АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
31 березня 2010 року. м. Київ.
Колегія суддів судової палати
з кримінальних справ апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого Ігнатюка О.В.
суддів Матюшко М.П., Нагорного А.М.
з участю: прокурора Нечепоренко С.П.
захисника ОСОБА_1
виправданого ОСОБА_2
потерпілої ОСОБА_3
представника
потерпілих ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляцією представника потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_4 на вирок Обухівського районного суду Київської області від 30 грудня 2009 року,
в с т а н о в и л а:
Вироком Обухівського районного суду Київської області від 30 грудня 2009 року
ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Обухів Київської області, громадянина України, освіта середня, одруженого, приватного підприємця, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого
визнано невинним та виправдано за ч. 2 ст. 286 КК України;
звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК України, в звязку із закінченням строків давності, провадження в цій частині обвинувачення закрито;
стягнуто із ОСОБА_2 на користь потерпілої ОСОБА_3 50000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди та 246 грн. 34 коп. в рахунок відшкодування витрат, повязаних із проведенням експертизи;
стягнуто із ОСОБА_2 на користь потерпілої ОСОБА_5 20000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди;
стягнуто на користь Обухівської районної лікарні витрати на лікування потерпілого в сумі 230 грн. 75 коп.;
стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави в рахунок відшкодування витрат, повязаних із проведенням експертизи 4546 грн. 12 коп.;
вирішене питання про речові докази.
Цим вироком визнано те, що ОСОБА_2 09 березня 2003 року близько 19 год. 20 хв., керуючи власним автомобілем НОМЕР_1, рухаючись із швидкістю близько 60 км/год по вул. Жовтневій м. Обухова Київської області, в районі перехрестя цієї вулиці із вул. Жеваги, на відстані близько 5 м за пішохідним переходом здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_6, який вийшов на смугу руху указаного автомобіля. Внаслідок наїзду пішоходу ОСОБА_6 були завдані тілесні ушкодження від яких він в наступному помер в Обухівській ЦРЛ. Поставивши ОСОБА_6 в небезпечний для життя стан, ОСОБА_2 на указаному автомобілі покинув місце ДТП, залишивши потерпілого в небезпечному для життя стані, чим вчинив злочин, передбачених ч.1 ст. 135 КК України. Своє рішення про звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності суд першої інстанції мотивував тим, що на момент розгляду справи закінчились строки, передбачені ст. 49 КК України, захисником заявлене клопотання про закриття справи, яке підтримане як прокурором, так і ОСОБА_2
Органом досудового слідства ОСОБА_2 обвинувачувався також у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, а саме в тому, що він 09 березня 2003 року близько 19 год. 20 хв., керуючи власним автомобілем НОМЕР_1, рухаючись із швидкістю близько 60-70 км/год по вул. Жовтневій м. Обухова Київської області, в районі перехрестя цієї вулиці із вул. Жеваги, на відстані близько 5 м за пішохідним переходом, порушивши вимоги п.12.2, 12.3 ПДР України здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_6 Внаслідок наїзду ОСОБА_6 були завдані тілесні ушкодження, від яких він помер в Обухівській ЦРЛ.
Виправдовуючи ОСОБА_2, суд указав на те, що у справі не здобуто доказів доведеності вини ОСОБА_2 у вчиненні цього злочину злочину.
В апеляції представника потерпілих вказано на незаконність вироку та необхідність його скасування. В обґрунтування апеляції представник потерпілих послався на те, що досудове слідство проводилося упереджено в бік захисту ОСОБА_2 В процесі як досудового, так і судового слідства не були зясовані всі істотні для справи обставини, поза увагою головна обставина, що вказує на доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні злочину, а саме те, що він керував автомобілем в стані алкогольного спяніння. Протягом усього часу як на досудовому слідстві, при відтворенні обстановки та обставин події дорожньо транспортної пригоди, так і під час розгляду справи в суді ОСОБА_2 і свідок ОСОБА_7 давали неправдиві свідчення та міняли їх. Цій обставині суд не дав належної оцінки, як не дав належної оцінки і показанням свідка ОСОБА_8, щодо місця наїзду та швидкості автомобіля ГАЗ перед наїздом. На думку представника потерпілих матеріали справи указують на те, що наїзд на пішохода відбувся на пішохідному переході. Вважав, що, вина ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 135 і ч. 2 ст. 286 КК України доведена в повному обсязі. Із змісту апеляції вбачається, що представник потерпілих просив вирок скасувати, постановити новий вирок, яким визнати підсудного винним у скоєнні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 135, ч.2 ст. 286 КК України та призначити покарання в межах санкцій вищезазначених статей. Просив також стягнути із ОСОБА_2: на користь ОСОБА_5 в рахунок відшкодування моральної шкоди 25000 грн., на користь ОСОБА_3 100000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди та на користь ОСОБА_3 246 грн. 34 коп. в рахунок відшкодування витрат, повязаних із проведенням експертизи.
В запереченні на цю апеляцію захисника виправданого, підтриманому самим виправданим, указано на необґрунтованість цієї апеляції. На думку захисника судом усі обставини справи досліджені повно та всебічно, доказів винності його підзахисного у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України не встановлено. Просив вирок залишити без змін, а апеляцію без задоволення.
Вислухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення:
представника потерпілих, який апеляцію підтримав у повному обсязі, підтвердив доводи цієї апеляції і просив її задовольнити, вирок скасувати та постановити новий вирок відповідно до вимог, заявлених у апеляції;
потерпілої ОСОБА_3, яка апеляцію свого представника підтримала, підтримала пояснення свого представника і просила задовольнити апеляцію;
захисника, який заперечував проти задоволення апеляції, її доводи вважав не обґрунтованими, послався на те, що у справі не зібрано доказів вини ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України у звязку із чим він обґрунтовано був виправданий за цією статтею. Щодо обвинувачення за ч.1 ст. 135 КК України, то вважав, що судом прийняте законне рішення про звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності у звязку із закінченням строків давності, просив апеляцію залишити без задоволення, а вирок без змін;
виправданого ОСОБА_2, який заперечував проти задоволення апеляції, свою вину у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України вважав не доведеною, доводи апеляції про керування ним транспортним засобом у стані алкогольного спяніння та наїзд на ОСОБА_6 на пішохідному переході вважав не обґрунтованими, просив залишити апеляцію без задоволення, а вирок без змін;
прокурора, який заперечував проти задоволення апеляції, її доводи вважав не обґрунтованими, вирок суду вважав законним та обґрунтованим, просив залишити його без змін, а апеляцію - без задоволення;
вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляція представника потерпілих не підлягає до задоволення.
Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 135 КК України стверджується зібраними у справі доказами, зокрема: показаннями самого ОСОБА_2, який визнавав факт наїзду на потерпілого та залишення після цього місця наїзду; показаннями свідка ОСОБА_7, який підтвердив дану обставину; протоколом огляду місця події, яким зафіксований факт наїзду на потерпілого; висновком судово-медичної експертизи про тяжкість отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_6, іншими доказами. Із урахуванням того, що на момент винесення вироку закінчилися передбачені ст. 49 КК України строки, а також із урахуванням того, що ОСОБА_2 висловив згоду на закриття кримінальної справи із цих підстав, суд обґрунтовано, відповідно до вимог ст. 49 КК України звільнив ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за злочин, передбачений ч.1 ст. 135 КК України у звязку із закінченням строків давності та закрив кримінальну справу. Вирок у цій частині відповідає вимогам закону, підстав для його скасування чи зміни у цій частині колегія суддів не вбачає.
Щодо вироку в частині виправдування ОСОБА_2 за ч.2 ст. 286 КК України, то він, на думку колегії суддів, відповідає вимогам закону. Належним чином дослідивши зібрані у справі докази, проаналізувавши їх та давши їм належну юридичну оцінку, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про недоведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні цього злочину та на законних підставах виправдав його за відсутністю у його діях складу злочину. При цьому, при вирішенні питання про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні зазначеного злочину, судом першої інстанції обґрунтовано були застосовані положення ч.3 ст.62 Конституції України за змістом яких обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Доводи апеляції представника потерпілих про не установлення істотних для справи обставин, неналежну оцінку зібраних у справі доказів та відхилення певних доказів, що у своїй сукупності призвело до необґрунтованого виправдування ОСОБА_2 за ч.2 ст. 286 КК України не ґрунтуються на матеріалах справи.
Так, під час судового розгляду не знайшла свого підтвердження та обставина, що ОСОБА_2 в момент наїзду на пішохода керував автомобілем, перебуваючи у стані алкогольного спяніння. Показання самого ОСОБА_2 про те, що він вжив алкогольні напої після вчинення наїзду на пішохода, перебуваючи у шоковому стані, зібраними у справі доказами не тільки не спростовується, а і підтверджується показаннями свідка ОСОБА_7, піддавати під сумнів які колегія суддів не вбачає. Порушення ОСОБА_2 вимог ПДР України яке проявилось у вживанні алкогольних напоїв після ДТП не є автоматичним ствердження того, що він в момент наїзду дійсно перебував у стані алкогольного спяніння, а достовірних та належних доказів, які б у дійсності підтверджували цю обставину у справі не здобуто. У звязку із викладеним колегія суддів приходить до висновку про те, що висновки суду першої інстанції про не перебування ОСОБА_2 у стані алкогольного спяніння в момент наїзду на ОСОБА_6 ґрунтуються на матеріалах справи, а доводи апеляції щодо цієї обставини є не обґрунтованими.
Посилання представника потерпілих як у апеляції, так і при дачі пояснень у суді на недопустимість прийняття судом показань свідка ОСОБА_7, не ґрунтуються ні на вимогах закону, ні на матеріалах справи. Із матеріалів справи вбачається, що показання цього свідка є послідовними і не містять суперечностей, які б указували на неправдивість показань цього свідка. Та обставина, що у своїх першочергових поясненнях ОСОБА_2 не указував про наявність цього свідка, не спростовує факту його перебування у автомобілі та правдивості його показань, оскільки зміст пояснень, які працівниками міліції відбирались у ОСОБА_2 після ДТП, не викликали у нього необхідності указувати на наявність свідків ДТП. Будь-яких даних, які б ставили під сумнів показання свідка ОСОБА_7 у справі не здобуто, а тому суд першої інстанції обґрунтовано визнав його показання належним та допустимим доказом, доводи апеляції щодо цієї обставини є не обґрунтованими.
Посилання представника потерпілих як у апеляції, так і при дачі пояснень у суді, на те, що наїзд на ОСОБА_6 відбувся на пішохідному переході не ґрунтуються на матеріалах справи. Сукупність зібраних у справі доказів, а саме: протокол огляду місця події, показання свідка ОСОБА_7, протоколи відтворення обстановки та обставин події та висновок автотехнічної і транспортно-трасологічної експертизи № 14620/14621 від 26.01.2009 року указують на те, що наїзд на пішохода ОСОБА_6 відбувся за пішохідним переходом. Зазначені докази є належними і допустимими, зібрані із дотриманням вимог КПК України, піддавати їх сумніву колегія суддів підстав не вбачає. Та обставина, що на пішохідному переході була виявлена шапочка потерпілого, за наявності зазначених вище доказів та того, що фіксація зазначеної події відбувалася через певний проміжок часу, не указує безумовно на те, що наїзд дійсно відбувся на пішохідному переході. Дослідивши зазначені вище доказами, та давши їм належну юридичну оцінку, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що наїзд на пішохода ОСОБА_6 відбувся за межами пішохідного переходу.
Посилання у апеляції на неврахування судом показань свідка ОСОБА_8 не ґрунтуються як на м матеріалах справи, так і на вимогах закону. Так, із вироку вбачається, що показанням свідка ОСОБА_8 судом дана належна оцінка. Судом обґрунтовано визнано те, що врахування показань цього свідка для визначення швидкості руху автомобіля ГАЗ є припущенням щодо визначення цієї швидкості, що не може бути прийнято судом. Колегією суддів враховується, що дійсно свідок ОСОБА_8 указував про швидкість руху керованого ним автомобіля як до, так і після наїзду автомобіля ГАЗ на пішохода і висловлював припущення щодо швидкості автомобіля ГАЗ в ці моменти. Проте, із показань свідка ОСОБА_8 не можливо зробити будь-яких висновків, щодо швидкості руху автомобіля ГАЗ в момент наїзду на пішохода ОСОБА_6 Витлумачивши усі сумніви на користь підсудного, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про неможливість прийняття показань свідка ОСОБА_8 як доказу вини ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України.
Доводи апеляції представника потерпілих про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України не ґрунтуються на матеріалах справи. Сукупність зібраних у справі доказів, зокрема: показань самого ОСОБА_2, показань свідка ОСОБА_7, протоколів огляду місця події та відтворення обстановки та обставин події, висновків автотехнічних і транспортно-трасологічних експертиз указують на те, що в указаній дорожній обстановці, із моменту виникнення небезпеки для його руху водій ОСОБА_2 не мав технічної можливості попередити наїзд на пішохода шляхом застосування екстреного гальмування. Проаналізувавши ці докази і давши їм належну юридичну оцінку суд першої обґрунтовано визнав їх належними і допустимими доказами та на законних підставах дійшов до висновку про відсутність у ОСОБА_2 можливості уникнути наїзду на пішохода шляхом застосування екстреного гальмування та про відсутність причинного звязку між діями ОСОБА_2 та смертю ОСОБА_6
Із урахуванням того, що пішохід ОСОБА_6 створював небезпеку для руху автомобіля ГАЗ під керуванням ОСОБА_2 і ця небезпека виникла для нього раптово, колегія суддів вважає, що водій ОСОБА_2 повинен був діяти у відповідності до вимог п.п.1.10 та 12.3 ПДР України, попереджуючи наїзд тільки шляхом застосування екстреного гальмування, на що у нього не було технічної можливості, про що судом першої інстанції зроблений обґрунтований висновок.
Із урахуванням зібраних у справі доказів, застосувавши положення ч.3 ст.62 Конституції України суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність в діях ОСОБА_2 складу злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України та на законних підставах виправдав його за цією статтею.
Доводи апеляції представника потерпілих про необхідність збільшення стягнутих на користь потерпілих грошових сум у рахунок відшкодування моральної шкоди не ґрунтуються на матеріалах справи. Цивільні позови у цій частині судом були розвязані відповідно до вимог закону, а рішення належним чином мотивоване.
Щодо необхідності відшкодування потерпілій ОСОБА_3 витрат повязаних із проведенням експертизи, то, відповідно до вироку, такі витрати потерпілій відшкодовані.
Наведені у апеляції представника потерпілих доводи та матеріали справи не дають підстав для скасування вироку Обухівського районного суд Київської області від 30 грудня 2009 року щодо ОСОБА_2 Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б тягнули скасування вироку колегією суддів не встановлено. В іншій частині, окрім зазначеної вище, даний вирок учасниками судового розгляду не оскаржується.
Вирок Обухівського районного суд Київської області від 30 грудня 2009 року щодо ОСОБА_2 колегія суддів вважає законним та обґрунтованим, підстав для його зміни чи скасування не вбачає у звязку із чим залишає даний вирок без змін, а апеляцію без задоволення.
Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України колегія суддів,
у х в а л и л а:
Апеляцію представника потерпілих залишити без задоволення.
Вирок Обухівського районного суд Київської області від 30 грудня 2009 року щодо ОСОБА_2 залишити без змін.
СУДДІ
Ігнатюк О.В. Матюшко М.П. Нагорний А.М.
Суд | Апеляційний суд Київської області |
Дата ухвалення рішення | 31.03.2010 |
Оприлюднено | 20.12.2022 |
Номер документу | 9819841 |
Судочинство | Кримінальне |
Кримінальне
Апеляційний суд Київської області
Ігнатюк Олег Володимирович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні