав з моменту пред'явлення вимог від 05.09.2012 р., 18.02.2015 р., 18.02.2015 р. про сплату боргу, які було пред'явлено раніше ніж укладено договір про задоволення вимог іпотеко держателя.

Відповідно до статті 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріального посвідчення, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливі способи звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

- передачу іпотекудержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього закону;

- право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього закону.

Відповідно до пункту 6.2. договору іпотеки, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на розсуд іпотекодержателя на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог Іподекодержателя.

Згідно з п. 6.3. договору іпотеки вимоги іподекодержателя можуть бути задоволенні шляхом прийняття іпотекодержателем предмета іпотеки у власність в рахунок виконання зобов'язань за кредитним договором.

Як вже було зазначено, 25.05.2015 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гриф Девелопмент Інвестмент" і Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" був укладений договір про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до п. 1 якого іпотекодавець зобов'язався передати, а іпотекодержатель, зобов'язався прийняти у власність за вартістю і на умовах, визначених цим договором, належний іпотекодавцю на праві приватної власності об'єкт нерухомості, а саме: - майновий комплекс, загальною площею 4447,80 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, провулок Червоноармійський, будинок 14.

25.05.2015 р. Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Задніпряним О.М., на підставі зазначеного договору про задоволення вимог іпотекодержателя, було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 9785750 про реєстрацію права власності Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" на майновий комплекс загальною площею 4447,8 кв. м., розміщений за адресою: м. Київ, провулок Червоноармійський, будинок 14.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Враховуючи вищевикладене, оскільки станом на момент укладення спірних правочинів було наявне прострочення зобов'язання у відповідача 1 за кредитним договором в частині погашення кредитної лінії рівними частинами, як це передбачено п. 3.5. кредитного договору, та сплати процентів за користування кредитом, у матеріалах справи містяться письмові вимоги в порядку ст. 35 Закону України Про іпотеку стосовно порушення основного зобов'язання за кредитним договором, а тому процедура, передбачена Законом України Про іпотеку була дотримана, передача предмету іпотеки відбулась добровільно в позасудовому порядку, у зв'язку чим підстав для визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 25.05.2015 р. колегією суддів не вбачається.

Стосовно посилання апелента на те, що судом першої інстанції не було з'ясовано обставин того, що звернення стягнення в позасудовому порядку згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя відбулося на інше майно, ніж визначене умовами іпотечного договору, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до іпотечного договору від 27.12.2010 р. предметом іпотеки був майновий комплекс загальною площею 4447,8 кв. м.

Рішенням Господарського суду міста Києва № 6/136 від 17.06.2011 р. за позовом ТОВ Гриф Девелопмент Інвестмент до ТОВ Камбей було визнано право власності відповідача 1 на майновий комплекс, розташований за адресою: м. Київ, провулок Червоноармійський, 14, загальною площею 8477,00 кв. м.

На підставі вказаного рішення відповідачем-1 21.07.2011 р. було зареєстровано право власності на об'єкти нерухомого майна шляхом збільшення площі майнового комплексу з 4447,8 кв. м. до 8477,00 кв. м.

В подальшому, договором про внесення змін і доповнень № 2 до договору іпотеки загальну площу предмета іпотеки було збільшено до 8477,00 кв. м., при цьому іпотекодавець зобов'язався в строк до 31.08.2012 р. ввести в експлуатацію предмет іпотеки та надати документи іпотекодержателю.

Однак, постановою Вищого господарського суду України від 19.07.2012 р. у справі № 6/136 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2011 р., на підставі якого було визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Гриф Девелопмент Інвестмент" право власності на майновий комплекс площею 8477,00 кв. м.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.10.2012 р. за результатами нового розгляду справи № 6/136/57/334-2012 в задоволені позовних вимог ТОВ Гриф Девелопмент Інвестмент було відмовлено повністю.

24.01.2013 р. реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві було зареєстровано право власності відповідача 1 на майновий комплекс із збереженням попередньої площі об'єкта нерухомості - 4447,8 кв.м.

Отже, колегія суддів зазначає, що предметом іпотеки є один і той ж об'єкт нерухомості, що підтверджується відомостями з Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону України Про іпотеку частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об'єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

Таким чином, оскільки в строк до 31.08.2012 р. відповідачем 1 в порушення умов договору іпотеки не було введено експлуатацію предмет іпотеки загальною площею 8477,00 кв. м. та станом на 25.05.2015 р. предмет іпотеки за іпотечним договором зменшився до початкового свого становища, а саме до 4447,8 кв. м., тоді як предмет іпотеки не змінився, а тому колегія суддів дійшла до висновку, що укладаючи договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 25.05.2015 р. на іпотечне майно загальною площею 4447,8 кв. м., сторони правомірно виходили з того, що на момент укладення такого договору у відповідача 1 було зареєстровано право власності на майновий комплекс, який є предметом договору іпотеки, загальною площею 4447,8 кв. м.

Стосовно посилання апелянта на те, що договір застави майнових прав від 21.05.2015 р. укладений з порушенням законодавства України, оскільки сторонами не було дотримано вимог щодо форми договору, а саме нотаріальне посвідчення договору, спростовується наступним.

Відповідно до ст. 13 Закону України Про заставу договір застави повинен бути укладений у письмовій формі. У випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, космічні об'єкти, транспортні засоби, що підлягають державній реєстрації, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правовстановлюючих документів. Нотаріальне посвідчення договору застави нерухомого майна, транспортних засобів провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін договору, договору застави космічних об'єктів - за місцем реєстрації цих об'єктів.

Згідно з ст. 577 Цивільного кодексу України якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, установлених законом.

В той же час, договором застави від 21.05.2015 р. в заставу відповідачу 2 були передані майнові права на все збудоване після капітального ремонту та реконструкції майнового комплексу майно (в тому числі матеріали, конструкції, обладнання тощо, що були використані в процесі будівельних робіт).

Твердження апелянта про те, що договір задоволення вимог заставодержателя від 25.05.2015 р. не відповідає чинному законодавству, зокрема, ст. 25 Закону України Про заставу , оскільки звернення стягнення на заставлені майнові права вчинено у спосіб, не передбачений ні чинним законодавством ні умовами договору, спростовується наступним.

Відповідно до ст. 23 Закону України Про заставу при заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права.

В той же час, ст. 20 Закону України Про заставу передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави.

Крім того, ст. 26 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень передбачені позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зокрема, такий як передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням

Пунктом 6.3. договору застави майнових прав передбачено, що задоволення заставодержателем своїх вимог за рахунок предмета застави можливе на розсуд заставодержателя шляхом, зокрема, добровільної передачі заставодержателю предмету застави у власність або для подальшої його реалізації.

Згідно з п. 3 договору про задоволення вимог заставодержателя від 25.05.2015 р. зазначено, що у зв'язку з невиконанням заставодавцем своїх зобов'язань за кредитним договором, сторони цього договору вирішили врегулювати свої відносини у позасудовий спосіб шляхом добровільної передачі заставодержателю предмета застави у порядку, передбаченому п. 6.3. договору застави майнових прав від 21.05.2015 р.

Враховуючи вищевикладене, договір про задоволення вимог заставодержателя від 25.05.2015 р. був укладений у спосіб, передбачений чинним законодавством та укладеним договором застави.

Посилання апелянта на те, що спірні договори укладені, в тому числі, на підставі рішень загальних зборів учасників (засновників) Товариства з обмеженою відповідальністю "Гриф Девелопмент Інвестмент", оформлених протоколами № 6 від 20.05.2015, № 7 від 21.05.2015, № 8 від 22.05.2015, в той час як рішенням Господарського суду міста Києва від 24.05.2016 у справі № 910/7471/16 за позовом ТОВ "Інформаційний центр "Сігма" до ТОВ "Гриф Девелопмент Інвестмент", третя особа - ОСОБА_5, яке залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 13.06.2017 р., було визнано недійсними з моменту прийняття рішення загальних зборів учасників (засновників) Товариства з обмеженою відповідальністю "Гриф Девелопмент Інвестмент" від 20.05.2015, оформлені протоколом № 6 від 20.05.2015, від 21.05.2015, оформлені протоколом №7 від 21.05.2015, та від 22.05.2015, оформлені протоколом № 8 від 22.05.2015 р. спростовується наступним.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК України).

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Крім того, управління товариством також здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (стаття 97 ЦК України). За системним аналізом норм ЦК України (статті 99, 145, 147), ГК України (стаття 89), Закону України Про господарські товариства (статті 58, 59, 62, 63) виконавчий орган товариства вирішує всі питання, пов'язані з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що є компетенцією загальних зборів учасників товариства або іншого його органу. Здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників товариства, які є носіями корпоративних прав.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися в межах корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним (пункт 3.2. рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю Міжнародний фінансово-правовий консалтинг про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України).

З огляду на вищезазначене, дефекти в компетенції, обсязі повноважень виконавчого органу товариства, коли цей орган вступає в правовідносини із третіми особами, можуть залежати від дефектів реалізації учасниками товариства корпоративних прав. У такому випадку дефекти волі товариства, обмеження повноважень його виконавчого органу можуть перебувати поза межами розумного контролю з боку третьої особи, не викликаючи в третьої особи обґрунтованих сумнівів у правомірності дій виконавчого органу товариства.

З огляду на таке, на захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й укладають із юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

При цьому частиною четвертою статті 92 ЦК України передбачено, що якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Таким чином, закон вимагає, щоб виконавчий орган товариства діяв добросовісно і розумно, керуючись інтересами товариства, а не власними. За порушення цієї вимоги на виконавчий орган може бути покладений обов'язок відшкодувати завдані товариству збитки.

Однак закон ураховує, що питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Частина третя статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Разом із тим, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

Відповідно до статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а правочин - бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (стаття 203, частина перша статті 215 ЦК України).

За таких обставин, з урахуванням статті 98 ЦК України та з огляду на приписи статей 92, 203, 215, 241 ЦК України рішення загальних зборів учасників товариства є актами, що зумовлюють настання правових наслідків, спрямованих на регулювання відносин у різних питаннях діяльності товариства, і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Таким чином, у разі визнання судом недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, воно є недійсним з моменту його прийняття.

Проте, для визнання недійсним договору, укладеного виконавчим органом товариства (директором) з третьою особою, з підстав порушення цим органом установленого обмеження повноважень щодо представництва, не має самостійного юридичного значення сам по собі той факт, що згодом визнано недійсним у судовому порядку рішення загальних зборів учасників товариства про обрання (призначення) виконавчого органу, згідно якого виконавчий орган діяв на момент укладення договору.

Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження в повноваженнях виконавчого органу товариства.

З огляду на наведене, визнання судом недійсним рішення загальних зборів учасників товариства саме по собі не може слугувати єдиною підставою для висновку про недійсність договору. Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно.

Зазначена правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, викладеною у справі № 6-62цс16 від 27.04.2016 р.

В той же час, матеріали справи не містять доказів обізнаності відповідачем 2 про перевищення повноважень керівником відповідача 1.

Як вбачається із матеріалів справи, на момент укладення спірних договорів зазначені рішення загальних зборів учасників (засновників) Товариства з обмеженою відповідальністю "Гриф Девелопмент Інвестмент" визнані недійсними не були.

При чому, Вищим господарським судом у постанові від 13.06.2017 р. у справі № 910/7471/16 зазначено про те, що рішенням загальних зборів учасників ТОВ "Інформцентр "Сігма" від 20.01.2015 року його директору - ОСОБА_12 було заборонено, без попереднього на це рішення загальних зборів учасників Товариства, надавати згоду від імені ТОВ "Інформцентр "Сігма" укладати Генеральним директором ТОВ "Гриф Девелопмент Інвестмент" угод (правочинів) на суму, що перевищує 20000,00 грн., а також на відчуження, заставу, передачу в іпотеку тощо, майна (майнових прав) вказаного Товариства, однак, всупереч цьому, директор Позивача ОСОБА_12, приймаючи участь в загальних зборах учасників ТОВ "Гриф Девелопмент Інвестмент" 20.05.2015 року, 21.05.2015 року і 22.05.2015 року від імені Позивача, погодила передачу Відповідачем у власність ПАТ "Український інноваційний банк" нерухомого майна та майнових прав, та укладення договорів застави майнових прав і задоволення вимог іпотекодержателя та заставодержателя, без попереднього рішення про це загальних зборів учасників Позивача.

В той же час, ПАТ Українська інноваційна компанія в якості доказу відсутності обмежень в повноваженнях виконавчого органу ТОВ Інформаційний центр Сігма щодо надання згоди від імені ТОВ "Інформцентр "Сігма" укладати Генеральним директором ТОВ "Гриф Девелопмент Інвестмент" спірні договори було надано до матеріалів справи протоколи загальних зборів учасників ТОВ Інформаційний центр Сігма № 20/05 від 20.05.2015 р., № 21/05 від 21.05.2015 р. та № 22/05 від 22.05.2015 р., відповідно до яких загальними зборами ТОВ Інформаційний центр Сігма були прийняті рішення, зокрема, щодо підтвердження повноважень ОСОБА_12 у якості повноважного представника товариства на зборах учасників ТОВ Гриф Девелопмент Інвестмент для прийняття рішень про уповноваження генерального директора ТОВ Гриф Девелопмент Інвестмент на укладення з ПАТ Український інноваційний банк договору застави майнових прав, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором та передачу у власність ПАТ Український інноваційний банк на підставі договору застави майнових прав на все збудоване після капітального ремонту та реконструкції майно загальною площею 4029,2 кв.м. і передачу у власність іпотечного майна на підставі договору іпотеки від 27.12.2010 р.

Отже, під час укладання спірних договорів ПАТ Український інноваційний банк в якості доказів на підтвердження необхідного обсягу цивільної дієздатності директора ТОВ Гриф Девелопмент Інвестмент були надані протоколи загальних зборів учасників ТОВ Інформаційний центр Сігма № 20/05 від 20.05.2015 р., № 21/05 від 21.05.2015 р. та № 22/05 від 22.05.2015 р. та протоколи загальних зборів учасників ТОВ "Гриф Девелопмент Інвестмент" № 6 від 20.05.2015 р., № 7 від 21.05.2015 р., № 8 від 22.05.2015 р., з яких не вбачалось перевищення повноважень керівником відповідача 1.

Позивачем не надано, а матеріали справи не містять рішення загальних зборів учасників ТОВ "Інформцентр "Сігма" від 20.01.2015 р., на яких директору - ОСОБА_12 було заборонено, без попереднього на це рішення загальних зборів учасників Товариства, надавати згоду від імені ТОВ "Інформцентр "Сігма" укладати Генеральним директором ТОВ "Гриф Девелопмент Інвестмент" угод (правочинів) на суму, що перевищує 20000,00 грн., а також на відчуження, заставу, передачу в іпотеку тощо, майна (майнових прав) вказаного Товариства.

В той же час, рішення загальних зборів учасників ТОВ "Інформцентр "Сігма" щодо заборони директору ОСОБА_12, без попереднього на це рішення загальних зборів учасників Товариства, надавати згоду від імені ТОВ Інформаційний центр Сігма укладати Генеральним директором ТОВ "Гриф Девелопмент Інвестмент" певні правочини датований 20.01.2015 р., в той же час як 20.05.2015 р., 21.05.2015 р. та 22.05.2015 р. загальними зборами ТОВ Інформаційний центр Сігма були прийняті рішення щодо підтвердження повноважень директора ОСОБА_12 у якості повноважного представника товариства на зборах учасників ТОВ Гриф Девелопмент Інвестмент для прийняття рішень щодо укладення спірних договорів.

Також, колегія суддів відзначає, що спір у справі № 910/7471/16 є корпоративним, учасниками якого були акціонер і товариство, а відносини між Банком і Товариством засновано на цивільному договорі, тому рішення господарського суду не стосується прав та обов'язків банку, який не є суб'єктом корпоративних відносин і не знав про обмеження, зазначені позивачем (аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові № 4/105-10 від 06.06.2011 р.).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 25.05.2015р., договору застави майнових прав від 21.05.2015р. та договору про задоволення вимог заставодержателя від 25.05.2015р. задоволенню не підлягають.

Оскільки вимога про скасування запису №9785750 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про проведену 25.05.2015р. державну реєстрацію права власності Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" на майновий комплекс загальною площею 4447,8 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, провулок Червоноармійський, будинок 14 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2687580000) є похідною від вимоги про визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 25.05.2015р., а тому задоволенню не підлягає.

Стосовно клопотання позивача про призначення експертизи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.ст. 98, 99 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас, експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань. Як видно з зазначених норм права перед судовими експертами не ставляться правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.06.2017 р. призначалась судова почеркознавча експертиза за клопотанням позивача.

15.09.2017 р. від судового експерта Київського НДІСЕ Міністерства юстиції України надійшло клопотання про надання матеріалів, необхідних для проведення судово-почеркознавчої експертизи, в якому експерт просив надати, зокрема, вільні зразки підпису та почерку ОСОБА_10, ОСОБА_11 та експериментальні зразки почерку та підпису ОСОБА_10, ОСОБА_11

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.11.2017 р. було поновлено провадження у справі № 910/7579/16 для розгляду клопотання експерта.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.11.2017 р. було зобов'язано позивача надати докази виконання клопотань експерта.

Однак, позивачем клопотання експерта виконано не було, у зв'язку з чим 04.12.2017 р. до господарського суду міста Києва від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз отримано повідомлення про неможливість надання висновку судово-почеркознавчої експертизи №13991/17-32/13992/17-33 від 23.11.2017 р. через не задоволення станом на 23.11.2017 р. клопотання експерта та не повернення матеріалів справи до експертної установи.

Колегія суддів відзначає, що заявлені позивачем вимоги обґрунтовані посиланням на обставини, які підтверджені доданими до матеріалів справи доказами, що підлягають оцінці судом в порядку передбаченому нормами процесуального кодексу.

Колегія суддів відзначає, що не вбачає підстав для призначення у даній справі судової почеркознавчої експертизи та експертизи давності, враховуючи, що судом було встановлено наявність заборгованості за кредитним договором станом на момент укладення спірних договорів та законодавством України не заборонено волевиявлення боржника щодо добровільного погашення заборгованості.

Крім того, позивачем не наведено об'єктивних причин неподання до суду першої інстанції вільних зразків підпису та почерку ОСОБА_10, ОСОБА_11 та експериментальних зразків почерку та підпису ОСОБА_10, ОСОБА_11, в той час, як недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку, що зазначене клопотання про призначення судової експертизи задоволенню не підлягає, оскільки у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для призначення судової експертизи, та, окрім того, призначення експертизи є правом, а не обов'язком суду.

Крім того, ст. 104 ГПК України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно з ст. 267 ГПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду, зокрема, за клопотанням сторін та інших учасників справи вирішує питання про виклик свідків, призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача.

Оскільки клопотання про призначення у справі експертизи було відхилено, а тому клопотання позивача про витребування оригіналів документів також задоволенню не підлягає.

В той же час, відповідачем 2 у судовому засіданні 27.03.2018 р. були надані суду апеляційної інстанції (для огляду) оригінали листів повідомлень № 3096/0/2-12 від 05.05.2012 р., № 357/0/2-15 від 18.02.2015 р., № 658/0/2-15 від 18.02.2015 р. з доказами їх направлення.

Статтею 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

За наведених вище обставин, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, наведених в оскаржуваному рішенні, а тому відсутні підстави для скасування або зміни рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 р. у справі № 910/7579/16.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інформаційний центр "Сігма" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 року у справі № 910/7579/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 року у справі № 910/7579/16 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на позивача (апелянта).

4. Скасувати зупинення дії рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 року у справі № 910/7579/16.

5. Матеріали справи № 910/7579/16 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 02.04.2018 р.

Головуючий суддя М.А. Дідиченко

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Руденко